З моменту здобуття Україною незалежності можна спостерігати абсолютне ігнорування державними чиновниками, посадовими особами положень вітчизняного пам’яткоохоронного законодавства та ратифікованих Україною міжнародних угод (різних хартій, конвенцій) - з охорони національного історико-культурного надбання. А воно, як відомо, і становить істотну частину загальносвітової культурної спадщини. Усе це відбувається попри постійні звернення до уряду авторитетних міжнародних організацій (таких як ЮНЕСКО, Європа-Ностра та ін.).
Зазвичай на подібні звернення дають банальні відписки. На цей момент, як на мене, лише вузьке коло фахівців знає про пропозицію експертів ЮНЕСКО оголосити мораторій на забудову історичного центру Києва та літописних придніпровських схилів - цієї візитної картки столиці.
І котрий уже рік бачимо, як під різними приводами «об’єктивної необхідності» київська архітектурна влада продовжує лобіювати зведення в історичному середовищі жахливих висотних будівель з металу і скла, а набережну Дніпра планують забудувати суцільною смугою скляних споруд (архітектор Л.Скорик).
У розвинених цивілізованих країнах (до співтовариства яких нібито прагне й Україна) історичні центри стародавніх міст - це часто музеї під відкритим небом. Ледь не в кожному будинку справді можна знайти музеї чи меморіальні кімнати, присвячені відомим людям, які тут колись жили. Там знесення історичних будинків - скандал або поодинокий виняток. А в нас таке відбувається лавиноподібно. І якщо на Заході порушників просто суворо судять, то в нас не було прецеденту, щоб забудовники понесли адекватне завданій шкоді покарання.
Зауважу також, що в Україні жодна політична сила, представники якої потрапляли до парламенту, попри традиційно демагогічні заяви, ніяк не допомагала розрізненим громадським рухам боротися за збереження культурної спадщини. Понад те, новоспечені депутати, як правило, самі стають захланними забудовниками, які перетворюють столицю на будівельний полігон (такий бізнес швидко приносить великі доходи).
Здавалося б, наближення Євро-2012 та очікуваний приїзд туристів з-за кордону спонукав владу до проведення заходів із реставрації Андріївського узвозу, найпопулярнішого туристичного маршруту та київського Монмартру. Ще 2009 року держадміністрація Подільського району видала замовлення УкрНДІпроектреставрації на розробку проекту реставрації історичних будівель Андріївського узвозу. А зовсім нещодавно, 20 січня 2012 року, указом Міністерства культури цій вулиці було надано статус пам’ятки містобудування. Тобто вулиця стала об’єктом культурної спадщини. У зв’язку із чим теоретично стало неприпустимим будь-яке нове будівництво.
Проте в цьому разі (як, утім, і в багатьох інших) бачимо приклад розходження теорії із практикою в неправовій державі. Буквально днями знесено комплекс будівель колишньої фабрики дитячого одягу «Юність» (яка розташовувалася наприкінці Андріївського узвозу) для зведення тут у сучасних формах офісно-готельної будівлі «Андріївський-Плаза».
Зазначу, що від часу утворення на території Подільського району (з 1987 року) Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» Андріївський узвіз входить до його комплексу як складова частина. Тому на узвіз поширюються всі будівельні норми, які діють у заповіднику.
У ньому всі будівлі повинні зберігати автентичний вигляд, і всі будівельні заходи бути спрямовані передусім на збереження історико-архітектурного середовища, яке склалося. Щось нове може будуватися в заповіднику лише у надзвичайних випадках з дозволу Верховної Ради на конкурсній основі із залученням до обговорення широких кіл громадськості.
Однак цих правил навіть не збиралися дотримуватися хазяї новобудови «Андріївський-Плаза».
Судячи з опублікованого проекту, нова будівля заввишки до восьми поверхів (з убогими «заскленими» фасадами промислового конструктивізму) не вписується у традиційну невисоку архітектуру Подільського заповідника, дисонує з навколишнім історичним середовищем.
Не зайвим буде, мабуть, згадати й про погіршення екологічної ситуації - про транспортний колапс на вузьких стародавніх вулицях Подолу, який і без цієї гігантської новобудови спостерігається тут. Причому не тільки в години пік, а й будь-коли протягом дня.
Цієї весни після танення сніжних заметів на узвозі група активістів Спілки архітекторів України провела обстеження стану узвозу і виявила серйозне порушення балансу ґрунтових вод, посилення зсувних процесів, тріщини у фундаментах будівель.
Тому спорудження нової масштабної будівлі на складному рельєфі (та ще й із підземним паркінгом) абсолютно неприпустиме.
Патріотичні кияни дедалі частіше мітингують, об’єднують зусилля проти того, що відбувається в містобудівній політиці Києва, - проти цього, образно кажучи, «Чорнобиля» нашої культури. Нібито відвоювали Пейзажну алею! Можливо, вдасться відвоювати в будівельної мафії й Андріївський узвіз?!
Державні організації, які, здавалося б, повинні стояти на варті законності, цілком очевидно потурають тому, що відбувається. Це й Міністерство культури з його департаментом з питань охорони спадщини, і Київська держадміністрація з її Головним управлінням з питань архітектури.
Дивує також пасивна позиція, бездіяльність Українського товариства охорони пам’яток, обурюють окремі висловлювання на виправдання новобудови «Андріївський-Плаза» активного члена товариства - архітектора Л.Скорик. Свого часу, коли протизаконно зводився «скляний» готель «Хайят» на Софійській площі, який перевершив за висотою та габаритами Софійський собор, Лариса Павлівна палко виступала проти його будівництва. Але тоді вона була в таборі, так би мовити, опозиціонерів. Тепер же, як бачимо, Скорик кардинально змінила своє ставлення до «скляної» архітектури, насаджуваної в історичному центрі й геть неприйнятної тут з естетичного погляду.
Досить сказати, що нині вона активно лобіює втілення власного проекту забудови підніжжя придніпровських літописних схилів суцільною смугою будівель з металу і скла, хоча не може не знати, що згідно із чинним законодавством - це зона охоронюваного ландшафту.