Коли 1996 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про особливості приватизації майна АПК», багато економістів-аналітиків відразу ж назвали його «законом про націоналізацію переробної галузі». Але тоді мало хто сподівався, що сільгоспвиробники, які забезпечують переробку сировиною, від власності «націоналізованого» підприємства можуть опинитися так далеко, як земля від неба. Приватизаційні схеми «націоналізовану власність — в одні руки» набудуть поширення лише наприкінці 90-х…
Приватизація ВАТ «Збаразьке хлібоприймальне підприємство» — одного з найпотужніших на Тернопільщині — була типовим прикладом реалізації закону про ті ж самі особливості... Отож 1998 року держава безоплатно віддала 51 відсоток акцій 35 сільськогосподарським підприємствам району, які здавали у Збараж зерно. Здавалося б, нарешті буде по-справжньому оцінено селянську працю, а хлібороби стануть реальними власниками підприємства- зерноприймальника. Загальні збори кожного з тих КСП повинні були ухвалити рішення про розподіл переданих їм акцій між працівниками КСП або закріпити частину власності приватизованого хлібоприймального підприємства за господарством як юридичною особою. Та обов’язкових зборів не відбулося ніде.
Минає час. І вже впродовж грудня 1999 — січня 2000 року ситуація з розподілом акцій розкручується у зворотному напрямку. 33 господарства передають раніше отримані акції (а це — 47 відсотків статутного фонду) до рідного гнізда, тобто назад у власність ВАТ «Збаразьке хлібоприймальне підприємство». Питання про розподіл акцій та їх подальшу безоплатну передачу цьому підприємству знову не розглядалося на жодних загальних зборах.
І ось «акції з реверсивним механізмом» зосереджено безпосередньо в товаристві. Подальший їх розподіл між акціонерами на певний час зависає в повітрі. Але наприкінці червня 2000 року виконуючий обов’язки голови правління ВАТ своїм наказом створює колегіальний орган — «комісію з продажу акцій». А правовою підставою для таких дій було рішення зборів… трудового колективу ВАТу. Збори справді відбулися за тиждень перед тим. Як з’ясували в ході оперативної перевірки працівники Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС в Тернопільській області, на них були присутні… 36 працівників хлібоприймального підприємства, але — нехай горить шапка на кожному з… — 12 із них не погодилися з продажем акцій. Пам’ятне зібрання зробило ще й інший промах, який може стати хрестоматійною ілюстрацією «від супротивного» для студентів-економістів. Воно вирішило продати акції — власність колективу —без зазначення ціни за одну штуку. Нарешті, збори хоч і зібралися, але зовсім забули, що акції були власністю товариства і, згідно з Законом «Про господарські товариства», рішення про їх відчуження мали приймати загальні збори акціонерів ВАТ «Збаразьке хлібоприймальне підприємство», а не збори трудового колективу.
Далі логіка подій стає ще більш вгадуваною. У квітні 2001 року 745236 акцій (51 відсоток статутного фонду підприємства) були продані по 15 копійок за штуку (при номінальній вартості 25 копійок) комерційній структурі з Тернополя. Чим акціонерам товариства заподіяно збитків на суму майже 171 тисяча гривень. Посадові особи ВАТу — голова спостережної ради та в.о. голови правління — великий демпінг великого пакета акцій пояснюють відсутністю інших пропозицій; нібито ціна, запропонована єдиним покупцем, була найвищою. Але в ході дослідчої перевірки встановлено, що того ж самого дня голова спостережної ради продала тій самій комерційній фірмі власний пакет акцій — 25 відсотків статутного фонду — за номінальною вартістю, тобто по 25 копійок за акцію.
Прокуратура області порушила кримінальну справу проти посадових осіб ВАТ «Збаразьке хлібоприймальне підприємство» за ознаками злочину, передбаченого ч.2 статті 364 Кримінального кодексу України («зловживання владою або службовим становищем, якщо воно спричинило тяжкі наслідки»). Уже завершено розслідування, яке проводила прокуратура Збаразького району, і цими днями справу буде передано до суду.
Та хоч би яке рішення прийняла судова інстанція, повернути акції сільгоспвиробникам буде нелегко. Тернопільське ТзОВ «Скіфія» стало їх добросовісним набувачем. Але, поза тим, аграрії змогли вкотре переконатися: щойно законодавці починають голосно заявляти про захист сільгоспвиробника, його неодмінно надурять. Така вже, мабуть, хронічна «особливість» аграрного питання в Україні.