Заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова стала першою українською особою високого рангу, яка відвідала Індію від початку російської агресії проти нашої країни. Перед нею стояло непросте завдання — перезапустити двосторонні відносини між державами та залучити Нью-Делі до активнішої участі у припиненні війни.
Індія досі не висловила публічної критики діям РФ, не проголосувала за жодну з резолюцій на підтримку України в ООН і прагне й надалі розвивати стратегічні відносини з Москвою. Індійський уряд наполягає на своїй нейтральності у війні, закликаючи сторони до діалогу та переговорів. На відміну від китайського лідера, прем′єр-міністр Нарендра Моді провів кілька телефонних розмов з українським президентом, а під час саміту ШОС у Самарканді наголосив, адресуючи свої слова Путіну, що зараз «не ера для війни». Ця теза знайшла своє відображення в Балійській декларації торішнього саміту «двадцятки» і стала виразником міжнародного консенсусу, якого вдалося досягти.
Цьогорічне головування у G20 ставить перед Індією непросте завдання — вийти на підписання спільної декларації під час вересневого саміту, попри те, що на двох недавніх міністерських зустрічах через позицію Росії та Китаю не вдалось домовитися про спільну заяву, в якій ішлося б про засудження війни в Україні. Щоб згладити геополітичні суперечності, Індія намагається відійти від домінування теми російсько-українського конфлікту у порядку денному саміту, спрямовуючи зусилля на пріоритети Глобального Півдня (хоча їй поки мало що вдається, оскільки ці речі на сьогодні взаємопов′язані). Вочевидь, саме тому, що організатори вирішили не посилювати антиросійську риторику, президента Зеленського й не було запрошено на вересневий саміт G20 (на відміну від минулого року в Індонезії).
Важливим пунктом візиту Еміне Джапарової було прагнення стимулювати Індію активніше підтримати Україну та її «Формулу миру» і все ж домогтися виступу українського президента перед лідерами G20. Хоча індійські офіційні особи й натякають, що список запрошених гостей уже фіналізований, а залучення інших країн не планується. Крім того, заступниця міністра передала запрошення Володимира Зеленського прем′єр-міністрові Нарендрі Моді провести телефонну розмову та відвідати Київ. До речі, за тридцять років незалежності нашої країни прем′єр-міністр Індії (саме йому належить повнота влади) жодного разу Україну не відвідував. Ба більше, останній візит президента України в Індію відбувся ще у 2012 році, а індійський президент побував у нашій країні 2005-го. І хоч із боку України лунають зауваження, що Росія, мовляв, не має монополії на радянські зв′язки, зокрема й дружбу з Індією, реальність трохи інша: на відміну від України, Росія активно й систематично розвивала свої відносини з Нью-Делі на всіх рівнях (щорічні саміти лідерів країн, міністерський формат «2+2», багатосторонні формати — ШОС, РІК, БРІКС, регулярні міжурядові та міжпарламентські зустрічі, активна співпраця на рівні академічних та експертних кіл) і цю монополію, на жаль, отримала.
Очевидно, що візит до Києва міг би розглядатися в контексті збільшення ваги Індії як важливого регіонального та глобального гравця, з використанням інструмента головування у «двадцятці», однак мої джерела в індійських експертних і журналістських колах сумніваються стосовно його реалізації. На їхню думку, відмова Нарендри Моді від поїздки до Москви наприкінці минулого року свідчить про прагнення наразі утриматися від візитів до обох країн. Реальнішою видається можливість приїзду офіційної особи нижчого рангу у відповідь на візит заступниці міністра закордонних справ.
Еміне Джапарова закликала радника з національної безпеки Аджіта Доваля приїхати в Україну для координації двосторонньої взаємодії, насамперед у питаннях безпеки, з главою ОПУ Андрієм Єрмаком. Вона зазначила, що цей візит був би справедливим з погляду балансу відносин із різними сторонами, оскільки до цього Доваль уже тричі побував у Москві. Однак тут слід мати на увазі тісну військово-технічну взаємодію між Росією та Індією, яка супроводжується інтенсивними офіційними контактами.
Залежність від радянського, а потім — російського озброєння завжди лежала в основі співпраці двох країн. Напруга у відносинах із Пакистаном та Китаєм робить Індію одним з найбільших імпортерів зброї у світі. Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Росія продовжує залишатися провідним постачальником зброї до країни з часткою 45% (раніше вона становила 65%).
Правда, російсько-українська війна ускладнила виконання Росією підписаних до цього контрактів. Недавно з′явилася інформація, що Москва не зможе реалізувати важливі військові поставки, заплановані на нинішній рік. Ідеться насамперед про підрозділи ППО S-400 Triumf, а також запчастини до винищувачів Су-30МКИ і МіГ-29 тощо, які впливають на обороноздатність держави в умовах напружених відносин на кордоні з Китаєм. Це ще більше підштовхує Індію, яка останніми роками намагається диверсифікувати джерела постачання та розвивати власне виробництво, до зниження військової залежності від РФ. Зближення із західними країнами та участь у спільних ініціативах Індо-Тихоокеанського регіону відкрили Індії доступ до західного озброєння.
Нестабільність оборонної співпраці та стрімке зближення Москви й Пекіна викликають сильне занепокоєння у Нью-Делі і підштовхують до зміцнення співпраці зі США. Вашингтон розглядає Нью-Делі як важливого партнера в Індо-Тихоокеанському регіоні, залучаючи його до тісної військової координації та співпраці у військовій галузі, посилюючи оборонну торгівлю та інвестиції, морські й наземні навчання, технологічні обміни, сприяючи підвищенню військової підготовки вздовж лінії фактичного контролю на кордоні з КНР. Однак це не робить Індію комфортним партнером, коли мова заходить про торгівлю з Росією чи підтримку західних зусиль із санкційного тиску на неї.
Дотримання стратегічної автономії та дипломатичний баланс між РФ і Заходом, за словами представників індійського уряду, відповідають зовнішній та оборонній політиці країни. І в ній Москва досі посідає важливе місце. Як і Індія для Росії: в новій концепції зовнішньої політики РФ Індія з Китаєм розглядаються «дружніми суверенними центрами сили», з якими планується поглиблювати зв′язки та координувати політику. Вочевидь, Нью-Делі все ще сподівається вберегти Москву від повного підпорядкування Китаю, а та своєю чергою — уникнути китайського зашморгу та міжнародної ізоляції з допомогою індійського дружнього плеча.
Втім, Еміне Джапарова під час свого візиту наголосила, що Україна не в тій ситуації, аби читати лекції, з ким Індія має дружити, а з ким — ні, проте закликала до більш прагматичного підходу й диверсифікації експорту військового обладнання та енергетичних ресурсів. Однак годі чекати, що приклад використання енергетичного шантажу щодо України і європейських держав та ненадійність російського озброєння, проілюстрована на полі бою, стане аргументом для Індії припинити співпрацю з Росією. Немає впевненості і в тому, що Україні зараз вдасться істотно змінити індійську позицію стосовно російсько-української війни.
Проте візит Еміне Джапарової до Нью-Делі важливий з точки зору роз′яснення позиції України, залучення гуманітарної допомоги, а також інформування більш широких політичних, медійних та експертних кіл про російську агресію проти нашої країни (з цією метою відбулися зустрічі з провідними журналістами та аналітичними центрами). Хоч він, може, й дещо запізнілий, зважаючи на те, що російське повномасштабне вторгнення триває вже більше року. Слід визнати: тридцять років Україна виявляла дуже фрагментарний і ситуативний інтерес до Індії, що призвело до втрати належних зв′язків між країнами. Про це свідчать, зокрема, і тривала відсутність українського посла, і завантаженість дипломатичного представництва України в Нью-Делі, — воно покриває ще й кілька сусідніх держав, що ставить під сумнів можливість ефективно працювати. Що вже й казати про здатність протидіяти російським інформаційним кампаніям та впливам усередині країни.
На одній із зустрічей заступниці міністра довелося пояснювати, що відносини між Україною та Пакистаном ніколи не були спрямовані проти відносин із Індією. Йдеться про військові контракти між країнами, які для Нью-Делі й досі є дуже чутливою темою в діалозі з Києвом.
Як бачимо, індійський трек — досить складний, аби швидко повернути його на користь Україні. Крім того, як зазначив у розмові один із індійських експертів, «зараз геополітична ситуація, з погляду індійських інтересів, не сприяє цьому». Втім, ситуація стрімко змінюється, й Київ має завбачливо вивести Індію на чільне місце не тільки в зовнішньополітичній стратегії, а й у зовнішньополітичній діяльності України.