Скандал про 559 мільйонів, що провалилися в чорні діри МВС, розгоряється дедалі гарячіше. Слід визнати, що в прихильників Луценка явно невигідна позиція: вони не можуть спиратися на документи, тому що не мають доступу до архівів МВС. Не міг же, справді, колишній міністр, ідучи у відставку, зняти копії з усіх паперів, що проходили через його руки. Зате в його опонентів — усе під рукою.
Щоб розібратися в потоках суперечливої інформації та дезінформації, мистецтво розвідки вчить звертати увагу на деталі. Ось про що свідчить одна з таких деталей. У заяві Департаменту зв’язків із громадськістю від 3 березня 2007 року сказано, що «жоден із фактів, наведених міністром В.Цушком, не мав документального спростування». Тим часом факти, викладені Цушком, першим спростував сам Цушко. І слідом за ним його Департамент зв’язків із громадськістю.
На засіданні Верховної Ради 23 лютого Василь Цушко заявив, що торік від обліку було приховано 725 загиблих у дорожньо-транспортних пригодах і загальне число жертв становить понад 7500 людей. Запам’ятаймо. Через п’ять днів, 28 лютого, на спільному засіданні колегій Генеральної прокуратури і МВС Цушко у своєму виступі назвав уже зовсім іншу цифру загиблих 2006 року — 6,8 тисячі. І цього разу жодного слова не сказав про фальсифікацію статистичних даних.
Тексти обох виступів розміщено на офіційному сайті Департаменту зв’язків із громадськістю МВС України (//mvsinfo.gov.ua/) у рубриці «Цілком офіційно», і кожен охочий може це перевірити.
Який із цього потрібно зробити висновок? Можливо, такий: ніяких семи сотень прихованих від реєстрації трупів не було, і вустами Василя Цушка дезінформували депутатів, щоб звести наклеп на колишнє керівництво МВС. А вже у вузькому колі генералів і прокурорів було названо реальну цифру. Якщо ця версія правдива, то будь-яка розсудлива людина замислиться, а чи не є 559 мільйонів такою ж «дезою», як і 725 трупів?
Можна, звичайно, висунути іншу версію: клерки, що готували доповідь, поспішаючи, переплутали старі дані з новими і підсунули шефу не ту цифру. Але де тоді гарантія, що з інших викладених у доповіді позицій вони йому підсунули «ту цифру». Цього разу вже не поспіхом, а цілком свідомо. У будь-якому разі це означає, що слова нового міністра слід просівати через дуже дрібне сито.
Днями вдалося поговорити на цю тему із заступником міністра внутрішніх справ із фінансово-господарських питань Віктором Сусловим. Він дуже впевнено і переконливо розповідав про порушення і зловживання, про штати і розтрати, називав багато цифр і фактів. Автора цих рядків більше цікавило, чи справді В.Суслов володіє питанням чи читає те, що йому написали помічники. Щоб з’ясувати це, я задав йому дуже простеньке як для заступника з тилу питання: яка штатна чисельність усіх співробітників органів внутрішніх справ, скільки з них атестованих працівників міліції й який особовий склад внутрішніх військ. Відповіді не було. У написаній для нього доповіді цих цифр не було, і непередбачене питання вибило Віктора Івановича з колії — він безпомічно промовив щось незрозуміле. А я зрозумів, що начальник тилу не знає, скільки у ввіреному йому підрозділі людей, яких йому треба годувати, одягати і забезпечувати зарплатою.
Можливо, він не хотів видавати секретні дані? Зовсім ні. У нас в Україні за штатом 310 тисяч співробітників МВС, із них 190 тисяч — атестовані працівники міліції і 30 тисяч бійців служать у внутрішніх військах. Цю інформацію легко отримати, погортавши підшивку відомчої газети «Іменем закону». І якщо заступник міністра за два місяці свого перебування на посаді ще не розібрався в тому, що секретно, а що несекретно, він міг би назвати цифри, спираючись на Закон України «Про структуру і загальну чисельність МВС». Там визначено верхню планку, нижче від якої опускатися можна, а от підніматися вище не можна: відповідно 357, 240 і 33 тисячі. Але В.Суслов і цих цифр не назвав. Він їх просто не знав.
Можливо, це дрібні причіпки? Аж ніяк. Будь-який начальник міліції районної, обласної або республіканської ланки зобов’язаний тримати в голові дані про територію і населення його дільниці, середньорічну кількість злочинів (зокрема убивств), штатну чисельність особового складу (зокрема некомплекту) і розмір щорічного фінансування (зокрема позабюджетного). Зрештою, набір цих цифр не такий уже й великий, а керівник, що уболіває за справу, із цими цифрами засинає і з ними ж прокидається.
А от кількість пістолетів і патронів йому тримати в пам’яті зовсім не обов’язково. Повсякденні турботи цього не потребують. У нас, слава богу, ні великої, ні малої війни не передбачається, і на такі другорядні питання має без вагань відповісти його помічник із тилу.
Розумію, що у Віктора Івановича теж є помічники, що на першу його вимогу дуже швидко знайдуть відповідь на будь-яке питання, що стосується його компетенції. Але ці ж помічники підсунуть йому і якусь ахінею, як підсунули Цушкові, а він озвучить її з найвищої трибуни.
Повертаючись до фінансових зловживань. Їх не може не бути в умовах закладеного багато років тому режиму недофінансування органів внутрішніх справ. Коли з держбюджету на їх утримання виділяється «біологічний мінімум» і міліціонери не те що змушені, їх навіть зобов’язують вишукувати додаткові джерела прибутків.
Зловживання в міліції завжди були і будуть, за будь-якої влади і за будь-якого міністра. Не став винятком Ю.Луценко, не буде винятком і В.Цушко. Інша річ, хто і як намагається з ними боротися або використовує їх у власних інтересах.
Ю.Луценко, звичайно, наламав чимало дров у кадровій політиці, проте при ньому не було масової навали ні «львівських», ні «рівненських». А непропорційно велика кількість «донецьких», що інтенсивно заповнюють верхні управлінські ланки МВС, аж ніяк не сприяє ефективності роботи всього колективу.
Міліція в недавньому минулому вже бачила схожу кадрову інтервенцію представників одного регіону. У 2000—2001 роках Юрій Смирнов привів спочатку в ГУВС Києва, а потім і в центральний апарат МВС рать дніпропетровців. І що в результаті? Бандитів вони ловили набагато гірше за місцевих оперативників, а замилювали очі ще незграбніше. Нагадаємо, що саме тоді убивство Гонгадзе намагалися повісити на двох загиблих у розбірках рекетирів, а вбивство Александрова — на бомжа. Зате нахабність, із якою прибульці уривали собі квартири і вирішували особисті питання, вражала навіть бувалих столичних ментів. Закінчилося все тим, що Ю.Смирнову зрештою вказали на двері, а його «одностайна згуртована» команда розсмокталася, як гнійний нарив на тілі.
Щось подібне відбувається і тепер. «Донецький десант» у МВС висаджено явно не з метою посилення боротьби зі злочинністю. І не для того, щоб убезпечити виконавчу гілку влади від усіляких несподіванок. Практика показала, що в разі революції неугодний народу уряд не врятують ні кримський полк спецназу, ні ЗМОПи зі східноукраїнських областей. Тому в донецьких заступників інше, цілком конкретне завдання. І малообізнаного в міліцейських справах Віктора Суслова призвали до МВС не для того, щоб навести лад у фінансах. …А всі гріхи потім спишуть на міністра-соціаліста.