Безперечно, Президентові держави не може бути однаково, хто очолить третю гілку влади. Коли ж ідеться про голову, котрий однозначно «переживе» Президента на посаді, це питання набирає особливої ваги. Тож не дивно, що напередодні виборів нового глави Верховного суду України Л.Кучма завітав до ВС з офіційним дружнім візитом. Сама по собі ця подія — надзвичайна. Тим паче що тональність було взято на рідкість точно, й зустріч пройшла в обстановці взаєморозуміння.
Говорили багато про що. На відміну від цілої низки своїх попередніх виступів на цю тему, Л.Кучма виявляв цілковите розуміння проблем і сподівань аудиторії. При цьому — жодних не те що звинувачень, а навіть образливих натяків, як бувало. Він повідомив, що найближчим часом буде майже вдвічі підвищено зарплату суддям та працівникам апарату, істотно поліпшиться фінансування діяльності судів, згідно з дорученням Президента українському уряду.
Щодо питання, яке сторонні спостерігачі вважають головною метою візиту, то Президент не дозволив собі вказувати пальцем. Він лише повторив, просто до слова прийшлося, вже озвучену ним раніше точку зору: мовляв, бажано, щоб головою ВС був професіонал, а не політик. І, скориставшись нагодою, кинув камінь у город попереднього голови ВС Віталія Бойка у зв’язку з його колишніми політичними амбіціями. Правда, у контексті віртуального передвиборного списку, який очолюють В. Маляренко та В. Онопенко, нескладно здогадатися, кого тут називають професіоналом, а кого — політиком. Трохи раніше з приводу заяви В.Маляренка, який запевнив товариство, що більше не претендує на вакантне крісло, Президент висловив думку, що суддя просто погарячкував.
А позавчора, приміром, В.Бойко відзначив в інтерв’ю інформагентствам: не виключено, що виступ Л.Кучми 5 листопада на зустрічі з суддями ВС з обіцянкою найближчим часом майже вдвічі підвищити зарплату, поліпшити фінансування діяльності судів був «одним із піарівських заходів» для підтримки певної кандидатури, хоча конкретні прізвища там не називалися.
До речі, з тих, про кого йшлося в попередніх публікаціях «ДТ» на цю тему, за наявною інформацією, не зійшов із дистанції в.о. голови ВС В.Стефанюк; інтерес до звільненого крісла виявляє також пан Шевчук, чого раніше не помічали.
Треба сказати, що, в міру невблаганного наближення понеділка 11 листопада, судді дедалі більше замикаються в собі. Вони й раніше не дуже полюбляли ділитися своїми міркуваннями на цю тему, а в останні передвиборні дні вона і взагалі стала чимось зовсім інтимним. Що, втім, природно — на карту поставлено багато. І це «багато» надихає людей на найрізноманітніші дії. Приміром, дехто констатує, що В.Маляренко став значно м’якшим і навіть демократичнішим. Невдовзі з’ясується, чи це пояснюється зрілою переоцінкою цінностей, чи є передвиборною роботою над собою, але судді, особливо з кримінальної палати, налаштовані оптимістично. Здається, вони сповнені рішучості віддати свої голоси за шефа. Утім, не настільки дружно, як це багатьом здавалося спочатку.
До речі, важливий нюанс, що стосується іншого претендента. Достеменно невідомо, чи попрощався В.Онопенко з Верховною Радою серйозно, що необхідно для обрання. За деякою інформацією, заяву про складання з себе депутатських повноважень він залишив чи напередодні, чи в останній день роботи ВР. У такому разі формальностей дотримано, подобається комусь така завбачливість чи ні.
Схоже, і сьогодні, напередодні виборів, їх результат ще не очевидний. Навіть попри делікатну установку високого гостя. Зокрема тому, що, за великим рахунком, більшість суддів Верховного суду обрано безстроково, тож вони справді значною мірою незалежні. Максимально незалежні, наскільки це взагалі можливо для чиновника в такій правовій державі, як наша. І, у принципі, вони можуть собі дозволити розкіш розпорядитися своїми голосами так, як вважатимуть за потрібне. Водночас усі вони чудово розуміють: якщо визначений їм ліміт незалежності буде вичерпано, статися може все що завгодно. Аж до зміни складу Верховного суду до невпізнанності. Ті, хто ще вчора невідривно тримав руку на пульсі, уже завтра можуть легко перемістити її на горло.
У мене задзвонив телефон...
Ще про несподіванки. Чомусь не йде з голови історія з дзвінком-погрозою на адресу В.Маляренка у зв’язку з наступними виборами, яка переросла в кримінальну справу. У ній є низка дивних речей, які змушують замислитися про походження дзвінка. Причому не зовсім у тому ключі, у якому, швидше за все, міркують над цим правоохоронні органи.
Можливо, В.Маляренку справді телефонували недруги й зуміли переконати його в серйозності своїх намірів. Мабуть, таке траплялося й раніше, але нинішній збіг з останнім розпалом передвиборної боротьби змусив його оприлюднити цю інформацію, надавши їй необхідного звучання з допомогою Генеральної прокуратури. Той факт, що в Генпрокуратурі «цю погрозу сприйняли реально», сам собою ні про що не говорить. Генеральна прокуратура завжди уважно прислухалася до слів серйозних людей. Питання в тому, чому сам заявник узяв погрозу близько до серця.
Наскільки відомо, все своє свідоме життя Василь Тимофійович Маляренко займався аж ніяк не розведенням поштових голубів чи вивченням мертвих мов, а по-справжньому чоловічою справою: спочатку боротьбою зі злочинністю, а останні десять років, коли суди перестали бути каральним органом, захистом прав і свобод. Вкрай малоймовірно, щоб за всі ці роки нікому не спало на думку спробувати вплинути на його рішення з допомогою анонімного телефонного дзвінка. Проте такого резонансу з аналогічного приводу не зміг пригадати ніхто.
Якщо ж телефонували не вороги, а... друзі, то їхня послуга дуже сумнівна. По-перше, електорат В.Маляренка вельми специфічний, дуже недовірливий і не ликом шитий. Тож такого штибу PR-акція абсолютно не спроможна принести йому зайві голоси. Багатьом із цих людей теж дзвонили, обіцяючи накапостити, бувало, що й під двері квартири підкладали різні малоприємні речі. Але навіть ті, хто вважав за потрібне звернутися по захист до відповідних державних структур, кричати: «Вбивають!» не квапилися. Як правило, такі епізоди не ставали надбанням широкого загалу. Вже не знаю, чи тому, що це вважається поганою манерою, чи з іншої причини.
Утім, на своє оточення В.Маляренко ніколи не справляв враження людини, справді готової відмовитися від боротьби. Та й заява його для преси у зв’язку з анонімним дзвінком за стилем дуже скидається на передвиборну листівку. Правда, закінчується вона твердженням, що він не претендує на посаду голови ВС і не хоче, щоб висували його кандидатуру. Але обізнані з регламентом пленуму Верховного суду чудово розуміють, що на нинішніх виборах така заява — не просто формальність, а взагалі пустопорожнє твердження. Оскільки реєструватися претендентам на посаду заздалегідь не потрібно, будь-який «член клубу» може запропонувати кандидатуру будь-кого іншого та навіть свою власну просто на пленумі. Скільки завгодно можна відмовлятися від участі у виборах напередодні, оскільки навіть у понеділок ще не пізно буде раптом піддатися вмовлянням і підкоритися добрій волі групи колег, котрі хором стверджують щось на кшталт: «тільки ви з вашим розумом і досвідом гідні посісти це місце».
Таким чином, якщо телефонували доброзичливці (адже неможливо припустити, що дзвінка взагалі не було), то реально досяжна мета у такому випадку одна: надання В.Маляренку можливості вийти зі змагання красиво. Або майже красиво. Чи справді анонім ставив таку мету, громадськість навряд чи колись дізнається. До речі, якщо в Генпрокуратурі справді сприйняли заяву всерйоз, то чому не чути про допити інших претендентів на посаду, тих, хто справді зацікавлений у капітуляції В.Маляренка?
А ось Віталій Бойко, коментуючи ситуацію, відзначив, що пропрацював у Верховному суді близько 8 років і йому «ніхто ніколи не погрожував, не було ніяких претензій до розгляду окремих справ і не було таких претензій до інших суддів». Схоже, він В.Маляренку чомусь не вірить.
Просто друзі і найкращі друзі
В.Онопенку теж довелося вдатися до сюрпризів. Утім, їх було легше спрогнозувати. Принаймні те, що він настільки рішуче порве зі своїм опозиційним минулим. І хоча всі розуміють, що внутрішні переконання часто не мають нічого спільного з фактичною політналежністю, в електорату в мантіях В.Онопенко однак асоціюватиметься з цілком конкретною політичною силою. Утім, це навряд чи стане визначальним чинником, оскільки багато суддів ВС ще досить добре пам’ятають його по спільній роботі. І, напевне, ці особисті враження — набагато вагоміший аргумент. Особливо з огляду на те, що тільки безнадійно наївна людина, яких у Верховному суді зроду не бувало, може вважати, буцімто реальний претендент на цю посаду спроможний піти на це сам по собі.
З другого боку, той факт, що В.Маляренко чітко не асоціюється з жодною політичною силою, як бачимо, не заважає йому розраховувати на допомогу такої сили аж ніяк не менше, ніж на рідну кримінальну палату. В.Маляренка вважають протеже глави президентської адміністрації В.Медведчука. І цим, мабуть, усе сказано. Крім, можливо, того, що в даному контексті В.Маляренко у В.Медведчука хоча й перший, але, схоже, не єдиний.
Є й інша «група підтримки» В.Маляренка, про яку добре знають судді Верховного суду. Навіть якщо вважати недавнє призначення земляка В.Маляренка в Генпрокуратуру чистої води збігом, то й інших збігів набирається цілком достатньо, щоб не вважати їх випадковими. Зокрема й, так би мовити, кадрово-родинного характеру. А якщо пригадати, з якого відомства «родом» сам генпрокурор, в уяві відразу постає «Бермудський трикутник» Податкова—Генпрокуратура—Верховний суд. І ясно бачиться, як багато хто безслідно зникає у ньому...
Хоча що поганого в тому, приміром, що судді (котрі своїх пансіонатів, до речі, не мають) зможуть поліпшувати здоров’я в прокурорському відомчому санаторії? Це, безперечно, плюс. Решта бачиться не в настільки райдужному світлі.
Бо якщо влітку добре відпочив, то як же взимку не дати санкцію на арешт на прохання тих самих товаришів, котрі виявили таку людяність і турботу? Втім, спільний відпочинок, за великим рахунком, це, мабуть, найбезневинніша дрібниця. Особливо якщо вже сьогодні Генеральний прокурор проводить чи то наради, чи то співбесіди в кримінальній палаті ВС, причому коли сам В.Маляренко відбув, за деякою інформацією, у податкову... Хіба це не найвищий рівень довіри? Хіба це не свідчення повного взаєморозуміння? Звісно, так, і саме це змушує замислитися над тим, чим ніжна прихильність цілих інститутів та окремих особистостей, згуртованих, зокрема, справою Фельдмана, обернеться для підозрюваних, затриманих і підсудних.
Суто теоретичні питання
Облишмо цілком бездоказові інсинуації з приводу круглим сум, задіяних на передвиборну агітацію зацікавленими сторонами; зробімо припущення, що судді переконані в абсолютній випадковості збігу візиту Президента з майбутніми виборами і їх результат аж ніяк не вплине на втілення в життя його чудових планів. Що в такому разі могло б бути визначальним для суддів?
Мабуть, вони досить чітко уявляють, на що можна очікувати у зв’язку з обранням В.Маляренка. Принаймні багатьом так здається. В.Маляренко авторитарний, але його дії легше спрогнозувати, й особливих змін не передбачається. Ну, трохи «прикрутить гайки» в міру можливості. Тим, хто «добре сидить», зміни потрібні найменше. Активним реформуванням на ниві судової системи В.Маляренка теж навряд чи займеться (уже справді не знаєш, добре це чи зле, з огляду на місцями сумний досвід деяких останніх нововведень). В.Онопенко просто за складом думання буде набагато демократичнішим. І, хоч би про що йшлося під час передвиборних «сватань» кандидатів, безперечно, прихід Онопенка принесе набагато більше змін і нововведень, ніж переїзд В.Маляренка з одного кабінету ВС в інший. На відміну від Онопенка, для Маляренка ця посада — «останній акорд» і, можливо, когось із виборців ця думка заспокоює.
Багато хто прогнозує, що в понеділок питання не буде вирішене остаточно. Не виключають, що жоден із кандидатів не одержить необхідної кількості голосів, і щодо двох лідерів проводитиметься повторне голосування. Якщо при повторному голосуванні голову не оберуть (що, втім, малоймовірно), відбудуться нові вибори з висуванням нових кандидатур.
P. S. Це будуть не просто вибори голови ВС. Це буде вибір шляху, яким піде розвиток судової системи, й визначення її місця серед інших гілок влади, налаштованих, схоже, дуже агресивно. Судді самі вирішать, чи бути третій гілці пасинком і надалі.
Цілком поділяючи заклопотаність Президента тим, щоб Верховний суд очолив професіонал, залишається побажати усім нам, щоб це була людина, яка поважає Закон і не дозволить «ламати» правосудні рішення своїх колег ні собі, ні іншим. Яка захоче й зуміє зробити щось ще, крім виконання обіцянок та повернення боргів, узятих у процесі передвиборної кампанії.