Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження». Серед багатьох цікавих новел — надання Вищій раді юстиції статусу суб’єкта владних повноважень, хоча насправді вона виконує лише дорадчі функції з визначеного кола питань. А от владних функцій щодо призначення суддів і прокурорів на посади або їх звільнення цей орган не має. Втім, родзинкою закону цілком можна вважати статтю 25, яка визначає повноваження ВРЮ. Серед них — право витребувати копії судових справ, розгляд яких не закінчено! Чудовий пункт, який дозволяє «паралельно» із судом, до винесення рішення, вивчити матеріали справи. Зважаючи на українські реалії, зрозуміло, що така нагода знайомитися з матеріалами «по ходу справи» збільшує і без того широкі можливості натиснути на суддю, вплинути на рішення суду.
Парламент наділив Вищу раду юстиції правом, якого не мають навіть органи правосуддя, — жоден вищий суд, включаючи Верховний суд України, не може витребувати справу (чи її копію) під час провадження в ній! Отримавши таке право, члени Вищої ради юстиції дістали можливість «корегувати» дії суду в процесі розгляду конкретної справи. За великим рахунком — давати зрозуміти судді, як її треба «правильно» вирішити. Інакше… Інакше Вища рада юстиції скористається тими величезними повноваженнями щодо покарання суддів, якими її наділив цей закон. Що має відчувати суддя, який і так під ВРЮ ходить, коли великі пани раптом зацікавилися конкретною справою і «просто» хочуть її почитати до винесення рішення, ну, може, підказати щось, аби запобігти помилці тощо?
Єдине, що зробили законодавці, виконуючи «роботу над помилками» після ухвалення законопроекту в першому читанні, це заборонили Вищій раді юстиції витребувати копії справ, які розглядаються в закритому режимі. Але ця дрібниця не змінює суті, оскільки стосується окремих випадків.
Загалом ухвалення цього закону — ще один крок у новітній тенденції, яку можна схарактеризувати таким собі оксюмороном: узаконення беззаконних методів. Коли беззаконня формально перестає бути таким… набираючи сили закону. Такий маємо результат. Власне, це не результат, а наслідки. І вони обіцяють бути тяжкими.
Сухою і не дотичною до життя теорією права залишаються положення Конституції та законів, які гарантують незалежність і недоторканність суддів, забороняють впливати на них у будь-який спосіб. Відповідно до рішень Конституційного суду (від 19 травня 1999 року, 11 квітня 2000 року, 20 березня 2002 року) повноваження Вищої ради юстиції не повинні поширюватися на питання, пов’язані зі здійсненням правосуддя в конкретних справах. Для того щоб аналізувати роботу конкретного судді на предмет зловживань, достатньо вивчити винесені ним рішення, визначити кількість «помилок» та їхні причини: де справді виникла правова колізія, яка спричинила різночитання одних і тих самих законів, а де — зовсім інші міркування. Втім, цього ж ніхто не робить. Бо на меті — аж ніяк не боротьба за чистоту суддівського корпусу. А от надати «методичну допомогу» під час розгляду справи — таку можливість собі «пробили». Залишається тільки чекати — що далі узаконять наші «законники», зокрема для того, щоб тиск на суд мав уже цілком… законну форму.