Губернатор Луганщини постійно в русі, тому поспілкуватися з ним у спокійній обстановці практично неможливо. DT.UA вдалося перехопити Геннадія Москаля перед його поїздкою до Станиці Луганської. Напередодні там точилися бої, поранено кілька мирних мешканців, зруйновано будинки. Губернатор виїхав до Станиці, щоб особисто оглянути масштаби руйнувань, оцінити збитки й віддати розпорядження про відновлення життєдіяльності райцентру.
На розмову з журналістом було не більше ніж 15 хвилин.
- Ви регулярно об'їжджаєте контрольовану Україною Луганську область. Які складаються враження? Яка частина регіону дісталася Україні - краща чи гірша?
- Тут важко однозначно сказати. Дивлячись по чому. Якщо по сільському господарству, то сепаратисти самі себе прогодувати не зможуть. Із 1,4 мільйона гектарів ріллі в них залишилося тільки 90 тисяч гектарів. Усі ліси також у нас. Зате на тому боці залишилося більше промислових підприємств. Північ Луганщини, яка контролюється Україною, Партія регіонів чомусь не розбудовувала. В нас є райони без жодної фабрики чи заводу, тут немає навіть первинної обробки сільськогосподарської продукції, продається тільки врожай - зерно, соняшник, овочі, фрукти. Більшість промислових підприємств залишилися в так званій ЛНР - Алчевський коксохімічний завод, Алчевський металургійний комбінат, Луганський тепловозобудівний, Стахановський вагонобудівний… У них більшість великих міст - Луганськ, Алчевськ, Стаханов, Ровеньки, Красний Луч, Свердловськ. Потенційно у промисловому виробництві вони нас випереджають, тим більше що такі гіганти як "Азот" та Лисичанський НПЗ (які залишилися на нашому боці) не працюють. І не з економічних причин, там є політична складова. Однак роботу підприємств на окупованих територіях сепаратисти організувати не можуть. Тому й користі від цих підприємств - ніякої.
- А люди? Які враження від них? І як місцеві мешканці сприймають українську армію?
- Армію якраз сприймають нормально. У всіх бідах, на думку людей, що симпатизують Росії, винні Нацгвардія, "київська хунта", "карателі", "бандерівці", "фашисти". Ці штампи були нав'язані регіоналами, котрі в силу своїх розумових здібностей, не могли нав'язати чогось іншого. Тільки такий примітив.
Поки я не дав хорошої стряски, люди ще жили ностальгією за Партією регіонів. У районних радах були фракції Партії регіонів. Учителі, медики, держслужбовці - всі входили до ПР. Я в одному районі дав наганяй, в іншому, і ситуація почала змінюватися. Коли минулого тижня приїхав до Новопсковського району, то просто вигнав усіх регіоналів із сесійної зали, де проводив нараду, а голову РДА примусив написати заяву на звільнення. Вони ж нічого не роблять, за десять років у районі не з'явилося жодного серйозного підприємства, все на дотаціях. Поговорив з ними дуже жорстко і дав зрозуміти, що працювати по-старому при мені ні в кого не вийде.
- І що - дало це якийсь результат?
- Ще й який! Цього четверга поїхав у Білокуракинський район, то всі педагоги, медики і т.д. були вже департизовані. І це правильно! Вчитель повинен навчати дітей шкільній програмі, а не ідеології Партії регіонів. А лікар - лікувати. Фракція ПР у Білокуракинській райраді терміново розпустилася - для цього терміново скликали позачергову сесію районної ради напередодні мого приїзду. І на нараді всі виступали як шовкові! Тобто якесь просвітління в головах людей настає, хоча й дуже повільно.
- Ви й надалі практикуватимете такі методи "дерегіоналізації" Луганщини?
- Так. До Нового року в нас не залишиться фракцій цієї партії. Я випалю Партію регіонів з Луганщини розпеченим залізом. Але натомість ми не заганяємо людей у жодну політичну силу - ні в президентську, ні в опозиційну, ні в якусь третю. У нас, мабуть, єдина область в Україні, де голова ОДА, заступники, директори департаментів, начальники управлінь, голови РДА та їхні заступники і т.д. не належать до жодної політичної сили. Кожен має займатися своєю справою.
- У вас що - зуб на Партію регіонів, бо вона 2006 року висловила вам тут недовіру?
- Ні, я давно те забув. А зуб на регіоналів за те, що вони підпалили Донбас, розв'язали тут війну, а самі втекли з поля бою як щурі з корабля. Я звинувачую їх виключно в тому, що коїться зараз на Луганщині й на Донбасі загалом. Це їхні гасла зараз використовують "ЛНР" і "ДНР" - "каратєлі, нацики, фашисти". Спровокували тут усе, накрутили людей, а коли втратили над ними контроль, втекли, кинувши все напризволяще. У нас єдина область в Україні, де не працює обласна рада (вона майже на 100 відсотків складається з регіоналів). Усі повтікали. А якщо втекли вони, то не потрібні фракції і в районних радах.
- Можливо, люди тут чекають від вас якихось конкретних справ, а не прилюдного й показового побиття регіоналів…
- Це я не роблю конкретних справ??! Я особисто розробив законопроекти про зміни територіального устрою Луганщини, щоб передати населені пункти з окупованих бойовиками до контрольованих Україною районів. І провів ці законопроекти через Верховну Раду. Завдяки цьому всі люди тут отримують пенсії, зарплати й соціальні виплати. Пенсії за листопад на Луганщині закрили ще тиждень тому. Якщо у фронтові села Укрпошта боїться везти гроші через бойові дії, особисто везу їх у супроводі БТРів і автоматників. Їжджу туди, куди попередня влада не потикалася навіть у мирний час… Щодня відновлюю перебиті газові й електричні мережі у фронтовій зоні, часто й по кілька разів в одному селі. Знаю, що завтра вони знову будуть перебиті, але відновлюю. Щоб люди бачили, що тут є українська влада, яка піклується про них.
- І що це дає - настрої людей стають проукраїнськими?
- У мене мало надій, що за один день чи місяць вони прозріють, зрозуміють, у якій країні живуть, і стануть її патріотами. Але я принаймні виводжу з людей цю "регіональну" заразу. Це вже видно наочно. Якщо в перші приїзди селяни дивляться похмуро й просять: "Скажите Порошенко, чтобы в нас не стрелял" (хоча бачать, що снаряди летять з "ЛНР"!), то на третій, четвертий раз уже говорять: "О, губернатор наш приехал. Можно с вами сфотографироваться?"
- Скільки треба часу, щоб Луганщина стала проукраїнською?
- Років за п'ять, гадаю, повернемо її обличчям до України. Але треба не просто сидіти й чекати, а працювати - дуже тяжко й наполегливо…