Минулої середи в Сумах працівники місцевого УБОЗу затримали Сергія Лисенка, у кримінальних колах більш відомого як злодій у законі на прізвисько Льора Сумський або Сірий. У прес-службі МВС даний факт коментувати відмовилися. За неофіційною інформацією, Льору затримано на три доби в порядку 115 статті КПК. І нехай черговий інтерес оперативників до Сумського не закінчиться черговою посадкою (уже сьомою за рахунком), йому недвозначно дадуть зрозуміти — в Україні він «персона нон-грата».
52-річний Сергій Лисенко — уродженець Сум. Там же його було короновано у серпні 1993 року. Помічений в організації «дахувань» різних комерційних структур, зокрема грального бізнесу, а також у причетності до незаконного обороту зброї та виготовлення фальсифікованої горілки. Був засуджений шість разів, останній — 1998 року, до семи років позбавлення волі за вимагання. Має широкі зв’язки серед бандитів Одеської, Запорізької та Харківської областей. Намагався об’єднати розрізнені українські угруповання в єдину ієрархію з жорсткою дисципліною.
Затримання Сумського є знаковим: ще півтора року тому деякі спостерігачі прогнозували, що саме цей земляк нового гаранта Конституції посяде місце не менш відомого в кримінальному середовищі Антимоса, який «прославився» активною участю в президентській кампанії на боці Донбасу. Разом зі своїм молодим київським ставлеником Васею Ушатим. До речі, цієї весни за вимагання в Київській області разом із трьома подільниками був затриманий двоюрідний брат відомого абхазця Антимоса. Сам же «смотрящий» по Україні нині, кажуть, перебуває в екзилі. Щоправда, за кордоном він живе не тільки на кошти від «пощипування» барсетників, «домушників» і автомобільних грабіжників, а й, як і раніше, за рахунок коштів найвідомішого бізнесмена-«динамівця».
Не секрет, що традиційно правоохоронні органи опосередковано контактували з представниками «злодійського» руху, аби ретельніше контролювати оперативну обстановку. Деякі «кримінальні елементи» були втягнуті в політичні процеси. Саме з подачі злодійського сходняка 200-тисячну армію в’язнів і водночас виборців у 2004 році нарівні з адміністрацією активно обробляли і так звані блатні. Не є таємницею і масовий вступ до лав однієї регіональної партії осіб із сумнівним минулим і теперішнім: партійний квиток найчастіше використовувався ними як індульгенція від міліції.
Також відомо і про активну участь криміналітету в передвиборних технологіях. До речі, серед організаторів кривавого побоїща біля Центрвиборчкому 23 жовтня, поряд із політиками, високопоставленими правоохоронцями, значиться і такий собі азербайджанець Ігор Алієв 1966 р.н., активіст «татаринського» угруповання. А либонь таким чином було порушено головну злодійську заповідь — заборону на співпрацю з владою. До того ж така співпраця призвела до оглушливої поразки.
Нова влада і нові керівники правоохоронної системи ці уроки, вочевидь, урахували, а тому валять десятирічні традиції, відмовляючись від послуг «злодійського руху».
Уперше публічно про проблему «законників» у березні минулого року заговорив тодішній заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль. В інтерв’ю одному з телеканалів генерал визнав: в Україні є 21 особа, яка називає себе «злодієм у законі». 60 відсотків — це вихідці із республік Закавказзя. «Може, у себе на батьківщині вони чогось і варті, але для нас — це просто театральний спектакль. Поясню, чому: жоден із них не живе за поняттями і не шанує злодійські традиції, що зародилися в 30-х роках у ГУЛАГу й інших сталінських таборах. Не знайшли ми і тих, хто їх коронував на «злодіїв у законі» і хто їх уповноважив. Гадаю, за три місяці ми розберемося з кожним із них — хто ж він є насправді», — заявив представник МВС. Утім, подальші заяви Геннадія Геннадійовича радше скидалися на піар. Зокрема він обіцяв усіх злодіїв запросити «на чай» і запропонувати написати покаянні листи.
Нинішнє керівництво кримінального блоку міліції МВС у своїх висловлюваннях на «злодійську тему» було лаконічним. Мовляв, хто вони такі, щоб про них дискутувати в ЗМІ. Поняття «злодій у законі» не прописане в жодному з кодексів. Та й «злодії» змізеріли: зібралися три уркагани і за пляшку горілки «коронували» четвертого...
Ну а головним методом боротьби з «піковими» вітчизняні сищики обрали примусове висилання з країни. Торік з України полетіла перша «ластівка» — Сулхан Тварчелідзе, уродженець Кутаїсі, на теренах СНД більш відомий як злодій у законі Сухо. Цей лідер грузино-абхазького ОЗУ у Києві з’явився 1999 року, перед тим устигнувши відзначитися в Москві й Одесі. За даними карного розшуку, Сухо, як і більшість «пікових», керував угрупованнями, що займалися квартирними крадіжками і крадіжками з автотранспорту. Причому робили це на високому рівні і практично не залишали слідів. Та й сам Сухо, хизуючись злодійською майстерністю, зрідка давав уроки учням. При цьому жодного разу не попадався «на гарячому».
Ахіллесовою п’ятою грузинського «законника» стало нелегальне проживання на території України, що й послужило приводом для депортації. У Тбілісі Сулхана Фрідоновича місцеві правоохоронці «гостинно зустріли» прямо біля трапа літака. А потім — ізолятор №7 мін’юсту Грузії, куди, як павуків у банку, поміщають виключно «злодіїв у законі». До речі, у Кримінальному кодексі Грузії є така стаття: «Членство злодійського світу. Злодійство у законі». Її санкції передбачають до 10 років позбавлення волі. Таким чином, після приходу до влади Михайла Саакашвілі перед авторитетами злочинного світу грузинське правосуддя поставило нелегкий вибір: «корона» і конфіскація майна чи «розвінчана» розкіш буття на свободі? Багато злодіїв емігрували, зокрема і в Україну. Однак їх поступово повертають на батьківщину: слідом за Сухо українська міліція вже депортувала до Грузії Автанділа Хецуріані на прізвисько Боксер, Бідзінь Бакурідзе — він же Рома Батумський, Полікарпа Джанілідзе — Пата. І, нарешті, Таріела Поцхверію, він же Тарас або Таро. Історія останнього настільки показова, що на ній слід зупинитися окремо.
Наприкінці березня у ГУБОЗ МВС України зі Спеціального оперативного департаменту МВС Грузії надійшов запит про правову допомогу стосовно затримання і видачі громадянина цієї країни Таріела Поцхверії. За даними грузинських колег, раніше тричі засуджений Таро приблизно у 1986—1987 роках був коронований на «злодія в законі» покійними Єлгуджею Кублашвілі й Автанділом Чіхладзе. Відтоді він постійно брав участь у «сходках» на території Імеретії й інших регіонів Грузії. Про його вагу в кримінальному світі свідчить той факт, що Поцхвелія є тримачем так званого «общака», із якого виділяються кошти для допомоги тим, хто перебуває під слідством і у в’язницях. Свою казну Таро підживлював із грального бізнесу, скляних цехів і навіть державних організацій. На ці кошти він вибудував собі в Кутаїсі фешенебельний будинок. Безпосередньо в Кутаїсі він контролював бізнес кольорових металів, супермаркети, АЗС, лінії маршруток, фармацевтичні заклади тощо.
В Україні Тарас спочатку влаштувався в Одесі, де намагався виступати так званим третейським суддею кримінального світу (за що одержував дуже пристойні гроші). Однак ситуацію на батьківщині він також намагався тримати під контролем, регулярно спілкуючись із колегами по мобільному телефону. Саме з номера 380672357003 Поцхверія організував масові бунти в’язнів у грузинських колоніях і СІЗО 27 березня. У ході їхнього придушення загинули семеро осіб, а ще 22 дістали поранення.
29 березня Поцхверії заочно висунули звинувачення за статтею 223, частина 2 (участь у діяльності незаконного збройного формування) і статтею 378, частина 3 (замах на адміністрацію установи з виконання покарання або формування з цією метою злочинного угруповання й участь у ньому) Кримінального кодексу Грузії. Того ж дня суд обрав йому як запобіжний захід арешт і оголосив Поцхверію в міжнародний розшук.
Буквально через десять днів Таро затримали в Криму в результаті спільної операції ГУБОЗу МВС, кримської міліції та СБУ. Грузинські колеги відразу поспішили подякувати українцям за оперативність і завмерли в очікуванні настільки ж швидкої екстрадиції. Щоправда, Таро депортували не одразу, а в дні проведення в Україні саміту лідерів ГУАМ, зробивши таким чином своєрідний подарунок грузинам. Депортацію провели за рішенням Станично-Луганського райсуду, який визнав, що паспорт громадянина України на ім’я Таріела Асатіані (прізвище дружини), отриманий Таро всього за два тижні до затримання, було видано з найгрубішими порушеннями українського законодавства. Подробиці з’ясовує Департамент внутрішньої безпеки МВС. А от чому протягом 40 днів українська Генпрокуратура не передала в прокуратуру АРК запит про правову допомогу з Грузії, розповів у Дніпропетровську головний міліціонер України Юрій Луценко. За його словами, після того як Таро дізнався, що його-таки випровадять із країни, він «упав на українську землю і попросив передати міністру внутрішніх справ, що ця справа обійшлася йому в 200 тис. доларів, і він був упевнений, що залишиться на території такої прекрасної країни». Присутні на урочистих проводах Поцхверії на літак у Тбілісі журналісти можуть підтвердити, що Таро готовий був визнати себе швидше Юрієм Гагаріним, ніж «злодієм у законі». Занадто вже не усміхалася йому перспектива грузинського «Білого лебедя».
Тим часом, буквально минулого тижня в Києві — чергове гучне затримання грузинського злодія. Цього разу в тенета працівників ГУБОЗу разом із двома спільниками попався уродженець Кутаїсі Джикія Бесік на прізвисько Бесо. За даними Інтерполу, із 1998 року Джикія розшукують грузинські правоохоронні органи за звинуваченням у розкраданні бюджетних коштів. За шахрайство і розкрадання Бесо оголошено у федеральний розшук і в Росії. Багато запитань до нього накопичилося й у вітчизняних правоохоронців. І не тільки через підроблений паспорт...
Чим закінчаться українські поневіряння Бесо — залежить не тільки від міліції, а й від принципової позиції прокуратури та суду. Саме скоординованість усієї судово-правоохоронної системи дозволить посилити подальший пресинг злодійської спільноти. Втім, без кардинальних реформ не обійтися. Експерти вважають: питання про створення в Україні повноцінної міграційної служби давно назріло. Як варіант у складі Міністерства внутрішніх справ — для більш тісної взаємодії з оперативними службами, передусім УБОЗом і карним розшуком. Також не обійтися і без нового закону про боротьбу з організованою злочинністю. Своєрідного українського варіанта антизлодійського закону Грузії чи американського закону про боротьбу з мафією. Якщо вітчизняні «хресні батьки» сидітимуть там, де й повинні — у тюрмі, можливо, й на вулицях стане менше уркаганів.