У першій половині жовтня керівництво України уклало низку важливих міжнародних угод, які мають значення не тільки для самого Києва, а й для зміцнення регіональної безпеки в цілому. По-перше, під час візиту президента України Володимира Зеленського в Лондон 7-8 жовтня міністр оборони України Андрій Таран та Державний секретар з питань оборони Великої Британії та Північної Ірландії Бен Воллес підписали Меморандум про зміцнення співробітництва у військовій та військово-технічній сферах. Як повідомляється, угода буде поширюватися на виробництво ракетних патрульних катерів для Збройних сил України, які будуть сумісні зі стандартами НАТО. Крім того, президент Зеленський і прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон підписали угоду про політичну співпрацю, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між країнами, нагадує Ксенія Кирилова в публікації Eurasia Daily Monitor від The Jamestown Foundation.
Авторка зазначає, що 12 жовтня під час зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою в Києві українська сторона домовилася про активізацію співпраці по "Ініціативи трьох морів", в тому числі в енергетичній сфері. Це більш тісне співробітництво спрямоване на зміцнення енергетичної самодостатності регіону і Європи в цілому.
Не менш важливою подією став саміт, що відбувся два дні по тому між Зеленським та його турецьким колегою, президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, результатом якого стала рамкова угода у сфері оборони, укладена між Міністерством оборони України та Державним агентством оборонної промисловості Туреччини. За офіційною інформацією, документ визначає напрями та принципи двостороннього оборонного співробітництва, а також режим безпеки, що охоплює конфіденційну інформацію та обмін розвідувальними даними. Крім того, сторони підписали Меморандум про наміри у сфері довгострокового співробітництва між вищевказаними відомствами та про створення спільних оборонно-промислових проєктів, а саме: будівництва військових кораблів, безпілотних літальних апаратів (БПЛА) і різних типів турбінних двигунів.
Як зазначають ЗМІ, підписані угоди означають, що Київ і Анкара зміцнюють співпрацю на рівні спецслужб, збройних сил і військово-промислового комплексу на Чорному морі й, можливо, за його межами. Крім того, передбачається двостороннє співробітництво у сфері розробки спільних озброєнь і виробництва турецьких безпілотних літальних апаратів ТБ2 "Байрактар" на території України. В цілому, вважають деякі українські аналітики, результати останніх тижнів вказують на появу контурів нового трансрегіонального оборонного альянсу, до якого входять Україна, Азербайджан, Велика Британія, Туреччина та Польща.
Авторка додала, що російські експерти вже назвали зближення України та Туреччини "викликом" для Москви. На їхню думку, можлива "присутність турецьких безпілотників в Україні загрожує неприємними наслідками": якщо вони з'являться в Донбасі, то підконтрольні Росії режими бойовиків "ДНР" й "ЛНР" не матимуть нічого порівнянного, щоб протидією їм. Крім того, російські експерти стурбовані підтримкою Туреччиною кримськотатарської діаспори та перспективою спільного українсько-турецького військово-морського формування на Чорному морі.
Російсько-турецькі відносини останнім часом помітно загострилися. Про це свідчить беззастережна підтримка Анкарою Азербайджану в війні з Вірменією в Нагірному Карабасі, послідовна політика Туреччини з просування своїх інтересів у регіоні, а також енергетична залежність Туреччини від Росії, яка постійно знижується. Цього року найбільший турецький НПЗ "СТАР" різко скоротив закупівлі російської нафти, перейшовши на імпорт з Іраку та Норвегії. Місяцями раніше Азербайджан замінив Росію як найбільше джерело природного газу Туреччини. Зараз на частку Азербайджану припадає близько 24 відсотків імпорту газу в Туреччину, і хоча пару років назад Росія володіла третиною цього ринку імпорту, відтоді вона опустилася на п'яте місце (9,9 відсотка). У першій половині 2020 року поставили на 41% менше газу, ніж за той же період 2019 року. Крім того, Туреччина відкрила нові запаси природного газу в Чорному морі, що ще більше скоротить потребу в імпорті палива з Росії. Це може привести до недовикористання недавно запущеного газопроводу "Турецький потік". Попередній газопровід "Блакитний потік" був зупинений з весни, імовірно тому, що Туреччина не потребує такої обсязі російського газу.
Наступним кроком авторка називає завершення будівництва Трансадріатичного газопроводу, що є частиною Південного газового коридору і покликаного стати альтернативним маршрутом постачання природного газу в Європу. З цієї мережі трубопроводів газ з азербайджанського морського родовища Шах-Деніз, в обхід Росії, буде направлятися через Туреччину та Грецію й далі в Південно-Східну Європу.
У Москви залишається все менше й менше можливостей вдатися до нафтогазового шантажу у своїх зовнішньополітичних інтересах; в міру того, як залежність інших країн від російської енергетики продовжує зменшуватися, знижується і здатність Росії диктувати свої умови в регіоні. Російські спостерігачі вже визнають, що у Росії практично немає важелів впливу, щоб зупинити підйом Туреччини та запобігти створенню нових оборонних альянсів уздовж кордонів своєї країни. Подальше поширення цих тенденцій обіцяє істотно змінити розклад сил в Чорноморському регіоні та на Південному Кавказі.