В останній день минулого року в результаті спільної операції українських і російських спецслужб на вокзалі у Вінниці було взято під варту 21-річного Михайла Гангана. Громадянина Росії, активіста Націонал-більшовицької партії.
2005 року Ганган дістав умовний строк за участь в акції «нацбільшовиків-декабристів», влаштованій у приймальні адміністрації президента Росії. Навесні проти нього було порушено нову кримінальну справу у зв’язку з організацією «Маршу незгодних», що відбувся в Самарі 18 травня. Його обвинуватили в порушенні правил відбування умовного покарання. Після того як Ганган втік до України, у Росії його заочно засудили до трьох років позбавлення волі. За інформацією правозахисників, 10 грудня 2007 року (якраз у Всесвітній день захисту прав людини) Ганган звернувся в Регіональне представництво управління верховного комісара ООН у справах біженців із заявою про надання йому допомоги в процедурі набуття статусу біженця. Після проведення відповідного інтерв’ю, як повідомляють агентства, УВКБ визнало Михайла Гангана особою, котра потребує міжнародного захисту. В Україні Ганган звернувся до міграційних органів з проханням надати йому статус біженця.
Український громадянин може погоджуватися чи заперечувати методи і цілі російських націонал-більшовиків, зокрема їхні висловлювання щодо України і російського прапора над Севастополем, не відчувати жодної симпатії до їхніх лідерів, небезпідставно вважаючи деяких з них надто одіозними особами, а може взагалі не мати уявлення про те, що відбувається по той бік нашого північного кордону. Але для всіх нас не повинна бути байдужою позиція нашої держави. Держави, яка, крім демократичних декларацій, закладених у Конституцію і національне законодавство, ратифікувала чимало міжнародних конвенцій і протоколів, спрямованих на захист прав людини, взявши на себе відповідні зобов’язання.
А позиція нашої держави в особі її виконавчої і судової влади така: міністр внутрішніх справ Ю.Луценко заявляє, що правових підстав для екстрадиції в Росію М.Гангана поки немає. Водночас його підлеглі, зважаючи на опубліковані в Інтернеті й офіційно ніким не спростовані матеріали, щиро (!) звертаються до посла Російської Федерації в Україні з проханням... сприяти прискоренню екстрадиції. Звичайно, доклав руку до того, щоб посилити цю й без того неприємну для нашої держави історію й український суд. Нетривіальне, творче прочитання ним законів призвело до того, що М.Ганган донині перебуває за гратами у державі, до якої він звернувся по допомогу. І це рішення, очевидно, дуже влаштовує міліцейське відомство, яке з небувалим пієтетом поставилося до цього вердикту і зітхнуло з полегшенням.
Так, Європейська конвенція «Про видачу правопорушників» передбачає можливість тимчасового арешту запитуваної особи. У документі йдеться про те, що в невідкладних випадках компетентні сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи не тільки за дипломатичними каналами. Але компетентні органи запитуваної сторони зобов’язані вирішувати це питання відповідно до свого законодавства. В інкримінованій М.Гангану в Росії участі в масових заворушеннях, які, наскільки відомо, до тяжких наслідків не призвели, тільки сліпий не побачить політичного підгрунтя, що є самодостатньою підставою для невидачі відповідної особи запитуючій стороні, згідно з міжнародними договорами. Тільки сліпий або холуй, який так і не усвідомив, що правоохоронні органи Російської Федерації вже 16 років не є указом для правоохоронних органів Української Республіки. А писати листи послу РФ українська посадова особа, зневаживши субординацію, може, мабуть, тільки в особистому порядку, а не на бланку з написом «МВС України».
Група російських правозахисників і громадських діячів звернулася до міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка з проханням забезпечити неупереджений розгляд питання про надання статусу біженця затриманому у Вінниці Михайлу Гангану.
Автори листа, серед яких голова Московської Гельсінкської групи Людмила Алексєєва, колишній радник президента Росії Андрій Ілларіонов, письменник Захар Прилепін, просять Ю.Луценка «не чинити незаконних дій, з огляду на факт перебування Гангана в процедурі надання статусу біженця, а також на очевидний політичний мотив кримінального переслідування щодо Гангана в Росії».
Лідери коаліції опозиційних сил «Другая Россия» Г.Каспаров, Е.Лімонов, В.Рижков і Б.Нємцов направили звернення до президента В.Ющенка, стверджуючи, що у зв’язку із запитом про екстрадицію його можуть видати владі Росії, де його чекає «несправедливе, політично мотивоване судове переслідування і позбавлення волі на кілька років».
Активісти Вінницької правозахисної групи закликали органи влади відмовити Росії в екстрадиції. «Двадцятиоднорічний Михайло Ганган є дуже відомою фігурою російського руху політичного ненасильницького опору режиму влади, очолюваного Володимиром Путіним», — йдеться у заяві правозахисників. Раніше з’явилися повідомлення, що Ганган залишиться в СІЗО як мінімум на сорок діб, поки буде вирішуватися питання про його видачу в Росію. На думку правозахисників, основна мета такого заходу — прагнення без галасу відправити Гангана в Росію. «Ми переконані, що запит про видачу Гангана Росії було подано з метою переслідування і покарання через його політичні переконання й участь у ненасильницьких акціях опозиції», — йдеться в листі.
До речі, з офіційного коментарю до цієї статті КК РФ випливає:
«Масові заворушення являють собою порушення громадської безпеки і громадського порядку, що здійснюються великою групою людей (натовпом). При масових заворушеннях на охопленій ними території блокується робота транспорту, знищується державне, громадське й особисте майно, відбуваються напади та інші дії, небезпечні для життя людей, виявляється збройний опір представникам влади, паралізується функціонування органів влади та управління. Масові заворушення супроводжуються насильством, погромами, знищенням майна, застосуванням вогнепальної зброї, вибухових речовин або вибухових пристроїв, а також виявленням збройного опору представникам влади. Під насильством слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство».
Але це теорія. А на практиці, наскільки відомо, під «масові заворушення» може підпасти і хресна хода...
Цікаво, чим закінчиться ця історія? Йдеться не тільки про долю російського біженця, котрий знайшов «притулок» в українському СІЗО. Чим закінчиться ця дивна і ганебна епопея для всіх її учасників, починаючи від українських міліціонерів, які здатні приймати такі самостійні рішення, і їхнього міністра, який нібито все розуміє, але начебто нічого не може зробити в цій ситуації, киваючи на суд? Чим закінчиться вона для нашого традиційно неупередженого й об’єктивного суду, і як у результаті позначиться на іміджі нашої держави, якій у принципі жертвувати біженцями не вперше?
Й останнє. Прикро, що українські і російські правоохоронні органи, які, виявляється, здатні діяти чітко і злагоджено, не виявили цих чудових якостей, повертаючи на батьківщину Бакая, Білоконя, Боделана та інших наших не менш довгоочікуваних співвітчизників.
Довідка ДТ:
З Європейської конвенції «Про видачу правопорушників» 1957 року:
«Стаття 3. Видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв’язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов’язане з політичним правопорушенням. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її… політичних переконань».
Із Закону України «Про біженців»
Стаття 3.
«Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через його... належність до певної соціальної групи або політичні переконання».
Стаття 10 закону передбачає, що статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесене Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів.
З Кримінального кодексу Російської Федерації.
Стаття 212. Масові заворушення. 1. Організація масових заворушень, які супроводжувалися насильством, погромами, підпалами, знищенням майна, застосуванням вогнепальної зброї, вибухових речовин або вибухових пристроїв, а також виявленням збройного опору представнику влади, — карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років. 2. Участь у масових заворушеннях, передбачених частиною першою даної статті, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 3. Заклики до активної непокори законним вимогам представників влади і до масових заворушень, а також заклики до насильства над громадянами — караються обмеженням волі на строк до двох років, або арештом на строк від двох до чотирьох місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.