UA / RU
Підтримати ZN.ua

Украдене право на житло

Звичайна львівська родина Галини Демчишак нічим не вирізняється з-поміж більшості сімей міста Лева: дружина, чоловік, діти...

Автор: Тарас Зозулінський

Звичайна львівська родина Галини Демчишак нічим не вирізняється з-поміж більшості сімей міста Лева: дружина, чоловік, діти. Працюють, навчаються, живуть у поганих умовах і матеріальній скруті. Однак «завдяки» активній позиції міської влади життя цієї родини в найближчому майбутньому може змінитися — у гірший бік. Адже Галину Демчишак намагаються виселити без надання іншого житла. «Завинила» сім’я тим, що мешкає в одному з безлічі проблемних львівських гуртожитків. Після багатьох років поневірянь по кабінетах міських посадовців та правоохоронців мешканці гуртожитку дочекалися одного... — судових позовів від Шевченківської районної адміністрації.

Її чиновники подали до суду аж на 11 гуртожитських сімей про звільнення самовільно займаних житлових і нежитлових приміщень. І нібито Шевченківська адміністрація діє в рамках закону. А тим часом...

Як вдалося з’ясувати, гуртожиток для самотніх на вул. Лінкольна, 29, був збудований за пайової участі одинадцяти львівських підприємств. За майже 20 років перебування на балансі Львівської бавовняно-прядильної фабрики та її правонаступників залишився у державній власності, оскільки приватизацію кімнат у гуртожитках заборонено. Однак це лише на папері. Керівники останнього з балансоутримувачів (ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс») працювали не покладаючи рук. І напрацювали на кілька кримінальних справ. До того ж вони, грубо і систематично порушуючи права мешканців, дозволяли незаконну приватизацію в гуртожитку. Загалом видано ордери на 84 кімнати. Ці дії суперечать законодавству, але спритники тишком-нишком пропрацювали в такий спосіб багато років. Численні скарги мешканців посадовці міської ради відверто ігнорували або й узагалі залишали без розгляду. Найактивнішими скаржниками були саме виселювані сьогодні сім’ї.

Г.Демчишак вважає дії посадовців помстою за активну громадську позицію в кількарічному обстоюванні своїх прав. На її думку, всі виселювані з начебто незаконно займаних приміщень мають законні права на проживання в них, оскільки вже тривалий час потребують поліпшення житлових умов і пропрацювали на підприємствах, які будували гуртожиток, багато років.

Та повернімося до незаконної приватизації. Керівних працівників ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс» судили і навіть визнали винними. Втім, ніхто з фігурантів жодного дня не перебував у місцях позбавлення волі. Інкриміновані їм статті КК України передбачали конфіскацію майна та позбавлення волі до дванадцяти років — за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо такі дії вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою. Судді ж винесли їм спочатку набагато м’якший вирок, а потім і взагалі звільнили від відбування покарання. З випробувальним терміном і... вилученням з вироку пункту про конфіскацію майна.

Підприємство збанкрутувало, гуртожиток передали в комунальну власність. Однак усупереч закону незаконну приватизацію так і не скасували. Як видно, ніхто з посадовців не збирається обстоювати законні права мешканців, оскільки на неодноразові звернення Львівської обласної прокуратури із зазначенням порушень з боку службовців як міської ради, так і Шевченківської райдержадміністрації виконавчий комітет міської ради не реагує. Вкотре отримавши відписки виконкому, прокуратура області подала на міських посадовців до суду. А тим часом незаконно приватизовані кімнати в гуртожитку продаються і перепродуються...

Марія Климків — «товаришка по зброї» Галини Демчишак, яку в судовому порядку також намагаються виселити, стверджує, що до цієї будівлі колись належала ще й чимала прибудова соціального призначення (їдальня, актовий зал) загальною площею 1263 кв. м. Проте жодних прав на цю чималу площу і приміщення прибудови мешканці гуртожитку вже не мають: право власності на згадані приміщення Фонд держмайна України оформив іще 2004 року, відтоді більшість площі успішно «освоєно» — продано юридичним особам і приватним підприємцям. І це попри те, що нормативними актами визначено: приватизація нежитлових приміщень, які призначені для соціально-побутового обслуговування громадян за місцем проживання, проводиться виключно після завершення в будинку приватизації квартир, та ще й з обов’язковим погодженням зі створеним товариством власників квартир. Мало того, переважне право на придбання таких приміщень мають мешканці будинку.

Аналогічно було відчужено і продано нежитлові приміщення і в самій будівлі гуртожитку. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №702 від 28.12.1999 р. дозволено перевести нежитлові приміщення (загальною площею 505,1 кв. м.) у житлові — з наданням їм статусу гуртожитку. Однак службові особи потрактували дозвіл по-своєму і зареєстрували помешкання як квартири. Кімнати приватизувати законом заборонено, а надавши їм статус квартир — можна. З неабияким фінансовим зиском. Хоча новостворене житло мали надати працівникам підприємств, що доклалися до зведення будівлі ще у 80-х роках, згадані квартири отримали зовсім не ті люди. «Мешкали» в гуртожитку і чинний на той час прокурор Львівської області, і власник ринку, а також працівники податкової і Шевченківської райдержадміністрації. Тож не дивно, чому контролюючі органи не зважили на протиправні дії, заплющивши очі на «невеличкі витівки» посадових осіб ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс».

Галина Демчишак, Марія Климків та багато інших мешканців проблемного для влади гуртожитку оббили всі можливі пороги і владні коридори — аж до президента і прем’єр-міністра. Однак усе марно. Багатьох із них уже виселено. І ні для кого не секрет, як посадовці мають намір розпорядитися звільненими приміщеннями — так само, як і з прибудовою та кімнатами на першому поверсі.

Львівська обласна державна адміністрація, намагаючись у межах своїх повноважень допомогти мешканцям, у порядку правового роз’яснення звертає увагу посадовців міської ради на те, «що під час підготовки вказаних позовних заяв не враховано, що за рахунок вивільнених таким чином нежитлових приміщень, без надання їм у встановленому порядку статусу житлових, після відповідного переобладнання, неможливо буде здійснювати покращення житлових умов іншим мешканцям гуртожитку. В той же час окремі мешканці, які зайняли такі приміщення, зверталися до міської ради з клопотанням про зміну статусу та переобладнання таких приміщень на житлові з подальшим їх закріпленням за ними з метою покращення за рахунок вказаних приміщень умов проживання. Однак такі звернення службовими особами Львівської міської ради були залишені поза увагою».

Як встановлено перевіркою прокуратури, внаслідок ухвалення та виконання рішення №995 «Про зміну статусу гуртожитку та оформлення договорів житлового найму з мешканцями будинку на вул. А.Лінкольна, 29» виконком міської ради не лише не вжив заходів для виявлення та усунення порушень закону, про які згадувалося у зверненнях, а й значною мірою ускладнив їх усунення в майбутньому.

Без розгляду і реагування залишилися звернення мешканців, які почали надходити на адресу міської ради ще в 2002 р. Вони стосувалися насамперед вирішення питань перевірки законності розподілу житлової площі в гуртожитку та впорядкування проживання мешканців, визнання недійсною приватизації службовими особами окремих кімнат у ньому. У скаргах на дії міських посадовців зазначається: протягом тривалого часу в гуртожитку відчужувалися нежитлові приміщення прибудови, першого поверху, на мешканців подавали до суду на виселення без надання іншого житла. Не перевірено правові підстави проживання мешканців, не виписано осіб, які там не проживають.

Перевіркою прокуратури Львівської області встановлено, що Львівська міська рада, її виконавчі органи припустилися порушень низки вимог чинного законодавства про державний житловий фонд. З огляду на виявлені порушення, львівському міському голові направлено подання з вимогою усунути їх, а також притягти до відповідальності винних посадових осіб.