Ринок нерухомості — один із найбільш соціально значущих ринків України. Чи вдасться в найближчому майбутньому перетворити його на справді цивілізований? Крок у цьому напряму роблять професіонали, всебічно обговорюючи стан проекту закону України «Про ріелторську діяльність». Оскільки багато наших громадян так чи інакше зіштовхувалися або зіштовхнуться в майбутньому з питанням купівлі-продажу нерухомості, а житло — здебільшого єдиний реальний капітал українців, питання це далеко не пусте і вже ж зовсім не вузькопрофесійне.
Серед питань, які могли б цікавити громадян у першу чергу, — аспект стосунків між клієнтом і ріелтором. Що визначає основу цих стосунків, вартість послуг ріелторів, які права та обов’язки, які критерії відповідальності обох сторін?
Надання високоякісної послуги споживачеві можливе на договірній основі. Об’єкт нерухомості, продаж або оренда його — це завжди комплекс параметрів, правових моментів, які слід враховувати всім сторонам — продавцеві, покупцеві, ріелтору та іншим учасникам угоди. Саме тому законодавець чітко формулює вимоги до майбутнього договору. Найістотніші з них — визначення виду ріелторської послуги і дії, що становлять її зміст, величину і порядок їх оплати, відповідальність сторін за невиконання умов договору, необхідність надання оригіналів документів ріелтора про його статус. Про це, зокрема, йшлося під час обговорення законопроекту, яке відбулося з активною участю Асоціації спеціалістів із нерухомості (ріелторів) України.
Щодо величини й порядку оплати послуг, то для цього передбачається піти традиційним способом, визначаючи їх за домовленістю сторін. При цьому законопроект не передбачає ні мінімальних, ні максимальних рівнів оплати. Таким чином, рівень оплати може формуватися виключно ринковим способом, без диктату або державних обмежень. Скориставшись послугами ріелтора, клієнт володіє низкою прав. До основних із них належать: право ознайомитися з документами, що підтверджують право ріелтора на здійснення своєї діяльності, а також зі стандартами та правилами ріелторської діяльності. Право на всю інформацію і документи, отримані ріелтором під час надання послуги. Право на компенсацію шкоди, заподіяної суб’єктом ріелторскої діяльності. Клієнт може також оскаржити дії або бездіяльність ріелторів у Ріелторській палаті України чи в суді.
Що стосується обов’язків, то стаття 25 законопроекту визначає тільки один обов’язок споживачів ріелторских послуг: вони повинні надавати достовірну інформацію і документи про нерухомість, щодо якої укладено договір про надання послуг.
Самих суб’єктів ріелторської діяльності законодавець зобов’язує зберігати конфіденційність інформації, отриману ними у процесі своєї діяльності. Їм забороняється використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах третіх осіб. Утім, питання реальних санкцій за відповідні правопорушення залишається відкритим. Головним залишається питання — реальної, а не теоретичної відповідальності ріелтора перед клієнтом. Насамперед реальна фінансова відповідальність ріелтора перед клієнтом у тому випадку, якщо фірма, якій він довірився, наприклад, не вберегла його від несумлінного продавця, належним чином не перевіривши документи.
Значно більше користі принесло б клієнтові, якби така відповідальність ріелторських фірм була виписана так само ретельно, як пункт, що передбачає право ріелтора відмовити споживачеві в наданні послуг, регламентований у проекті з нарочитою старанністю.
Фахівці стверджують, що створення певного загального зводу правил для ріелторів і контроль за його дотриманням буде покладено на Ріелторську палату України. Передбачається, що суб’єкти ріелторської діяльності повинні бути професійно підготовлені, сумлінні, не мають права використовувати недостовірну або явно неправдиву інформацію, методи несумлінної конкуренції стосовно інших організацій і фізичних осіб, які працюють на ринку нерухомості. Ріелтор не повинен вводити в оману людей щодо конкурентів, їхньої ділової практики, робити необ’єктивні заяви про низьку якість їхніх послуг тощо.
У професійний Кодекс етики може бути включено заборону для ріелтора здійснювати фахову діяльність у зв’язку з майном, у якому він особисто зацікавлений. Це припустимо тільки тоді, коли ця зацікавленість розкрита перед усіма сторонами — учасниками договору. Тобто ріелтор зобов’язаний попередити свого клієнта, що в угоді він зацікавлений не тільки як посередник, а й як приватна особа. Наприклад, при оцінці об’єкта нерухомості, у вартості якого він має свою частку.
Заявляючи в рекламному оголошенні, приміром, про «найнижчі» ціни на нерухомість або вартість послуг, ріелтор або агентство мають підтвердити, що ці ціни справді найнижчі, й надати перелік всіх решти цін або тарифів на послуги на цьому ринку. Інакше можуть з’явитися підстави говорити про несумлінну рекламу, а отже, і про порушення Кодексу етики ріелтора.
Етичний кодекс зобов’яже його бути всебічно поінформованим у питаннях, пов’язаних із ринком нерухомості, бути в курсі всіх змін у відповідному законодавстві.
Ріелтор повинен також піклуватися про юридичну безпеку угоди. Зобов’язання за угодами мають бути визначені в письмовому договорі, з дотриманням усіх формальностей. У договорі має бути відбита точна угода сторін.
Які санкції за порушення законодавчих і професійних етичних норм? Ріелторська палата, за поданням своєї дисциплінарної комісії, може ухвалити рішення про накладення санкцій на ріелтора (попередження, штраф, анулювання сертифіката і кваліфікаційного посвідчення ріелтора), навіть виключити його з Реєстру ріелторів або Реєстру суб’єктів ріелторської діяльності, тобто позбавити права на цю діяльність, повідомляє київський портал нерухомості Domik.net. Із надією на те, що якщо хтось претендує на звання сертифікованого фахівця-ріелтора, то йому доведеться пристати на загальні правила гри, відповідати за свої дії не тільки перед законом, а й усіма членами професійної спільноти.
Проект закону поєднує державне регулювання галузі з саморегулюванням шляхом створення фахового органу — Ріелторської палати України.
Державне регулювання виявиться у визначенні того, хто такий ріелтор, хто може здійснювати цю діяльність, основних прав та обов’язків, нарешті — відповідальності суб’єктів ріелторської діяльності.
Саморегулювання ж буде реалізоване через повноваження Ріелторської палати, створення якої передбачається законопроектом. Палата визначатиме стандарти і правила ріелторської діяльності, проводитиме сертифікацію ріелторів, розглядатиме суперечки і скарги щодо діяльності членів професійної спільноти. Крім того, палата затверджуватиме програми підготовки ріелторів і порядок складання кваліфікаційних іспитів, вестиме Реєстр ріелторів України і Реєстр суб’єктів ріелторської діяльності.
А доки в нас немає єдиних стандартів ріелторських послуг — права, обов’язки та відповідальність ріелторів і ріелторських фірм чітко не визначені.
Як відзначають фахівці, найважливішим чинником, що обумовив потребу підготовки такого законопроекту, стала недовіра суспільства до інституту ріелтора — через наявність на ринку несумлінних посередників («сірих» і «чорних» маклерів), які діють напівлегально і стихійно й уявлення не мають про якість послуг та правові норми.
Необхідність формування системи страхування фахової відповідальності суб’єктів ріелторської діяльності в суспільстві визріла. А професію ріелтора вже давно час визнати на державному рівні.
Запровадження цього закону дозволить підвищити рівень ріелторських послуг. Цей ринок стане прозорішим і безпечнішим. З’явиться можливість притягнути до відповідальності несумлінного ріелтора, що нині практично неможливо.
Ріелтора буде, зокрема, наділено правом вимагати від відповідних державних і комунальних установ надання інформації.
Зобов’язавши ріелторів працювати професійно, держава зможе забезпечити соціальний захист громадянам, які опинилися на ринку нерухомості.
Щодо держави. Крім безлічі інших позитивних моментів, визнавши професію ріелтора, вона, можливо, вже в найближчому майбутньому отримає цивілізований ринок нерухомості.