Специфіка професійної діяльності служителя Феміди така, що він не повинен висловлювати свої судження з приводу справ, які можуть стати предметом розгляду суду. Тому наша розмова з головою Верховного суду Василем Маляренком стосується одвічної теми незалежності судів, взаємин із виконавчою владою. І попри відчуття, що й на цю тему суддя, на жаль, може дозволити сказати собі далеко не все, інформація для розмірковування є. Насамперед для представників нової влади, у голосі якої, зверненому до української Феміди, чуються ще не забуті інтонації влади старої.
— Василю Тимофійовичу, як складаються відносини судів із новою владою? Що змінилося?
— Змінилися люди, але закони залишилися тими ж. І якщо діяти за законом, то не змінилося нічого. Відносини з новою владою хороші. І з Президентом, і з прем’єром, і з головою Верховної Ради. З новими керівниками силових структур — Турчиновим, Луценком і Піскуном — відносини нормальні, ділові. У всякому разі, навіть тіні ніякої немає.
— А спроби вплинути на рішення суду, натиснути якимось чином є?
— Не було жодного випадку, щоб мені зателефонували чи на адресу суду прийшла якась вказівка... Звісно, скарги пересилаються. Але це було, є і буде. Однак коли ми, розглянувши скаргу, кажемо, що підстав для її задоволення немає, нам запитань більше не ставлять і жодних вимог не пред’являють.
— Чи відповідає дійсності той факт, що в перші місяці нової влади до суду надходив вал звернень із проханням розглянути конкретну справу, прийняти рішення «відповідно до закону», але «відновивши порушені права громадянина Н.»?
— Ну, я не можу сказати, що це був вал. Були звернення, які стосувалися людей, котрих Президент прийняв на вулиці, — із пікетувальників будинку секретаріату Президента. Ті люди — не більше десятка — були прийняті мною. Ми вивчили їхні проблеми. Але річ у тім, що абсолютна більшість із них уже пройшли всі інстанції нашої судової системи. Рішення судів їх не задовольнили, але вони були законними, підтвердженими, зокрема Верховним судом. Ми не вважали за можливе робити в цих випадках якісь дії, оскільки підстав для перегляду рішень не було.
Тобто взаємини з владою нормальні, робочі. Крім того, нова влада пішла нам назустріч із бюджетом Верховного суду та всієї судової системи, суттєво збільшивши асигнування. У Верховного суду була проблема з будівництвом. Ми відновлюємо надзвичайно цінну споруду — Кловський палац, який є архітектурним, історичним пам’ятником. У цьому питанні нам також йдуть назустріч — виділяються кошти. До речі, були спроби блокувати цей процес іншими структурами. Тепер питання вирішено з допомогою Президента й уряду. Взагалі, хоч би з якими пропозиціями я звертався до них, ці ініціативи жодного разу не залишилися без задоволення.
— Відомо, що запропоновані вами кандидатури на адміністративні посади в судах неодноразово відхилялися Радою національної оборони й безпеки України...
— Це не так. По-перше, не існує передбаченої законом процедури відхилення кандидатур цим органом. Я входжу до Ради суддів України з пропозицією стосовно конкретних осіб, після її згоди відповідна пропозиція направляється на ім’я Президента. Щоправда, окремі кандидатури затверджуються трохи пізніше. Але вони не відхиляються. Ще не було випадку, щоб мені там сказали: така-то кандидатура не пройде.
— Неодноразово висловлювалися обгрунтовані сумніви щодо законності розширення повноважень РНБОУ і безпосередньо її секретаря П.Порошенка. Вас особисто не бентежить розширення повноважень РНБО, не передбачених українським законодавством, але які безпосередньо стосуються, зокрема, судової влади?
— Я поки не бачу, щоб ті функції, котрі були надані РНБО, йшли на шкоду судовій системі.
— Гаразд, на шкоду не йдуть, а законним ви це вважаєте?
— Не можу це коментувати. Але як законник наведу приклад. Я зараз пишу статтю про судові доручення в кримінальній справі. Спочатку, коли я тільки почав знайомитися з цією нормою, мені здалося, що вона не зовсім відповідає Конституції та духу закону. Але коли я почав заглиблюватися в цю тему, побачив, що не все так однозначно, як здається на перший погляд. Тепер я вбачаю в цій нормі і позитивні, і негативні моменти.
— Це до питання про нові функції РНБО?
— Так. У цій проблемі також є і позитив, і негатив. Але поки що аналізу ніхто не зробив, і ніхто не може сказати, що тут превалює. У всякому разі, раніше, коли суддівськими кадрами займалася адміністрація Президента, затвердження проходило довше, обговорення кожного претендента було значно неприємнішим, аніж сьогодні. Зараз немає такого жорсткого, прискіпливого, я сказав би, підозріливого ставлення до кандидатів на суддівську посаду, немає прагнення, так би мовити, тримати на повідці. І повинен же хтось підготувати Президенту укази про призначення на посаду судді?
— Підготувати укази — так, але як суто технічну роботу, а не вирішення долі конкретного претендента. А РНБО ж бере на себе все нові й нові функції, у зв’язку з чим і виникло до вас таке запитання...
— Поки негативних тенденцій для судової влади я в цьому не бачу. Як буде далі, поживемо — побачимо.
— А з паном Порошенком особисто у вас немає проблем?
— У нас цілком нормальні робочі відносини, а знайомі ми з ним років 15, хоча ніколи не були друзями і навіть не обідали разом жодного разу. Я не бачу з його боку ніяких негативних намірів, спроб якось уплинути, натиснути, змусити зробити щось незаконне.
— А створена недавно комісія з реформування судової системи, як і аналогічна комісія з реформування правоохоронних органів, була очолена секретарем РНБО. Вас не бентежить той факт, що Порошенко керуватиме реформуванням судової системи?
— Та не буде він керувати. А взагалі судова система вже давно вимагає необхідних змін. У державі має існувати єдиний орган, який акумулює всі думки щодо реформування судової системи, опрацює їх і вийде з вивіреними, чіткими, продуманими пропозиціями. Тому що сьогодні ми спостерігаємо, як при достатку наділених законодавчою ініціативою інстанцій на виході ми отримуємо спонтанне, суперечливе, непродумане, я сказав би, хаотичне законодавство.
Тому я підтримую ідею щодо створення в державі єдиної централізованої групи з вироблення стратегії. Буде це Рада нацбезпеки чи Кабінет міністрів, мене мало хвилює. Головне, щоб там були розумні люди, професіонали і щоб вони керувалися демократичними, гуманістичними устремліннями.
— Василю Тимофійовичу, до запитання про взаємопорозуміння з виконавчою владою. Місяць тому вам було направлено лист за підписом прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. У листі йдеться про те, що в останні роки збільшилася кількість справ за позовами до держави щодо стягнення з держбюджету на користь об’єктів господарювання. Кабмін здійснив аналіз судових рішень за 2004—2005 роки, котрі стосувалися позовів із відшкодування сум податку на додану вартість і відсотків за невчасне відшкодування податку тощо. Виконавча влада також дійшла висновку про те, що загальна сума несплачених до бюджету обов’язкових платежів у зв’язку зі звільненням від сплати останніх судами «фактично є втратами державного бюджету». Як думає Ю.Тимошенко, «факт ненадходження в держбюджет 9,564 млрд. грн. дає підстави для ініціювання здійснення перевірки правомірності ухвалення судами рішень... і дотримання суддями засад судочинства». Крім того, Ю.Тимошенко просить звернути особливу увагу на те, що такого роду рішення «виносить обмежене коло суддів. Перелік суддів, які ухвалювали зазначені рішення, викладений у Додатку №1 до даного листа і направлений Генеральній прокуратурі України». Прем’єр-міністр просить узяти до уваги «інформацію, наведену в даному листі, а також у Додатку №1 до нього, і вжити необхідних заходів, передбачених чинним законодавством». Як ви реагували на це послання?
— Звісно, ми вивчили проблему, про яку йшла мова в цьому листі. У нас є серйозне обгрунтування неправдивості цієї інформації. В абсолютній більшості випадків суди чинили відповідно до закону. Ті рішення, за якими було допущено деякі порушення, і так були скасовані вищестоящими судовими інстанціями в зв’язку з протестами прокурорів чи скаргами сторін. У нас є викладка по кожній справі і по кожному судді, котрий виносив таке рішення.
Крім того, якщо вказані рішення були незаконними, чому жодна з цих справ не дійшла до Верховного суду? Чому по цих дев’яти із зайвим мільярдів ніхто не звернувся до Верховного суду, щоб відновити законність? Тому, що підстав для цього не було й немає. Зате є бажання звалити свою провину на когось. А суд же теж може захистити себе, причому з допомогою фактів.
Втім, гадаю, що й це пройде, і такі листи надалі нам направляти не будуть.
— Як, за вашою інформацією, прихід нової влади вплинув на рівень корупції в судах? Кажуть, в інших сферах суми хабарів збільшуються в кілька разів — беруть за ризик...
— Зрозуміло, що з мого боку було б нерозумно стверджувати, що хабарі в судах не беруть. Корупція була, є і буде. Вся річ у масштабах. Крім того, суд — це така структура, котра час від часу багатьом наступає на хворий мозоль, от і говорять різне. Взагалі розмови ці ведуть свій початок із моменту заснування судів. І ще споконвіку відомо, що адвокати люблять брати гроші зі свого клієнта нібито для передачі судді, явно не збираючись цього робити. Тобто я зовсім не хочу сказати, що цього явища у нас узагалі немає, але, перефразовуючи відомий вислів, можна стверджувати, що чутки про тотальну корупцію в судах дещо перебільшені.
— Ми наближаємося до наступних виборів. Судова практика, яка стосувалася виборів попередніх, була досить своєрідною й часто суперечливою. Ви робили якісь узагальнення, виробляли рекомендації для уникнення вже відомих труднощів?
— Судова палата Верховного суду України у цивільних справах провела таке узагальнення, напрацьовано документи, дано орієнтири судам. На цих виборах суди спрацювали нормально. Розглянути 40 тисяч заяв за один день — це не просто. Загалом я вважаю, що по виборах суди спрацювали нормально — дисципліновано й відповідально. У всякому разі, скарг на роботу судів у зв’язку з цим ми не отримували.
Взагалі існує проблема через те, що в судочинстві є деталі, які перешкоджають однотипності судової практики. Усе залежить від того, оскаржується конкретне судове рішення чи ні. У нас зараз є цілий ряд випадків, коли різні суди чомусь розглядають справу, котра стосується одного й того ж предмета і виносять несхожі рішення. Це справа рук зацікавлених людей. Але, оскільки ніхто не скаржиться, так усе й залишається. Тому що раніше, за радянських часів і трохи пізніше, існував порядок нагляду, коли можна було таке беззаконня ліквідувати шляхом витребування судової справи. В інших країнах цю проблему вирішують по-різному, але у нас вона завжди вирішувалася саме шляхом скасування незаконних рішень. У державі має бути забезпечена єдина законність. І, зокрема, цією проблемою має займатися створена робоча група. До речі, вже є розуміння щодо того, що в окремих випадках варто впровадити такий механізм, який не дозволяв би здійснювати незаконні рішення.
— Як ви розцінюєте діяльність Державної судової адміністрації? Складається враження, що періодично вона прагне відігравати роль, яку закон їй не відводить, перебирає на себе невластиві повноваження, котрі їй явно «не по чину», прагнучи впливати на те, на що не повинна. Вам так не здається?
— Іноді дійсно буває, що вона робить не те, що потрібно. Внаслідок чого з’являються протести голів судів, і з боку ВС, Ради суддів. Але це проблема росту даної структури. У цілому її роль для судової системи позитивна. Єдине, ми хотіли б, щоб ця структура перебувала у складі Верховного суду як департамент, а не існувала окремо, як сьогодні. До речі, так прийнято у світовій практиці.
— А як вам ініціатива міністра юстиції щодо перепідпорядкування Держсудової адміністрації Мін’юсту?
— Гадаю, він виступив так тільки тому, що не знає попередньої історії. Не казав би так, якби знав, що раніше ця структура перебувала в Міністерстві юстиції, у зв’язку з чим Мін’юст мав величезну кількість проблем.
— Але й величезні можливості для впливу на суди...
— Так, але все ж гадаю, ця заява не продумана, бо це вчорашній день. Я розумію, що міністр Зварич орієнтується на досвід держав, де матеріально-технічне, фінансове, організаційне забезпечення судів здійснюється через міністерство юстиції. Та я от запитав якось голову Верховного суду Італії, як у них фінансують суди. Виявилося, через міністерство юстиції. І, за його словами, жодних проблем у судової влади у зв’язку з цим не виникає. Бо держава має гроші, і фінансування здійснюється в повному обсязі. Якби фінансування у нас було на нормальному рівні, то не мало б визначального значення, з допомогою кого воно здійснюється. Але коли грошей немає, це стає суттєвою проблемою.
— Як ви розцінюєте роботу з формування суддівського корпуса Вищою радою юстиції?
— Річ у тім, що кожен із 21 члена ВРЮ — надзвичайно зайнята людина. Функцій у ВРЮ дуже багато, виконувати ж їх нікому. Наявність кворуму, необхідного для ухвалення рішення, залежить від того, зайнятий чи ні я, генеральний прокурор або інші члени ВРЮ. Зібратися надзвичайно складно, тому засідання проводять не так, як хотілося б, й існує черга з тих, хто очікує призначення на суддівські посади.
Крім того, ВРЮ розглядає скарги на суди, питання дисциплінарної відповідальності. Я вважаю, що потрібна окрема структура, котра займалася б винятково вивченням скарг на дії суддів. Ця структура має бути при Верховному суді, а не при Вищій раді юстиції чи ще при комусь. Тоді робота такої структури була б динамічною й ефективною. Питання дисциплінарної відповідальності вирішувалися б більш якісно. Поки що все відбувається на громадських засадах.
— До речі, стосовно колишнього голови ВРЮ «на громадських засадах» Сергія Ківалова. У недавньому інтерв’ю він, розповідаючи про діяльність Одеської юридичної академії, заявив буквально ось що: «В академії завжди можна проконсультуватися, отримати необхідний юридичний висновок. З Києва Верховний суд найскладніші рішення надсилає сюди, щоб подивилися вчені. Те ж стосується найскладніших кримінальних справ, на стику кримінального, цивільного, митного права». Що це за вражаючі нововведення?
— Я гадаю, це або не він сказав, або сказав не те, що потрібно. Бо ВС ні з ким не радиться щодо того, яке рішення ухвалювати у конкретній справі. Це відверта дурість. ВС ніколи й нікуди не відправляє свої судові рішення для обговорення. Це однозначно.
— Скандал, який виник у зв’язку із затриманням й арештом колишньої глави Закарпатської облдержадміністрації І.Різака, по суті, стосується питання обов’язковості виконання судового рішення. Однак політичні моменти тут превалювали над юридичною суттю порушень, допущених сторонами...
— Зрозуміло, що всі рішення суду мають виконуватися, і погано, коли цього не відбувається. Але погано й коли вони здійснюються з порушенням закону. За невиконання і за перешкоджання виконанню рішення суду існує кримінальна відповідальність. Народний депутат також не може діяти всупереч закону. Ніхто не наділяв народного депутата правом проникати в місце ув’язнення і витягати звідти когось, як і правом приковувати себе до затриманого тощо. Це порушення закону.
— Якщо говорити про суто юридичні аспекти, як ви розцінюєте ситуацію, яка виникла у зв’язку з Різаком?
— Більше нічого не можу про це казати, оскільки дане питання може стати предметом розгляду у Верховному суді, тому я не маю права це коментувати.
— Давайте дуже коротко проаналізуємо, які реальні кроки з реформування судової системи були зроблені за час вашого перебування на посаді.
— За той час, що я є головою Верховного суду, суттєво збільшилося матеріальне забезпечення судів і суддів, значно підвищилися асигнування як на Верховний суд, так і на судову систему в цілому. І це помітили всі.
У судах стало більше порядку. Це стало наслідком упровадження дуже дієвого механізму. Річ у тім, що ми почали виконувати вимогу Закону України «Про судоустрій», відповідно до якої Верховний суд має право вивчати стан організації здійснення судочинства. Ми регулярно направляємо в різні регіони групи людей, які перевіряють стан справ. Цю ініціативу сприйняли всі апеляційні суди і стали також регулярно виконувати цю роботу.
— Наскільки відомо, саме в ході таких перевірок у сейфах суддів виявляли справи, що багато місяців очікували свого розгляду?
— Так, і справи стали розглядатися швидше. У всякому разі, при підбитті підсумків діяльності судів за 2004 рік ми констатували, що скарг громадян на тяганину стало менше порівняно з позаминулим роком.
Крім того, притягнуто до відповідальності ряд суддів, зокрема, за одержання хабарів, окремі навіть звільнені. І робиться це регулярно.
У Верховному суді реорганізовано роботу апарату. В останні два роки скарг на його роботу з боку суддів немає. У той час як раніше виникали конфлікти.
Впроваджується спеціалізація суддів, і це ми вважаємо важливим моментом.
Створено спеціальну групу, яка, як я вже казав, відвідує суди на місцях і перевіряє організацію судової діяльності.
У Верховному суді також створено спеціальну інформаційну службу, куди громадяни можуть звернутися зі своїми запитаннями, отримати довідку.
Ми повністю відкриті для преси. Раніше існували документи так би мовити «внутрішнього користування», тепер цього немає. Будь-яка інформація може бути отримана, у тому числі представниками ЗМІ. Зрозуміло, за винятком передбачених законом випадків. Засідання проводять у відкритому режимі. Відкритості, гласності стало більше.
Зараз напрацьовано цілий пакет документів про зміну законів «Про статус суддів», «Про судоустрій». Ці зміни будуть обговорені комісією, створеною при РНБО, і потім передані у Верховну Раду.
— Назвіть найважливіші із запропонованих нововведень.
— Створення при Верховному суді великої групи інспекторів, про що ми вже казали, передача Державної судової адміністрації у відання Верховного суду. Розв’язання проблеми щодо скасування незаконних судових рішень, які ніхто не оскаржив.
Можливо, ця думка комусь видасться крамольною. Однак зараз необхідно вирішувати питання з апеляційними господарськими й адміністративними судами. Відомо, що в системі судів загальної юрисдикції існує триступенева система: районний суд, апеляційний суд і Верховний суд. Останній — єдина касаційна інстанція. У системі спеціалізованих судів створено дві касаційні інстанції — Вищий спеціалізований і Верховний суд. Це ненормальна ситуація, і вона вносить конфліктність між Верховним і Вищим спеціалізованим судами. Дане питання необхідно вирішити — касаційна інстанція має бути одна. Я вважаю, у спеціалізованих судах першою інстанцією має бути місцевий суд — один на область. Потім Вищий спеціалізований суд — як апеляційний і Верховний суд — як касаційний.
Наступне завдання — повна ліквідація військових судів. Цей процес уже йде. В другій половині минулого року було ліквідовано сім гарнізонних судів. Зараз готуємо проект указу про ліквідацію ще кількох гарнізонних і апеляційних військових судів. Ця структура вичерпала себе, роботи у них практично немає. У середньому за рік суддя апеляційного військового суду розглядає 30—35 справ. Однак ми вважаємо, що ліквідація цих судів має відбуватися поступово.
Досить важливий момент. Досі зарплата судді виводиться на підставі різного роду указів, постанов Кабінету міністрів. Але, на наше переконання, вона має регулюватися лише законом — чітко, ясно і прозоро.
Такий пакет законів напрацьований. Зараз він перебуває в остаточній стадії підготовки і буде переданий у Верховну Раду.