Що б ви побажали у новому році собі й іншим? З таким запитанням «ДТ» звернулося до різних людей. Їх добирали не випадково. Це — ті, хто уособлює Закон, ті, хто вважає, що їх скривдили іменем Закону, і ті, хто, на переконання більшості, своїми діями сам поганьбив Закон. Перші сьогодні на вершині, другі втратили з різних, часом цілком об’єктивних причин, майже все. Їхні побажання теж дуже різні. Бо різні думки приходять напередодні Нового року до того, хто зустрічатиме його в колі родини біля каміна, й до того, хто постарається пригадати ніжно-терпкий аромат свіжої глиці, у сотий раз вдивляючись у наївну листівку, намальовану власною дитиною та передану в’язню через адвоката.
А ми хочемо побажати наступного року першим — зберегти своє право на захист професійної та власної гідності. Другим — дочекатися справедливості й довести своє право на неї, відповідно до вини або її відсутності.
Віталій Бойко, голова Верховного суду України:
— Сім років тому, коли 1 січня 1995 року я обійняв посаду голови Верховного суду, у мене, зрозуміло, були певні плани. Чи реалізовано їх, якщо говорити про реформування судової системи? Безперечно, частину задумів втілено, але більшість із них — усе-таки ні. Я дуже сподіваюся, що 2002 рік принесе позитивний результат. Дуже хотілося б, аби проект закону «Про судоустрій» ухвалили в цілому, щоб судова система могла надійно працювати, виконуючи свої, передбачені законом функції. Це потрібно всім громадянам і мені особисто.
Наступного року я мушу скласти повноваження судді на вимогу Конституції, що обмежує вік перебування на посаді. І хоча є в цьому якась мінорна нота, це мене зовсім не засмучує. Я дуже сподіваюся, що з членами моєї родини все буде гаразд, що вони будуть здорові, і я з величезною радістю спостерігатиму за їхніми успіхами. Це — головне. До речі, зовсім недавно — два тижні тому — я втретє став дідом. Днями поїхав подивитися, як змінився онук. Спостерігати це дуже приємно. У моєму дідівському віці задоволення від життя одержуєш тоді, коли бачиш щастя своїх дітей, як підростають онуки. Я дуже хочу, щоб моя донька й онуки були щасливі.
Усім громадянам України, читачам газети «ДТ» я зичу, щоб наступного року розв’язалися проблеми, що хвилюють кожного. На жаль, більшість людей сьогодні перебуває в непростій ситуації, і хотілося б бачити, що надії на краще життя реалізуються. Я зичу всім нашим співвітчизникам добра, щастя й сімейного добробуту.
Володимир Радченко, голова СБУ:
— Як представник відомства я чекаю реальних кроків у сфері громадянської та міжконфесійної злагоди, істотного поліпшення соціально-політичної ситуації в державі, подальшого розвитку позитивних зрушень, що намітилися в економіці. Я сподіваюся на зміцнення демократії, законності. І сподіваюся твердо.
А особисто я від цього року чекаю душевної рівноваги й духовного комфорту, здоров’я членам своєї родини. Того ж самого зичу і вам. А ще — оптимізму, доброго настрою, незалежно від труднощів, які постають на життєвому шляху в кожної людини, і вміння цінувати кожну хвилину свого життя.
Павло Лазаренко:
— У новому, 2002 році я побажав би собі: волі, можливості побачити маму, обняти й розцілувати рідних і любих, зібратися всією сім’єю. Щодо новорічних побажань іншим, то політикам я бажаю мудрості, друзям — вірності, людям похилого віку — уваги, закоханим — нескінченного кохання. Кожній людині — стабільності, впевненості й достатку. Усім — здоров’я. Зрадникам — того, чого вони варті й заслужили.
Інна, дружина Іванченка, засудженого у справі про замах на Наталію Вітренко:
— Те, що коїлося зі мною протягом останніх двох років, я назвала б «романтичною пригодою» у безмір’ї нашого правового поля. Тому собі я передусім побажала б, щоб ця пригода закінчилася. Мені дуже хотілося б, щоб зібралася нарешті разом моя родина на чолі з чоловіком Сергієм. Наступного року я балотуватимуся в народні депутати в окрузі Наталії Вітренко, у Конотопі. Дуже хочу, щоб мені стачило сил, енергії та мужності перемогти й довести людям свою правоту. Взагалі-то я навіть не так прагну перемогти, як добитися, щоб люди зрозуміли: вони не повинні обрати того депутата, який у них був.
Кожній людині, яка живе в Україні, я зичу свободи й незалежності в усіх сферах нашого життя, а також матеріального добробуту.
Борис Фельдман, банк «Слов’янський»:
— Побажання собі: пошли мені, Боже, гідного ворога. Якщо влада неспроможна мати людське обличчя, то вона мусить бути хоч чимось помітна. А наша настільки прогнила, що розпливлася в безформну масу, втратила будь-які риси. З нею боротися не можна, можна тільки перепаскудитися, навіть у капостях вона нудна й бездарна.
Цій країні я зичу скористатися нарешті даним Богом шансом. Громадянам нашої держави я від усієї душі бажаю зрозуміти, що, задовольнившись тим, що список дозволеного значно розширився, ми відмовилися від основних, даних нам від народження прав. Що ми, як і раніше, не «маємо право», а «нам дозволяють». Що занадто глибоко в нашій свідомості сидить розуміння особистих прав і свобод як загальника, який нічого спільного з реальним життям не має. За таких умов немає і не може бути громадянського суспільства.
І ще. Зичу всім якнайменше розчарувань. Великих розчарувань, яким для мене, приміром, стала судова реформа, коли не справдилася слабка надія на те, що повноцінна судова влада змінить нинішню ситуацію. Коли виявилося, що справа навіть не в якихось зовнішніх підступах, а в тому, що судді самі категорично відмовляються ставати цією самою владою, визнаючи за краще займатися не судочинством, а оформленням чиїхось рішень.
Микола Мельниченко, колишній майор держохорони:
— Я хочу побажати, щоб Україна вибралася з багнюки, в якій вона опинилася з вини Президента. Хочеться, щоб на мою країну дивилися, як на нормальну державу, щоб світові телеканали показували не збиті Україною літаки, українських жінок, які заробляють тілом на прожиття в усьому світі, — а справжню європейську державу, якою ми маємо всі можливості стати.
Я хочу, щоб наступного року правда восторжествувала, а народ одержав те, чого він гідний, а саме: набагато більше, ніж він має тепер. Хочу, щоб хоча б один рік у країні не крали. Хочу, щоб Президент і ті, хто був поруч із ним, повернули Україні бодай частину коштів, які належать їй. Я мрію повернутися в Україну, хочу їй допомогти. Допомогти своїй країні одержати ці гроші, оскільки я знаю, де вони зберігаються і кому вони належать сьогодні. Нехай вони повернуться у вигляді пенсій та зарплат.
Я хочу, хоч як це банально, здоров’я своїм близьким і особливо моїй мамі, воно їй зараз дуже потрібне. Хочу, щоб мама Гії Гонгадзе нарешті виборола бодай визначеність. Я всім зичу надії на те, що наступний рік буде набагато кращий, ніж попередній. Цією надією я живу.