Сучасна облога міст, вперше застосована в часи Другої світової війни, - це жахливе створення людських страждань. З одного боку, агресор намагається зруйнувати місто й вбити його мешканців. З іншого - люди, які опинилися в пастці, просто терплять, тому що їхні вітальні перетворилися на вогневі позиції лінії зіткнення.
Це похмура доля, яка чекає українські міста, - пише Forbes. Для України завдання кожного міста - протриматися якомога довше, виснажуючи російські військові ресурси, поки президент Владімір Путіна не зупиниться. Це не легко.
Російські загарбники можуть пригадати свій старий досвід ведення боїв у містах. Зокрема те, як радянські міста трималися, коли німецькі сили в часи Другої світової війни закріпилися на околицях і за допомогою артилерії, авіації, «терору й голоду» намагалися ослабити населенні пункти, щоб потім їх легко окупувати. Путін забув, що міська оборона досі багато значить на пострадянському просторі. Кожен українець, як і кожен росіянин, знає багато історій про облогу. Українські міста знають, що їх чекає, і мають, що протиставити цьому. В часи Другої світової Санкт-Петербург, Севастополь, Одеса, Волгоград і багато інших міст стійко протистояли ворожій атаці, утримуючи позиції місяцями чи й навіть роками, зв'язуючи й виснажуючи таким чином ворожі наземні сили.
В ті часи міський опір дуже дорого коштував. Коли Ленінград, який зараз має назву Санкт-Петербург, був оточений, за 872 дні облоги загинуло в 10 разів більше людей, ніж під час ядерного удару по Хіросімі. Зрештою, воно було того варте. Великі міські облоки висмоктали життя з Німеччини, зупинили німецький наступ на схід й допомогли СРСР пережити найтемніші дні війни.
Чим довше кожне ізольоване місто України протримається, тим більше російських сил загрузне в пастці облоги. З посиленням санкцій кожен снаряд, бомба і танк, витрачені на оточення міста, - це втрата, яку важко замінити і неможливо перетворити в окупацію додаткової території чи просування далі на захід України. Сучасна облога вимагає неймовірної кількості військ. А людських сил Росії зараз дуже бракує. Путін повинен про це знати.
З кінця 1999 року до початку 2000-го близько 25 тисячам російських солдатів знадобилося більше місяця, щоб зайняти Грозний - невелике місто з населенням близько 200 тисяч мешканців, яке обороняли 3-6 тисяч невійськових людей. Коли йдеться про більш численну й професійну оборону, Путіну знадобиться набагато більше військ і часу, щоб захопити великі міста України. Якщо боротьба триватиме довго, Росії буде важко досягти значного прогресу. Кількість жертв часів Другої світової війни можуть розповісти, як події можуть розгортатися далі, якщо великі українські міста будуть відбиватися. В 1941 році Одеса в облозі вела бій впродовж двох місяців проти майже 300 тисяч ворожих солдатів. Вона знищила більше 90 тисяч, перш ніж остаточно втратити здатність далі оборонятися. Російська армія і політичне керівництво просто не переживе подібні втрати. Але це буде безжалісне виснаження витримки й волі з обох сторін.
Видання пише, що це вже відбувається. Маріуполь, місто з більш ніж 400 мешканцями, вже тримається в облозі два тижні. Опинившись в пастці без належної підготовки, місто страждає від нестачі продовольства, води й палива. Але воно все одно тримається. Якщо керівництво міста зможе продовжувати мобілізацію населення, скеровуючи його на укріплення міста й зосереджуючи зусилля муніципальних служб на нормованому розподілі продуктів між жителями, місто може протриматися ще довго. Але це буде жорстоке, болісне й брудне завдання.
З битви в містах ніхто не виходить неушкодженим. В містах в облозі мораль стає розкішшю й першою ж жертвою війни. Кожного дня міське керівництво буде мати справу з болісним викликом закликати своїх мешканців триматися й терпіти смерть і страждання. Підступи, пастки й обман - це неминучий порядок денний.
Щоб запобігти руйнації міста керівництво в облозі не може дозволити собі бути милосердними до тих, хто зламається під тиском цієї, здавалося б, безнадійної битви. В облозі міста роблять все необхідне, щоб вижити.
Для міст України перші дні нужди будуть найгіршими. В сучасній облозі слабкі, уразливі й залежні від ліків гинуть першими. А решта стають млявими. З посиленням голоду єдність і спільна мета, які підтримували людей в перші дні війни, будуть під ударом, коли життєрадісні громади перетворяться на голодних людей, які у відчаї жадають їжі чи ковтка води. Українське військове командування вже постало перед болючими питаннями, віддаючи пріоритетність розподілу боєприпасів замість продовольства, намагаючись уникнути ослаблення військових ресурсів на оборонних позиціях заради збереження крихких коридорів евакуації. Дуже жорстка блокада може змусити міста підкоритися. Але через слабку мобілізацію Росія не здатна повністю ізолювати більшість великих міст. Постачання все одно буде просочуватися через слабкі російські позиції, через російських злиденних й готових взяти хабар військових.
Готуйся або помри
Мораль і організація міста будуть критично важливими факторами. Це одна з причин, чому російські сили тепер атакують мерів й інше міське керівництво. Поки громади масштабно мобілізуються заради захисту великих міст, а цивільні працюють над підтримкою потреб в пальному й інших речах, активні цивільні лідери стараються, щоб було зроблено якомога більше. Але енергійні керівники - від президента Володимира Зеленського і нижче по ієрархії - повинні час від часу відволікатися від своєї тяжкої роботи й розглядати потенційних наступників. Кожен лідер повинен мати стійкий план наступництва. Потрібно дати альтернативним кандидатам можливість здобути довіру суспільства, а також досвід, необхідний для продовження справи загиблого чи зниклого попередника.
В містах продукти й вода будуть критично важливими. Російські сили тепер відстежують й завдають удари по великих продовольчих складах й центрах заготівлі. Українці повинні збирати пайки й складати їх на спеціальних складах по всіх районах. Якщо місто буде оточене, нецентралізоване розподілення продуктів по території дозволить зберігати забезпечення якомога довше. Жителі міст теж повинні допомогти збирати, очищувати й зберігати воду. Якщо система водопостачання буде зруйнована, лікарям доведеться боротися з хворобами, спричиненими патогенами у воді. Оскільки жителі у відчаї почнуть пити з будь-яких джерел, які тільки знайдуть.
Як їжа і вода, боєприпаси теж життєво необхідні для міста в облозі. Зараз кожна людина, яка в’їжджає в українське місто, повинна везти якомога більше боєприпасів. Транспортні маршрути для гармат, протитанкової зброї й іншого обладнання потрібно організувати й випробувати. Евакуація надто молодих, слабких і залежних від медикаментів повинна відбутися терміново. В більших містах мешканці, які просто не можуть пережити облогу, повинні евакуюватися негайно, щоб не застрягнути між лініями боїв.
Для підтримки моралі центральний уряд України повинен постійно пояснювати, чому жертва, здавалося б, безпорадних мешканців міст в облозі має велике значення. Донести таке повідомлення важко, але Росія полегшує це завдання. Злиденні російські солдати спустошують міста, грабують, викрадають й вбивають українців. Розголошення путінського терору тільки зміцнює твердження, що для України виграний час - це свобода й виживання. Кожен додатковий день витримки українських міст в облозі виснажує російську армію й дає час іншим українським містам можливість підготуватися.
Годинник цокає
Дипломати схильні займатися делікатними пошуками «виходів» для Путіна, щоб він відмовився від свого катастрофічного вторгнення. Але для міста в облозі «виходів» немає. Можна або здатися, або померти, або вижити. Годинник цокає. Чим довше міста України страждають і борються проти російського агресора, тим більшим буде тиск як в самій Росії, так і в цивілізованих країнах через вимоги «зробити щось».
Путін, поспішаючи зламати українців перш ніж його еліти збунтуються, може вирішити, що йому потрібне показово завойоване місто, застосовуючи масивні репресії й знищивши повністю особливо непокірний населений пункт. Він може відчайдушно напасти на країну НАТО або застосувати хімічну чи ядерну зброю, щоб вбити представників влади України і зламати міський опір. Але інші годинники теж цокають. Цивілізовані країни, не звиклі до жорстокості війни в містах, будуть під дедалі більшим тиском вимог втрутитися напряму й виступити проти нинішніх зусиль нав’язати нігілістичний «путінізм» вільному світу. І чим більше опір українських міст викриває, що російська армія - це паперовий тигр, терплячість до путінських постійних погроз і провокацій буде ставати небезпечно малою.