З 900-тисячного населення Буковини 265 тис. — неповнолітні. На одного працівника тутешньої «дитячої міліції» припадає в середньому понад шість тисяч підлітків, що, звичайно, забагато. Тому таке навантаження може витримати не кожен, що й примушує декого шукати кращої долі в інших службах. Причини певної плинності кадрів ще й у тому, що, незважаючи на схожість завдань, скажімо, з карним розшуком, вислуга у КМСН обчислюється звичайними «календарними» роками, а в карному розшуку — з розрахунку півтора року за рік роботи.
— За останні місяці цього року на Буковині неповнолітні скоїли майже на 20% менше злочинів, ніж за відповідний період торік, — розповідає начальник ВКМСН УМВС України в Чернівецькій області майор міліції Геннадій Деомінович Кирстя. — Проте на понад 63% збільшилося число підлітків, які вчиняли кримінал у стані алкогольного сп’яніння, удвічі зросла кількість пограбувань (переважно за рахунок відбирань мобільних телефонів і велосипедів) і випадків хуліганства. Проблема ще й у тому, що на Буковині лише один притулок для неповнолітніх, а приймальника-розподільника немає жодного.
Із сучасних тенденцій можу виділити те, що в нас почали з’являтися так звані «кіндер-терористи» — діти, які з допомогою повідомлень про замінування своїх шкіл розважаються або намагаються в такий спосіб «узаконити» сачкування з уроків. Усі подібні випадки, зареєстровані з початку року, ми розкрили — «телефонних терористів», на їхній превеликий подив, вирахували.
Приміром, у квітні міліції та МНС довелося евакуювати 350 учнів і педагогів Чернівецького ПТУ №4, а також мешканців ближнього гуртожитку, однак потім з’ясувалося, що «бомбу» заклали «жартівники». «Пекельної машинки» не знайшли, проте вдалося викрити експериментаторів, що долучилися до небезпечної гри із спецслужбами. Фахівці оперативно-технічного відділу з допомогою пеленгації мобільного телефону, запису голосу і роздруківки дзвінків з цього номера практично в лічені години ідентифікували хулігана, яким виявився 18-річний учень цього ж закладу. Звісно, йому доведеться сплачувати штраф і розраховуватися з рятувальними службами за хибний виклик. Але ті штрафи надто мізерні, щоб показово провчити (хай навіть налякати) таких-от «жартунів».
Гострою залишається проблема насильства. І не лише домашнього, а й шкільного, коли жертвами знущань стають учні, а їхніми мучителями учителі. Свого часу до нас звернулася мати, сина якої, учня інтернату №4, побив учитель праці. Інформація підтвердилася. Як з’ясувалося, діти на уроці праці грали в доміно. Потім педагог звелів одному з хлопчаків принести відро води, аби прибрати в класі. Підліток сказав, що не може піднімати нічого важкого через хворі нирки. Учитель, не повіривши йому, спробував дати «брехуну» ляпаса, проте не дістав. Хлопець спробував утекти, зчинилася сварка, і педагог із 30-літнім стажем завдав утікачеві кілька ударів саме по нирках, після чого той скрутився й заволав від болю. Звісно, вчитель злякався і почав було заспокоювати хлопця в дуже своєрідний спосіб — цигаркою й кількома гривнями. 20 днів нещасний відлежав у лікарні, звідки його виписали із високою температурою.
Нині кримінальна справа, порушена за фактом завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, перебуває в суді, а екс-учитель, якого звільнили з роботи, підробляє таксистом, бо потрібні гроші на адвоката. Спочатку обвинувачений казав, що хлопчина спіткнувся і впав. Педколектив одразу після інциденту зібрав учнів-свідків і «рекомендував» говорити те, що «треба». Утім, однокласники розповіли правоохоронцям, як усе було насправді. Тоді й спливло, що той навчитель праці частенько їх «виховував» — кому стусанів надає, кому по потилиці вріже, кому щигля в лоба зарядить.
Інколи стається так, що діти, загнані життєвою ситуацією у глухий кут, вдаються до найжахливішого — вчиняють убивство. Якось до Кельменецької райлікарні з проникаючим пораненням голови і пошкодженням мозку був доставлений 40-річний мешканець с.Ленківці Ігор Г. На жаль, пацієнт, не приходячи до тями, помер. Тоді до справи взялися міліцейські оперативники, які з’ясували, що мають справу із трагічною ситуацією, початком якої послугувала сварка потерпілого, що «прийняв на груди» зайвого, із 37-річною дружиною — заступником директора тутешньої школи. Коли в діалозі «сліпого з глухим» настав критичний момент найглибшого непорозуміння, жінка кинулася до дверей хатини і зачинилася зсередини. Відкривши вентилі на газових приладах, вона спробувала накласти на себе руки. Свідком цього став син подружжя 16-річний Руслан, який намагався врятувати матір, розбивши сокирою вікно. Невдовзі спалахнула суперечка між батьком і сином. Скоріше за все, захищаючись, десятикласник поцілив батькові «томагавком» у лоба. За тим трагічним фактом було порушено кримінальну справу. Днями її закрили, звільнивши Руслана від відповідальності.
У Путильському районі єдиний син мало не спалив рідного батька. 17-річний син, поховавши матір, почав звинувачувати в її смерті батька — мовляв, той примушував її пити навіть тоді, коли вона тяжко хворіла. Помсту було обрано доволі оригінальну — пустити до хати «вогняного півня». Першого разу хлопець підпалив у хаті штору. Але тоді штучну пожежу вдалося загасити — погорілець, що спав у сивушному чаду, таки прокинувся...
Удруге палій діяв раціональніше: після того як запалало хатнє начиння, він прикрутив двері дротом — аби татусь не зміг урятуватися. Але сусідка побачила клуби диму, які виривалися з вікна, і зчинила галас. Люди витягти чолов’ягу, підпалювача затримали. За обвинуваченням у замаху на вбивство і пошкодження майна порушено кримінальну справу.
Влаштований профілактичний рейд розпочався успішно — затримали втікача з інтернату, а відтак ми вирушили до Чернівецького міського притулку для неповнолітніх. Заплаканий брудний хлопчик назвався Іваном Івановичем. Йому 12 років і він уже не вперше потрапляє до притулку після самоволки з казенної домівки.
— Із татком і мамою краще, — каже він.
— Хто ж тебе зловив? — питаю.
— Та чуваки, дядьки якісь. Вони зловили мене в машині — я в ній сидів, тобто вліз у неї…
— Сам допетрав, як те зробити?
— Та ні. Мене підмовив Сергій, сказав, мовляв, залазь у тачку, «грійся». Я й поліз, а тут ґазди наспіли… Я ж нічого не вкрав, я просто хтів сховатися від дощу…
Але в притулку — хоч тут і годують, і завше тепло, й одягають у чисте, і мультики по телевізору показують, і... ніякі «комахи» не кусають — йому теж не подобається, бо, мовляв, як в «інкубаторі». Невже Іванчикові хочеться до батька-п’яниці, що лайдакує, чи психічно хворої матері, яка ночує з ним на вулиці та в підвалах? Напевно, що ні. Однак попри те, що за фактом злісного невиконання обов’язків з догляду за своїм сином щодо останніх зібрано матеріали для позбавлення їх батьківських прав, Іван Іванович все одно залишиться при своїй мудрій думці, що батьків не вибирають.
Знайомимося з іншим підлітком — Микитою. У нього згоріла хата, мама зловживає оковитою і живе у справжньому лайдацькому кублі, батько теж характеризується не в кращому світлі. Хлопець не любить ночувати вдома, бо там кусаються воші — вони скрізь, але батькам це не дуже заважає — певно допомагає високоградусна «анестезія». Психологи зазначили, що Микита за рівнем розвитку не відповідає показникам, які повинен мати 13-річний хлопець. Тому правоохоронці зібрали відповідні матеріали і порушили у зв’язку з таким стилем виховання кримінальну справу проти його батьків.
— Мама живе з алкоголіками, — каже Микита. — Ось недавно її дядько Микола побив, і вона не могла провести мене до школи, а сам я боявся йти. Хотів би, щоб матуся покинула пити горілку й неодноразово їй про це говорив. Вона щоразу відповідала, що хай-но тільки відійде від запою і все — край — більше не питиме.
Проте хлопчина, якого до притулку привів дільничний міліціонер, вже збився з ліку, рахуючи ті материні обіцянки повернути голоблі життя до іншої дороги. І ось вона знову в крутому алкогольному піке і не надто поспішає навідатися до сина — принаймні останнього тижня її у притулку не бачили — ні тверезою, ні п’яною…
Якщо не кожного дня, то бодай кілька разів на тиждень сюди приїздять правоохоронці, аби передати знайд і жертв насильства в сім’ї. Свого приймальника-розподільника для дітей, які підозрюються у вчиненні криміналу, у буковинської міліції немає. Возити до Львова — задалеко й економічно надто невигідно. З іншого боку, притулок теж не може утримувати таких підопічних КМСН, бо не є цілком закритою установою із відповідним статусом, наближеним до вимог слідчих ізоляторів. От і доводиться до правопорушників, які заповзялися вивчати замість шкільних підручників програму кримінальних університетів, застосовувати найдемократичніший запобіжний захід — підписку про невиїзд. Навіть якщо вони скоїли найжахливіший вчинок. А діти є діти — можуть чкурнути й знову повіятися світами.
— Додатковим фактором ризику є безробіття батьків. Матеріальні труднощі у таких сім’ях почасти породжують у дітях жадібність, хитрість, заздрощі, відчуття власної неповноцінності, бажання зняти напругу дозвіллям, у тому числі в «неформальний» спосіб, — говорить Наталія Адамівна Сербу, старший лейтенант міліції, начальник ВКМСН Першотравневого РВВС Чернівців. — Приміром, за вчинення квартирної крадіжки був затриманий 15-річний киянин Сергій, учень столичної СШ №216. Він перебував в державному розшуку за те, що поцупив у матері 2000 гривень і втік з дому.
Нещодавно виявили 17-річну Катерину, яка перебувала у державному розшуку. Її мати померла, батько невідомо де, виховувалася у старенької бабусі. Ми натрапили на неї лише за півроку, коли вона саме прогулювалася міським парком Шевченка. Втікачка сказала, що хотіла заробити грошей. Поблизу готелю «Київ» познайомилася з двома дівчатами, які підказали, що заробити можна проституцією. Однак зароблене в неї забирали сутенери.
...Проїхалися ми й кількома «неблагополучними» адресами у Чернівцях. Ось квартира, де мешкає 17-річний хлопець, який щойно звільнився після відбуття покарання за повторну крадіжку. Це справжня «хаза», де у темних кутках всіх кімнат (електрику відрізали через несплату) сплелися кілька смердотних тіл проспиртованих лайдаків. Приходу міліції не здивувалися. Синок смокче недопалок і радо дивиться на наш ліхтарик. Публіка незадоволено бурчить, але помаленьку виповзає до незваних гостей. Матуся відривається від обіймів співмешканця й одказує, що всією компанією вони вдень збирали яблука, а тепер, мовляв, «відпочивають». Судячи з «багатотомної пляшкотеки», яка заповнила колишні книжкові полиці, «втомлюються» вони регулярно, долучаючи щоразу до обжинків і сина господарки кубла.
Свого часу до КМСН Буковини надійшла оперативна інформація, до якої долучався CD, що вже побував в обласній прокуратурі (його туди підкинув якийсь місцевий борець за чистоту моралі). На компакт-диску був записаний відеокліп, сюжет якого не вирізнявся глибоким художнім змістом, професійністю оператора чи майстерною режисурою. Проте сама назва цього кількахвилинного фільму, що мав гучний резонанс — «Лох — это судьба», — вичерпно свідчила про те, хто стане головною дійовою особою стрічки, яка, на додачу, невдовзі потрапила в широкий «прокат» — в Інтернет.
Від перших й до останніх кадрів кліп був склеєний із видовищ побиття й наруги сильніших дітей над слабшими. Знімальним майданчиком, судячи з антуражу приміщень (а це були класи, спортзал, їдальня, туалет, пришкільна територія) і «акторського складу», слугувала одна з чернівецьких шкіл. А якщо точніше, то учні випускних класів СШ №27 — одного з найкращих навчальних закладів міста. Пізніше стало відомо, що «знімальна група» — теж однолітки й сусіди за партами акторів «шкільного бойовика». А як ще інакше назвати демонстрацію викручування рук, примусового засунення голови в унітаз чи імітацію задоволення статевої пристрасті в «неприродний спосіб».
Розшук тих початківців-голлівудників не забрав у фахівців, які отримали завдання розібратися у появі того «шедевру», багато часу. За кілька днів вивчення відзнятого матеріалу та нанизування інформаційних шматків на стратегічну вісь доказової бази, вони встановили, що у зйомках брало участь 16 підлітків (майже всі з благополучних родин, а один з них був відмінник і навіть посів друге місце на обласній олімпіаді з інформатики), яких у присутності батьків чи інших опікунів невдовзі опитали.
Більшість дорослих про таку наругу над своїми чадами дізналися саме в кабінеті слідчого Шевченківського РВ у м. Чернівці, який порушив кримінальну справу за фактом групового хуліганства. Можна подумати, що «актори» уявляли процес як своєрідну гру, невинну, спонтанну забавку і просто сприйняли її правила, як тепер про це кажуть «режисери» та їхні адвокати. Та коли дивишся те відео і бачиш, що б’ють та пхають головою в унітаз по-справжньому, по-справжньому перекошуються обличчя від болю, по-справжньому від того веселяться «актори-боксери», то розумієш: все те не жартома. Навіть ті, хто мав би припинити фільмування того знущання — хоча б та ж таки куховарка з їдальні, що потрапила у кадр оператора, який зафіксував, як вона насварилася на «шибеників» ополоником за показову бійку, влаштовану ними неподалік. Але далі відчіпного «ну-ну» і кількох «міцних» словечок справа не пішла — куховарка, певно, вирішила, що то не її «кулінарна» справа — турбувати керівництво дурістю якихось хлопчаків. На жаль.
У педагогічних керівників був-таки шанс зберегти хорошу міну при поганій грі. Адже ще до того, як тими фактами зацікавилися правоохоронці, керівництво школи не просто знало про скандальні зйомки й розміщення їх у Інтернеті, а й провело свою службову перевірку, проте виносити «сміття» на загальний осуд, а тим більше доповідати про нього «органам», не стало.
Принаймні на момент підготовки публікації до друку, можна було спокійно зайти на сайт Інтернет-видання «Главред» чи телеканалу СТБ, щоб повністю побачити те «кіно». Нині ж триває перевірка, чи пропагує згаданий «твір» насильство і жорстокість. Якщо республіканський інститут судових експертиз скаже «так», то до інкримінованого хуліганства може долучитися ще й це обвинувачення.
Питання про негативні явища в учнівсько-педагогічному колективі Чернівецької школи-комплексу №27 слухалося на засіданні колегії облдержадміністрації. Начальник управління освіти і науки ОДА Валерій Крамар оприлюднив результати дослідження, яке провів Центр практичної психології і соціальної роботи управління освіти міськради серед учнів 10—11 класів тієї школи. 14,3% опитаних зазнавали морального насильства з боку вчителів, а 12% — фізичного покарання. Про те, що в їхній школі існує проблема насильства, заявив кожен п’ятий учень, а кожен сьомий вважає, що вчителі часто самі є ініціаторами насильства і кривдження школярів. Цю ситуацію вивчав представник Міносвіти і науки України. Офіційного рішення відомства з цього приводу ще немає, але управління освіти мерії рекомендувало розглянути доцільність перебування на посадах очільників школи, психолога, педагога-організатора і оголосити догану класному керівникові торішнього «акторського» 11-а класу із забороною надалі бути класним керівником. Також вивчається пропозиція реорганізувати школу-комплекс №27 у загальноосвітній навчальний заклад І—ІІІ ступеня з оновленням педскладу, де нині працює майже 100 осіб та навчається 1400 учнів. Але хто скаже, чи зможуть батьки бути впевнені, що і в цій школі не повториться чогось подібного з їхніми дітьми? Навряд чи хтось дасть такі гарантії.