От уже котрий місяць центральна вулиця Києва практично позбавлена однієї зі своїх визначних пам’яток. Настільки привабливий за всіх часів для гостей столиці й улюблений киянами Центральний гастроном стоїть замкнений, сердито поглядаючи на перехожих порожніми вітринами. Чутки щодо подальшої долі одного з найпопулярніших продовольчих магазинів ходять різні. Та навіть найсміливіші припущення пересічних громадян далекі від реальності. А вона така, що ЦГ упав жертвою судової війни, головною зброєю в якій стала неправомірність рішень і заангажованість суддів. Правда, вирішальний бій ще попереду. Проте вже сьогодні з усієї цієї історії можна зробити один сумний висновок: заяви нової влади про необхідність наведення ладу в судовій системі наразі так і залишаються непідтвердженими деклараціями. Втім, усе по порядку.
У 50-ті роки в Києві почав роботу флагман радянської торгівлі продовольчими товарами — Центральний гастроном. У 1994 році, на який припав найактивніший період приватизації, підприємство було перетворене на відкрите акціонерне товариство. Що анітрохи не знизило ефективність роботи магазину. Він успішно витримав конкуренцію спочатку з продовольчими ринками, а потім і з мережними магазинами. До середини минулого року в акціонерах ВАТ «Центральний гастроном» значилися ЗАТ «Центральне» (61% акцій), українсько-бельгійсько-ізраїльське СП «Арго Трейдинг ЛТД» (23,7% акцій), якийсь громадянин Володимир Прокопенко (4,3% акцій) і робочий колектив ЦГ (неповні 11% акцій).
Взаємини між акціонерами були мирними й безконфліктними. Доти, доки найбільший із них не вирішив продати належні йому акції, щоб на виручені гроші створити мережу магазинів у спальних районах. Насамперед ЗАТ «Центральне» запропонувало свої акції молодшому партнеру — українсько-бельгійсько-ізраїльському СП «Арго Трейдинг ЛТД». Але переговори не увінчались успіхом: сторони не зійшлися в ціні. Лише після цього менеджмент ЗАТ «Центральне» почав пошуки іншого потенційного покупця. Продати пакет в одні руки не вдавалося. І 13 вересня 2004 року через торговця цінними паперами ЗАТ «Центральне» продало всі належні йому акції відкритого акціонерного товариства «Центральний гастроном» шести портфельним інвесторам, серед яких були банки й підприємства з іноземними інвестиціями.
А вже на початку грудня того самого року Володимир Прокопенко звернувся в Шевченківський районний суд міста Києва з метою оспорити правочинність договору купівлі-продажу. Родич одного з керівників структурних підрозділів «Арго Трейдинг ЛТД» зажадав перевести на нього всі права та обов’язки покупця акцій ВАТ «Центральний гастроном» за двома договорами купівлі-продажу акцій ВАТ «Центральний гастроном», які були укладені між ЗАТ «Центральне» і портфельними інвесторами. Майже водночас з аналогічною вимогою по чотирьох інших договорах у Господарський суд міста Києва звертається «Арго Трейдинг ЛТД». Та якщо Шевченківський суд у лютому нинішнього року виніс рішення на користь позивача Прокопенка, то в задоволенні позову українсько-бельгійсько-ізраїльського СП «Арго Трейдинг ЛТД» Господарським судом було відмовлено. Суд не знайшов підстав визнати право акціонера, який володіє майже двадцятьма трьома відсотками акцій, вступити у володіння ще і шістдесятивідсотковим пакетом. А ось Апеляційний господарський суд столиці, куди «Арго Трейдинг ЛТД» звернулося зі скаргою на неправомірність рішення Господарського суду Києва, прийняв протилежне рішення. З ним виявилася солідарною і колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Києва, яка, розглянувши скаргу ЗАТ «Центральне», винесла рішення на користь СП «Арго Трейдинг ЛТД».
Чим же керувалися суди, стаючи на бік «Арго Трейдинг ЛТД»? Логіка їх була така: оскільки акціонер володіє пакетом акцій, це означає пайову участь акціонера в статутному фонді акціонерного товариства. Тобто він є співвласником АТ, отже, і співвласником майна, а також фінансових коштів товариства. Ну а якщо так, дійшов висновку суд, акції акціонерного товариства є об’єктом спільної власності всіх акціонерів. Отакої! Лише не зрозуміло, як при цьому бути з тим, що Господарським кодексом України (пункт 2 стаття 81) передбачено: акціонери відкритого акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства? І що робити з Законом України «Про власність», перший пункт тринадцятої статті якого твердить: об’єктом права власності є, зокрема, й акції? Як бачимо, у нашому випадку суди всіх інстанцій і всіх юрисдикцій, крім Господарського суду міста Києва, проігнорували ці норми українського законодавства.
Та це ще не все. Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат. Так визначено Законом України «Про національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Цей документ видається власнику цінного папера (або цінних паперів), містить визначені законодавством реквізити, а також повну назву виду цінного папера (акція, облігація) або найменування «сертифікат акцій (облігацій)» і підтверджує право власності на цінні папери. У ЗАТ «Центральне» є сертифікат на 61% простих іменних акцій ВАТ «Центральний гастроном», що підтверджує, що останні перебувають у виключній власності ЗАТ «Центральне».
Крім того, у Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» міститься визначення акції. Це, говориться в 4-й статті закону, цінний папір без установленого терміну дії, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві й право на участь у його управлінні, надає право його власнику на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. І потрібно добре постаратися, щоб у цьому визначенні виявити в акціонера статус співвласника акціонерного товариства, а також співвласника майна і фінансових коштів товариства.
Багатьом ця ситуація може здатися схожою на ту, що склалася нещодавно навколо ФК «Динамо», один з акціонерів якого оспорював продаж пакета акцій іншим акціонером. Однак є тут одна суттєва деталь. ФК «Динамо» — закрите акціонерне товариство, тоді як «Центральний гастроном», нагадаємо, відкрите акціонерне товариство. Акції ВАТ, відповідно до чинного законодавства, є у вільному обігу, можуть продаватися на біржі або іншим способом відчужуватися. Що ж до акцій ЗАТ існує безліч правових колізій, пов’язаних із непевністю питання: чи можуть такі акції продаватися особам, які не є акціонерами ЗАТ, і чи мають акціонери ЗАТ пріоритетне право на їхнє придбання? Через недостатнє законодавче врегулювання цього питання впродовж останніх десяти років чимало ЗАТ піддалися скуповуванню зі сторони — ворожому поглинанню. При цьому суди в різних регіонах і з різних справ виносили суперечливі рішення. Усі пам’ятають спробу ЗАТ «Сармат» скупити акції ЗАТ «Оболонь». У результаті звертання ЗАТ «Оболонь» і громадянина Вінника в Конституційний суд з’ясувалося: в ЗАТ (і тільки в ЗАТ) може існувати пріоритетне право (воно не є абсолютним) акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами.
Коли рішення судів з ВАТ «Центральний гастроном» залишать чинними, створиться прецедент: надалі будь-який акціонер ВАТ зможе вимагати в іншого акціонера передачі йому в судовому порядку акцій, які коли-небудь продавалися на вторинному фондовому ринку. При цьому за історичною, тобто первинною, ціною акцій. Адже на фондовому ринку ціни на акції змінюються кожної хвилини. А хто відмовиться придбати за ціною, скажімо, трирічної давнини акції, наприклад, ВАТ «Укрнафта», які за останні три роки багаторазово подорожчали? «Шара» на фондовому ринку в такому разі, усупереч відомій приказці, може мати обсяг, і це буде обсяг фондового ринку.
Нині юридичними особами, які придбали в ЗАТ «Центральне» акції ВАТ «Центральний гастроном», подано касаційні скарги: одна у Верховний суд України (на рішення колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва), друга у Вищий господарський суд України (на постанову Київського апеляційного господарського суду). Хочеться вірити, що вищі судові інстанції керуватимуться законами і здоровим глуздом, а не телефонним правом і корисливими інтересами. І нехай цей судовий спір не є найгучнішим, результат його вирішення люди зможуть бачити просто в центрі Києва, спостерігаючи за долею улюбленого магазину. Отже, мимохіть напрошується запитання: чи не час тим, хто так бореться за непідкупність судів і незаангажованість суддів, розпочати на практиці застосовувати 375-ту статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність суддів за винесення явно неправомірного вироку, рішення, ухвали чи постанови. Усім відомі суди, в яких олігархи і товстосуми отримують потрібні їм рішення, а також судді, які сприяють їм у цьому. Нескладні оперативно-пошукові дії дозволяють викрити винних. Було б бажання.