Зі здобуттям незалежності в Україні, окрім державної, з’явилася спочатку приватна, а потім і комунальна форма власності на землю. Однак, це саме право власності, а згодом і реформа децентралізації народили проблеми, вирішити які зможе лише належне законодавче регулювання, пише Георгій Могильний у статті для ZN.UA «Як законопроєкти №8178-1 і 8225 перетворюють державу на «царя Мідаса».
«У міру зростання частки землі в приватній власності почали з’являтися і проблеми, коли необхідні для держави чи громади об’єкти можна було розмістити лише на землях приватної власності чи ділянках під приватною забудовою.
Прийнятий 2009 року Закон України №1559-VI передбачає можливість примусово відчужувати земельні ділянки, але лише як виняток з мотивів суспільної необхідності та будівництва потрібних для розвитку міста об’єктів транспортної й енергетичної інфраструктури, кладовищ», – пише автор.
Він пояснює, що органам влади навіть просто викупити землю для задоволення суспільних потреб за наявності згоди приватного власника дозволено далеко не для всіх цілей. Із соціально значимих об’єктів це можна зробити для висадження міських парків, будівництва дошкільних навчальних закладів, майданчиків відпочинку та стадіонів.
«Такі обмеження на відчуження приватної власності потребують ідеального планування території при забудові та передачі землі в приватну власність і жорсткого контролю над його дотриманням, — виправлення наслідків помилок чи порушень не просто дуже дороге, а в багатьох випадках неможливе. Найбільш критично це для нової житлової забудови, що потребує значної кількості різноманітних соціальних об’єктів. Нове житло побудували, для мешканців потрібні поліклініка та школа, а вільних комунальних ділянок під їхнє будівництво поряд немає? Вибачте, але місцева влада має право вилучити землю лише під кладовище», – йдеться у статті.
За словами Могильного, для сталого розвитку міст і створення комфортного життєвого середовища містобудівне законодавство має врівноважуватися законодавством про відчуження приватних земель.
Тобто, що ширші можливості у забудовника щодо вільного вибору типу забудови ділянки, тим більшим має бути перелік суспільних потреб, для реалізації яких дозволяється примусово вилучати землю та іншу нерухомість у приватних власників.
«Цей баланс у законодавстві давно порушено. Вільних ділянок комунальної власності стає менше, в будівництві починаючи з 2011 року здійснюється невпинна дерегуляція, тож замість сталого розвитку міст відбувається стале перетворення їх на малопридатні для комфортного життя гетто», – зазначає автор.
Ще однією проблемою він називає цілковиту відсутність законодавчо врегульованих механізмів примусового вилучення державної власності в комунальну і навпаки та комунальної власності однієї громади у комунальну власність іншої.
Зокрема, за його словами, проведена децентралізація виявилася досить успішною, бо неспроможні територіальні громади не дозволили би собі йти на пряму політичну конфронтацію із державною владою. І земля, як пояснив Могильний, стала одним із видів зброї в цих конфліктах. Згадати хоча б історії із будівництвом Шулявського шляхопроводу в Києві чи сміттєзвалища для Львова.
«Таким чином, чинне законодавче регулювання негативно впливало на розвиток України навіть у мирний час. Активні бойові дії та значні руйнування внаслідок агресії РФ зробили ці недоліки критичними — немає потрібних резервів земель державної та комунальної власності для будівництва житла вимушеним переселенцям і розміщення евакуйованих підприємств. У межах чинного законодавства цієї проблеми не вирішити, тож реформа необхідна, і це не викликає жодних сумнівів. Але чи здатні вирішити її законопроєкти №8225 і 8178-1?», – додав Могильний.
Як відомо, були підтримані профільним комітетом законопроєкти №8225 (про примусове вилучення ділянок без рішення суду для будівництва критичної інфраструктури) і 8178-1 (про спрощений порядок зміни цільового призначення сільгоспземель для подальшої забудови). Останній законопроєкт Рада вчора відхилила, але це зовсім не означає, що від його філософії відмовиться Банкова, яка його і просувала, і він не з'явиться знову вже під іншим номером.
Досить очікувано обидва проєкти законів стали скандальними, і в ЗМІ з’явилася низка публікацій про їхні серйозні недоліки. Проте непопулярність реформи зовсім не означає, що вона не потрібна. Тож розберімося, чи існує проблема, заради вирішення якої допустимо розколювати суспільство під час війни, і чи вирішують її два зазначені законопроєкти.