Віталій Бойко |
Конституцію приймали в останню ніч, і знов починається стара історія. Вкотре дочекалися: парламентові бракує часу належним чином попрощатися з Перехідними положеннями Основного Закону. Дедлайн настане 28 червня, коли країна святкуватиме п’яту річницю Конституції. Після цього суд, прокуратура, слідчі органи мають нарешті запрацювати по-новому — у точній відповідності до букви Конституції. Але де ж та законодавча база, яка дозволить здійснити реформу? Її поки що немає. Досі не існує навіть єдиної редакції закону про судоустрій, що мав би стати базою реформування судової системи. Втім, якийсь колапс у судочинстві навряд чи станеться. Ну хто ж дозволить... Проте знати, яке «похмілля» чекає країну вранці 29-го, в кожному разі, не завадить. «ДТ» веде розмову з головою Верховного суду України Віталієм Бойком.
— Справді, ситуація надзвичайно серйозна: після 28 червня суди не можуть використовувати те законодавство, яке суперечить чинній Конституції. Разом з тим, реформування судочинства, до якого причетні мільйони громадян, — це дуже непростий процес. Зважте, якщо торік суди розглянули близько 2 мільйонів справ, то це означає, що 4—5 мільйонів громадян точно були причетні до судових процесів, якщо не більше. Та однак судову систему реформувати необхідно, і з цим ми надзвичайно запізнилися. Ми знову в ролі студента, якому забракнуло однієї ночі для підготовки до іспитів.
— Віталію Федоровичу, в чому саме ви вбачаєте суть судової реформи?
— Реформа судової системи — це перш за все втілення конституційних засад судочинства, які мають посилити судовий захист прав і свобод громадян. Ці засади повинні діяти вже з 29 червня, як передбачено 129 статтею Основного Закону. Насамперед слід забезпечити рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Про яку рівність сьогодні може йти мова, якщо представники держави, роль яких виконують органи прокуратури, мають значно більші повноваження, порівняно з рядовими громадянами. Особливо це впадає у вічі, коли громадянин судиться з державою. І така ситуація — на всіх стадіях судочинства, включно з касаційними та наглядовими інстанціями. Приміром, з ініціативи прокурора може бути задіяний механізм перегляду судового рішення, йому під силу призупиняти виконання будь-якого рішення, за винятком рішень пленуму Верховного суду. Адвокат же такого права не має. Яка ж тут рівність учасників процесу? Ми й повинні її втілити по закінченні Перехідних положень. Не працює нині і принцип змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Не діє повною мірою й конституційна засада забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Наразі існує тільки касаційний перегляд судових рішень. Суд вищої інстанції не має права досліджувати нові докази і давати їм оцінку.
Безперечно, з погляду кваліфікації суддів і запровадження принципів, які б унеможливлювали судові помилки, важливе значення має також спеціалізація судів. Ми вважаємо, що потрібно наявну сьогодні систему арбітражних судів зробити спеціалізованими господарськими судами, які б розглядали спори між суб’єктами господарювання.
— Тобто в процесі реформування в системі арбітражних судів принципово нічого не змінюється?
— За винятком того, що і в цій системі також мають бути втілені ті ж засади судочинства, про які ми щойно згадували. Їх там зараз геть немає. Я вже не кажу, що засади судочинства передбачають повну фіксацію судового процесу технічними засобами. Наразі таке можливе тільки у Верховному суді. Що ж до арбітражних судів, то там узагалі протокол не ведеться — ніякої фіксації судового процесу не відбувається.
— В Конституції записано, що держава відповідає за свою діяльність перед громадянином. Хто визначатиме цю відповідальність? Сама ж держава?
— Тільки суд. Громадянин має право звернутися до суду з позовом до держави чи її органу з вимогою відшкодування заподіяного. В таких випадках, щоб у громадянина була впевненість в об’єктивності судочинства, слід наповнити новим змістом конституційне положення про незалежність судової влади. Щоб уже ніхто не міг тиснути на суд і таким чином впливати на його рішення. Для цього доведеться нарешті змінити взаємовідносини між виконавчою гілкою влади і судовою, які сформувалися ще в період командно-адміністративної системи, а діють досі. Не секрет, що через фінансування та кадрову політику можна істотно впливати на рішення суддів. Тому ми й пропонуємо у законопроектах, щоб функцію фінансового забезпечення виконувала не структура виконавчої гілки влади, якою є сьогодні Міністерство юстиції, а спеціально створена структура — Державна судова адміністрація, підконтрольна органам суддівського самоврядування.
— Тепер уже очевидно: Верховна Рада не встигне з прийняттям в цілому закону про судоустрій. Яким чином тоді вже за кілька тижнів забезпечуватимуться перелічені вами конституційні засади?
— Два альтернативних законопроекти, що виносилися на розгляд, не пройшли в парламенті, і зараз іде робота, аби з двох зробити один. Тому було запропоновано внести зміни до вже чинного законодавства, щоб діюча судова система запрацювала в межах конституційних засад судочинства. Відповідні пропозиції відбиті в пакеті, що складається з 10 законодавчих актів. Безперечно, і після 28 червня всі положення й засади Конституції мають діяти так, як вони записані.
Зміни стосуються також порядку оскаржень судового рішення. Ми хочемо надати судам вищої інстанції право перевіряти нові докази. Сьогодні вони можуть тільки скасувати попереднє рішення і послати справу на новий розгляд нижчому суду або ще й на дорозслідування. Ще один нюанс. Змінами до законодавства ми хочемо домогтися, щоб суди вищої інстанції при перевірці справ мали право не тільки пом’якшувати покарання, а й, за наявності на те підстав, посилювати його. Наразі це заборонено законодавством. Вважаю, що завдяки пакету з 10 законодавчих актів, що вже прийнятий Верховною Радою в першому читанні, таки вдасться «не вискочити» за межі конституційних вимог. Безперечно, повністю виконати ці вимоги в межах наявної системи неможливо, але максимально наблизитись, гадаю, вдасться. Радикальна реформа — реальна тільки на основі нового закону про судоустрій. Нам слід перебудувати всю судову систему і створити не тільки спеціалізований суд на кшталт господарського, а й суд, який би розглядав спори тільки однієї категорії: з претензіями до держави.
— Чому така особлива увага до держави? Вона що — найбільший правопорушник?
— Світовий досвід свідчить, що перспектива таких справ вражаюча — це ж сотні тисяч справ. Це раніше людина, похваляючись своєю законослухняністю, казала, що за все життя жодного разу навіть свідком у суді не була. Ми ж хочемо повернути правосвідомість у протилежний бік. У людей має бути довіра до суду, щоб на випадок конфлікту, коли людина не згодна з рішенням посадової особи, органу самоврядування чи державного органу, вона знала, куди слід звертатися. Суд — це єдине місце, де гласно, на основі змагальності, рівності можна довести свою правоту, де суддя від імені держави може винести рішення, яке має силу закону для всіх державних органів. Це вже не майбутнє, а сьогодення. Приміром, якщо Верховна Рада прийняла закон, який не відповідає Конституції, то Конституційний суд може скасувати його. А якщо, вибачте, міністр видав наказ чи затвердив інструкцію — то що має робити громадянин, який вважає свої права порушеними? Він іде в районний суд з проханням скасувати прийнятий документ. І суд має на це право. Саме для такої категорії справ створюються адміністративні суди.
— Відтепер санкції на арешт даватимуть суди, а не прокурор. Чи спроможні суди оперативно виконувати цей додатковий обов’язок?
— Це ж саме стосується продовження строків на арешт і давання дозволів на обшук житла. Зрозуміло, що робити це належить надзвичайно оперативно. Бо якщо суди не забезпечать оперативності, наприклад, у розгляді подання про необхідність обрання такого запобіжного заходу, як арешт, то може бути заблокована вся правоохоронна система. Адже закон обмежує в часі утримання людини, яка підозрюється у скоєнні злочину. Тому суди опиняться в непростому становищі. Скрутно буде ще й через те, що таке істотне розширення їхньої юрисдикції не підкріплюється ні в матеріальному, ні в кадровому плані. Не кажучи вже про умови роботи судів. Взагалі реформування матеріальної сфери — одна з найболючіших проблем. Один приклад: передбачається 140—150 тисяч звернень слідчих органів про арешт та обшук житла. Що робити в такій ситуації тим судам, де є тільки два судді? Таких у нас аж 84, ще близько 300 судів, де — по три судді. Судді ж теж хворіють, ідуть у відпустку... Вже тепер у Донецькому обласному суді громадяни чекають розгляду своїх справ по 6—7 місяців. Нікому допровадити в суд, бо в конвою нема бензину. Та й залів судового засідання тільки чотири, а необхідно вісім.
— Якщо у держави не вистачає коштів на потреби судочинства сьогодні, як бути в такому разі зі створенням нових судових закладів, зокрема спеціалізованих, що теж передбачено Конституцією?
— Це чудово, щоб реформа йшла шляхом широкої спеціалізації: створювались фінансові, сімейні, податкові, земельні суди тощо. Ми за це, але сьогодні держава не має можливості створювати сотні судів, підбирати кадри з тисячі суддів і забезпечувати умови для їхньої діяльності. Певні кроки робляться, але недостатні. Так, за попередніми оцінками, реалізація проекту закону про судоустрій у редакції депутатів Віктора Шишкіна і Олександра Задорожного коштуватиме державі сотні мільйонів гривень. Створювати окружні суди, а в кожній області ще й апеляційні суди окремих юрисдикцій: окремо кримінальні, цивільні, адміністративні, господарські — а на додачу вищі спеціалізовані суди, дисциплінарну колегію для суддів — це все непросте завдання.
— Чи передбачає спеціалізацію альтернативний законопроект?
— Так. Законопроект депутатів Василя Онопенка і Юрія Кармазіна передбачає створення системи арбітражних судів. Вони стануть господарськими. В перспективі — створення адміністративних судів. Залишається система районних і міських судів — це основна ланка судової системи, в ній розглядається 95—97% усіх справ. Залишаються обласні суди, вони виконуватимуть роль апеляційних. Передбачається створення Апеляційного суду України й існування Верховного суду України як найвищого судового органу держави.
— Яким чином зміняться повноваження нинішніх вищих органів судової влади?
— Згідно з Конституцією, Верховний суд України — найвищий судовий орган. На сьогодні найвищим судовим органом у системі арбітражних судів є Вищий арбітражний суд України, а найвищим судовим органом у системі загальних судів — Верховний суд України. Але Конституція гласить, що в Україні має існувати єдина система загальних судів, до якої входитимуть у тому числі спеціалізовані суди. У цій системі загальних судів найвищим судовим органом є Верховний суд. Тобто по закінченні п’ятирічного терміну дії Перехідних положень арбітражні суди включаються до системи загальних судів.
— Тоді в чому ж тут шура-буря?
— Арбітражні суди хочуть зберегти свою автономію. Вони проти того, щоб певні їхні рішення були предметом перегляду Верховним судом щодо правильності застосування закону. Якщо Верховний суд не зможе виконувати функцію найвищого судового органу в державі: стежити за однаковим застосуванням законодавства судами всіх юрисдикцій — тоді з’являється низка вищих судів (вищий кримінальній, вищий цивільний, вищий адміністративний, вищий господарський), які кожен зокрема даватимуть роз’яснення щодо практики застосування законодавства. Проте такий підхід може призвести до істотних судових помилок.
— Як реформуватимуться взаємовідносини судів з виконавчою гілкою влади?
— Суддям добре відомо, як використовуються важелі впливу на суд. Рішення має бути одне, щоб виконавча влада не могла впливати на судочинство. Законопроект депутатів Онопенка, Кармазіна передбачає більшу незалежність суддів. Натомість законопроект Шишкіна, Задорожного містить механізм призначення виконавчою владою на посаду голів судів та їхніх заступників. Тоді як Конституція передбачає, що голову Верховного суду обирають судді Верховного суду без будь-чиєї допомоги. А це серйозний важіль впливу на правосуддя. Особливо коли як відповідач стоїть представник Міністерства юстиції, яке займається фінансуванням судів.
— Який законопроект підтримує Верховний суд?
— Ми підтримуємо законопроект Онопенка—Кармазіна, хоча і там є позиції, з якими ми не згодні. Обидва проекти в основі своїй (на 70—80%) схожі. Законопроект Шишкіна—Задорожного передбачає суцільну спеціалізацію судів. Зате він повністю ігнорує спеціалізацію у Верховному суді. Ми не можемо з цим погодитися. До того ж цей законопроект задорогий у реалізації.
— Яких конкретних новацій слід чекати від пакету законодавчих змін, що діятимуть до прийняття нового закону про судоустрій?
— Пакет має на меті зміни до чинного закону про судоустрій. Ним виключається право прокурорів і керівників судів виносити протест для перегляду рішень, які вступають у законну силу. Передбачається вести касаційний порядок оскарження. Для дотримання правил змагальності вносяться зміни до закону про прокуратуру: виключається право прокурора виносити протести, призупиняти виконання судових рішень. В зв’язку з цим слід поміняти процесуальний кодекс і виключити главу кримінального і цивільного судочинства, яка регулює порядок розгляду справ у порядку нагляду, натомість запровадити розгляд в апеляційному і касаційному порядку. Слід виключити з закону про оперативно-розшукову діяльність питання арешту, проникнення у житло. В закон про арбітражний суд потрібні зміни, які б дозволили включити ці суди до загальної системи судів. Відповідно, в арбітражному процесуальному кодексі — запровадити порядок розгляду судових рішень в касаційному, апеляційному порядку з виходом окремих рішень на Верховний суд як вищий судовий орган. Головне в цьому пакеті, щоб у діючій судовій системі на період до прийняття нового закону про судоустрій запрацювали конституційні засади судочинства і були забезпечені вимоги Перехідних положень щодо санкції на арешт. Зрозуміло, що нагально потрібен порядок дачі такої санкції судами і порядок її оскарження в суді вищого рівня.
— Чи встигне парламент: між першим читанням і прийняттям у цілому може сплинути чимало часу?
— Днями відбулося обговорення цього питання на робочій нараді, і в мене склалося враження, що дехто свідомо хоче, щоб ці закони не були прийняті. Фактично ці люди блокують роботу під виглядом бажання переробити все у точній відповідності до майбутнього закону про судоустрій. Але ж ми тоді не встигнемо узгодити процесуальні норми (які безпосередньо прив’язані до судової системи) у відповідності до змін у закон про судоустрій. Всі пропозиції щодо процесуальної норми ми прив’язуємо до чинної судової системи, пропонуємо ввести в неї нові положення щодо введення в дію засад судочинства. Приймуть законопроект чи Шишкіна, чи Онопенка — то вже справа наших законодавців. Тоді на основі нового закону про судоустрій буде прийнято новий кримінальний процесуальний, цивільний процесуальний, адміністративний процесуальний кодекси. А на цій основі, цілком можливо, будуть змінені всі інші законодавчі акти. Але то все справа не одного дня. Якщо ми за п’ять років не спромоглися фундаментально підійти до неї і зробити те, що вимагалося від законодавця, то зараз цього вже не зробиш.