Порівняно недавно радгосп у селищі Скала-Подільська, який спеціалізувався на вирощуванні зернових та плодово-ягідних культур, перетворили у відкрите акціонерне товариство. Така реорганізація ніякого горя-біди не віщувала. Господарство спокійно працювало й розвивалося. Але наступний етап «грандіозних перетворень» зробив товариство відомим в усій Україні. Бо конфлікт, який спалахнув тут, можна порівняти хіба що з випадками розпаювання і великим переділом виноградників у Криму.
Паралельно з акціонуванням радгоспу, було проведено процедуру роздержавлення земель і передачі їх у колективну власність товариства. Підприємство отримало Державний акт на право колективної власності на землю. Відтак сесія Скала-Подільської селищної ради депутатів приймає рішення включити багаторічні насадження колишнього радгоспу (сади і кущі смородини) у земельні масиви, які підлягають розпаюванню. Задекларувавши турботу про односельців, місцеві депутати свідомо знехтували нормами матеріального права, пішли на порушення положень діючого тоді Земельного кодексу, в якому прописано, що «не можуть передаватися у колективну власність землі господарств з вирощування фруктів та винограду» (ст.4). Для селищних обранців виглядала як китайська грамота ще й та обставина, що багаторічні насадження — це майно, яке увійшло до статутного фонду товариства, це основні засоби, призначені для здійснення основної виробничої діяльності. А право на майно підприємства гарантоване законами «Про господарські товариства», «Про власність» та іншими. Але обранці цим не переймалися.
Осторонь гарячих подій залишилося тодішнє керівництво ВАТу, хоч порушення прав підприємства було видно неозброєним оком. Деякі державні органи (у товаристві тоді була і ще залишається велика державна частка акцій) позиція місцевих депутатів усе-таки здивувала. За словами начальника регіонального відділення Фонду держмайна Михайла Шкільняка, очолювана ним структура ініціювала протест обласної прокуратури на рішення сесії. І протест було внесено. Однак депутати своє попереднє творіння не скасували, а прокуратура протест не підтримала.
Тим часом поїзд рушив. Майже двомстам селянам були видані сертифікати на земельну частку (пай). Вони уклали договори оренди з ВАТ «Плодорозсадник «Скала-Подільський» і отримують орендну плату. Борщівська районна влада запевняє: виплачувані щорічно орендарем 550—600 гривень за земельний пай — це майже 2 відсотки від вартості землі, що є одним із найвищих показників у районі. Однак у 2002 році група селян захотіла вийти зі своїми земельними паями. Для цього було скликано збори акціонерів ВАТу і пайовиків, на яких прийняли соломонове рішення — «вихідцям у вільне плавання» виділити земельні ділянки під ріллею, садами і ягідниками єдиним масивом.
Люди отримали Державні акти, але землі в натурі були виділені їм лише в травні наступного року. А Земельний кодекс (ст.16 і 17 Перехідних положень) передбачає зворотну процедуру. Ігнорування букви закону призвело до порушення майнових прав товариства: влітку 2003-го одноосібники зібрали врожай ягід, вирощений підприємством. І тим самим завдали йому збитків на суму понад 15 тисяч гривень. Отож конфлікт визрів остаточно.
«Такого непорозуміння можна було б уникнути, якби у Держактах селян було зафіксовано обтяження земельних ділянок майном товариства на конкретний термін, що передбачено Земельним кодексом України (ст.110 і 111)», — вважає фахівець із земельного права, представник юридичної компанії «Юрзовнішсервіс» Наталя Вдовиченко, яка є постійним юридичним консультантом товариства — На жаль, державні органи про це не подумали…»
Представники українсько-німецького СП «Янке Україна», яке володіє контрольним пакетом акцій ВАТу, вчинки групи громадян не виправдовують нічим. Консультант Уве Шмідт наголошує: «Ми ніколи не заперечували права селян на розпайовану землю. Але сади і кущі смородини — це наше майно, в яке ми інвестували чималі кошти. І сьогодні сади та ягідники вже починають приносити прибутки. Тож незрозуміло, чому хтось посягає на нашу власність».
Дійти згоди власникам земельних ділянок і керівництву ВАТ «Плодорозсадник «Скала-Подільський» видавалося чимось зі сфери фантастики. Миру досягнуто не було. Пошук істини переноситься, зрозуміло, в суд. У червні минулого року голова правління товариства подає заяву про «усунення перешкод у користуванні майном». І Борщівський районний суд ухвалив надати право на збирання врожаю ВАТ «Плодорозсадник «Скала-Подільський» до вирішення питання по суті, а згодом виніс рішення стягнути з громадян завдані збитки. Власники земельних ділянок звертаються із зустрічним позовом, вимагаючи визнати за ними право власності на багаторічні насадження (сади та ягідники). Але вимоги громадян суд не задовольнив, посилаючись на норми законів «Про власність», «Про господарські товариства», а також на правоустановчі документи товариства. І право власності на багаторічні насадження залишилося за товариством. Тоді громадяни змінили вимоги і стали домагатися в суді «усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом викорчовування садів». У задоволенні позову їм знову було відмовлено.
А зовсім недавно райсуд прийняв рішення про встановлення сервітуту, пов’язаного зі спеціальним неособистим обмеженням, а саме — з наданням права ВАТ «Плодорозсадник «Скала-Подільський» користуватися багаторічними насадженнями, що ростуть на земельних ділянках громадян, і впродовж п’яти років збирати врожай.
Поєднати інтереси інвестора, який затратив кошти, щоб закласти сад і ягідники, та групи селян — неможливо досі. «Більшості селян-одноосібників не під силу самим вирощувати багаторічні насадження, і оренда земельних ділянок була б для них оптимальним варіантом», — переконує начальник Борщівського райвідділу земельних ресурсів Леся Землянська. Проте один із власників земельних ділянок — Георгій Гордей — дії свої та однодумців пояснив твердо: «Ми доглядали за виділеним нам садом і ягідниками, охороняли ці насадження, сплачуємо земельний податок. І тому хочемо, щоб товариство не забороняло нам використовувати й розпоряджатися нашими земельними ділянками за призначенням. Це — наша земля, і нікому її передавати в оренду не будемо». Можна в дечому зрозуміти логіку тих скала-подільських селян-одноосібників, більшість із яких — літні люди. До мізерної пенсії вони б хотіли додати побільше доходів від праці на земельній ділянці.
Але земельна історія, як на мене, виявила більше темних плям, аніж світлих цяток. Стало очевидним: деякі органи влади та чимало громадян досі ще не просунулися до розуміння, що чужа власність — недоторканна і її слід поважати. І тому одна по одній виникають правові та психологічні помилки. Остання дія конфлікту переноситься на… невизначений термін.