Війна, яка триває в Україні вже дев'ять років, вказала на те, що положення Кримінального кодексу нашої держави виявилися не готовими до викликів, які постали перед системою правосуддя. Про це у своїй колонці на сайті Адвокатського об'єднання AZONES пишуть експерти Аліна Павлюк та Дар'я Свиридова.
"Категорія найтяжчих міжнародних злочинів має досить своєрідне закріплення у національному кримінальному законодавстві, оскільки їх положення не відповідають нормам міжнародного права, а злочини проти людяності як правова категорія взагалі відсутня серед переліку криміналізованих діянь, - зазначають авторки. - ККУ також не містить визначення воєнних злочинів, як це пропонується у статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Натомість єдина можливість кваліфікувати подібні діяння – стаття 438 Кримінального кодексу України, яка дуже широко криміналізує "порушення законів та звичаїв війни".
Автори зазначають, що під кваліфікацію цієї статті попадають п'ять визначень злочинів:
- жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням;
- вигнання цивільного населення для примусових робіт;
- розграбування національних цінностей на окупованій території;
- застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом;
- видання наказу про вчинення таких дій.
Ба більше, до цієї статті можуть бути кваліфіковані й "інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР".
"Робота на практиці з подібним формулюванням статті вимагає від правозастосовників знань у сфері міжнародного гуманітарного права для того, щоб визначити, які саме дії будуть становити порушення законів та звичаїв війни та у яких міжнародних документах ці заборони закріплені", - зазначають авторки.
Нагадаємо, російських вчителів, затриманих на деокупованих територіях, теж судитимуть за "порушення законів та звичаїв війни".