Відкинути путінські посягання на спадщину Другої світової як безглузді легко. Попри те, що він наслідує людей, які розпалили ту війну, він же стверджує, що проводить «денацифікацію». Україна - демократія, виборці в якій обрали президента єврейського походження, віддавши йому 70% голосів у 2019 році. Але путінська програма «денацифікації» - це не неправильне розуміння світу, а умисне спотворення, покликане змінити його. Про це йдеться в матеріалі Foreign Policy.
Воно засноване на тоталітарному розумінні функціонування мови. Як зауважила Ганна Арендт в своїй книзі «Походження тоталітаризму», велика брехня - це виклик реальності, яку намагаються підкорити за допомогою насильства. Вбивство українського президента єврейського походження й знищення демократії в Україні в ім’я «денацифікації» продемонструє, що слова означають те, що лідер захоче. Моральна риторика Другої світової війни використовується для відродження тоталітаризму.
Тому російська війна проти України - це порушення європейського миру з двох точок зору. Жорстоке неспровоковане вторгнення відбувається просто зараз. І це вже достатньо жахливо. Водночас почався наступ на концепції, які європейці й інші народи використали, щоб знайти шлях від війни до миру.
«Путін демонструє, як пам’ять Другої світової війни можна використати, щоб підбурити нову війну, яка знищить сусідню країну й потопить у сум'ятті все, що ми засвоїли», - йдеться в статті.
З цим викликом потрібно розібратися на обох рівнях. ЄС продемонстрував вражаючу рішучість в реакції на російське вторгнення. Але, будучи організацією, заснованою на спадщині війни, він повинен також розібратися і з ідеологічним викликом. ЄС повинен забезпечити власну яскраву альтернативу інтерпретації путіна, таку, яка пояснить війну, що вже триває, і яку європейці зараз і в майбутньому будуть розуміти. Просто вшановувати пам’ять Другої світової війни й говорити про засвоєні уроки більше не достатньо. Посягання путіна на спадщину війни, якими б збоченими вони не здавались, надто потужні, щоб їх ігнорувати.
Російську нищівну війну в Україні потрібно зустріти не лише опором, а й з натхненням. Щоб зупинити її, ЄС повинен продовжити свій шлях запровадження санкцій проти Росії, які, до речі, для самих європейців більш болючі, ніж для американців все те, що запровадили США. Але ЄС також повинен вийти й за межі цього. Організація повинна показати здатність морального, політичного й інтелектуального оновлення. Її лідери повинні показати, що у них є бачення майбутнього, окресленого на історії війни і яке допоможе покласти край поточному вторгненню.
Лідери країн ЄС у четвер зустрінуться у Версалі. Там у них буде шанс зробити дещо історичне: вшанувати заявку президента Володимира Зеленського й запропонувати Україні переговори про вступ в ЄС. Це відродить ключову традицію інтеграції як відповіді на війну, відповідно до умов, що склалися. Така обіцянка пропонує українцям світле майбутнє, надасть сенсу їхній пожертві й стражданням зараз. Коли обставини зроблять можливими мирні переговори, їм буде легше припинити битися, тому що вони вже виграли дещо важливе.
Це роздоріжжя, і середнього шляху немає. Будь-яка інтерпретація минулого визначає певне майбутнє. Путінське трактування минулого віщує майбутнє, в якому закони не мають значення, інтеграція зазнає невдачі, а вуглеводневі олігархи, такі як він, ведуть нескінченну війну, погрожуючи іншим ядерною катастрофою, прискорюючи зміну клімату й підриваючи демократії. ЄС після повернення собі ролі проекту миру запропонує зовсім інше: лігу демократій, здатну захищати себе, розбиратися з загрозами, через які всі ми в небезпеці.
«Українці заслуговують на майбутнє в Європі. В цьому немає сумнівів. Але європейці також потребують майбутнього з Україною», - пише історик.
Лідери, такі як президент Франції Еммануель Макрон і німецький канцлер Олаф Шольц, здається, розуміють не лише всю серйозність моменту, а й обіцянку європейського оновлення. Вони мають шанс запам’ятатися як лідери, які разом з Зеленським оновили Європу. Такий шанс випадає раз на політичне життя. І є надія, що вони ним скористаються.