Верховним судом було вивчено судову практику у земельних спорах, зокрема у Київській області. Результати цього вивчення вразили і змістом судових рішень, і хитрістю схем незаконних операцій із землею, до яких долучалися представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, третейські суди. Ці рішення, які влаштовували всіх зацікавлених і задіяних у схемах осіб, не оскаржувалися в апеляційному та касаційному порядку. Зазвичай вони не оскаржувались і прокурорами. Про цю та інші не менш промовисті сучасні тенденції йшлося на ІХ з’їзді суддів України, який відбувся тиждень тому.
«Найбільш проблемною на сьогодні виявилася судова практика у земельних спорах. Оскільки земельне питання є надзвичайно актуальним, а отже — прибутковим, то і спокус нагріти на ньому руки вистачає. Зокрема й з допомогою окремих служителів Феміди. На превеликий жаль», — зазначив у своїй промові голова Верховного суду України Василь Онопенко.
Один із механізмів «обходу закону» з допомогою судових рішень — звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики. Розміри таких ділянок сягали десятків гектарів. Безперечно, особи не могли набути права власності на означені ділянки у передбаченому законом порядку, оскільки Земельним кодексом встановлено мораторій на їх відчуження. Однак у деяких суддів, за словами В.Онопенка, це було поставлено «на потік» — такі справи вирішувалися без дотримання процесуальних норм за кілька днів, а інколи — навіть протягом одного дня з моменту надходження позовної заяви.
Привертає увагу те, що на таких рішеннях «спеціалізувалися» лише два суди Київської області. В одному із них — Бориспільському міськрайонному суді — взагалі було виготовлено типову справу «про звернення стягнення на земельну ділянку».
Цей суд «займався» також видачею виконавчих документів на рішення третейських судів, які теж масово «узаконювали» право власності на земельні ділянки, що не могли відчужуватися. Причому третейські суди ухвалювали рішення саме на території Бориспільського району. Зрозуміло чому: принцип схеми передбачає, що потрібна справа повинна знайти «свого» суддю.
Ще один винахід спритних набувачів земельних ділянок — встановлення судовим рішенням факту передачі у власність земельної ділянки. Площа такої земельної ділянки в одному випадку становила... 959 (!) гектарів. І це при тому, що навіть у передбачений законом спосіб особи взагалі не можуть набувати права власності на земельні ділянки площею понад 100 гектарів!
За словами голови ВС, рішеннями деяких судів особи убезпечувалися від будь-яких можливих перешкод щодо набуття ними таким чином земельних ділянок. Водночас у таких рішеннях різним органам та установам заборонялося відмовляти у наданні висновків та погодженні документації при виготовленні державного акта.
Виявлено й випадки недотримання виключної підсудності справ щодо нерухомого майна. Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду звернено стягнення на земельні ділянки, розташовані на території Броварського району.
«Неможливо перелічити всі способи набуття таким чином земельних ділянок. Верховним судом надіслано листа до апеляційних судів із підсумками вивчення земельних спорів, — зазначив В.Онопенко. — Ми повинні зупинити зловживання у цій сфері й не допустити, аби їхня хвиля покотилася далі.
Я вніс до Вищої ради юстиції подання з пропозиціями щодо звільнення суддів, які грубо порушували закон під час вирішення земельних спорів, з посади за порушення присяги. Зокрема стосовно всіх суддів того суду, в якому виявлено найбільше порушень закону під час розгляду вказаних справ, — Макарівського районного суду.
Верховним судом виявлено ще одну схему із категорії «судових рішень, які не оскаржуються, бо всіх влаштовують» — визнання договорів дійсними.
У кращому разі з допомогою судових рішень сторони таких договорів уникають нотаріального посвідчення договору та, відповідно, сплати державного мита. Наприклад, як це було в одній із таких справ, яку розглядав Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим, — договірна вартість майна становила 250 тисяч гривень, а судовий збір — усього 51 гривню.
У гіршому разі з допомогою визнання в судовому порядку договорів дійсними сторони фактично укладають договори, які не можуть бути нотаріально засвідчені, оскільки суперечать закону. Тому деякі судді «вирішують проблеми» сторін таких договорів, діючи всупереч закону там, де нотаріуси на це не наважилися».
З допомогою судових рішень спритні ділки «узаконюють» самочинне будівництво — здійснене без належного дозволу чи проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У переважній більшості таких справ спору між сторонами нема. Відповідачі (переважно органи місцевого самоврядування) зазвичай беруть участь у справі формально та визнають позов. А суди, «не обтяжуючи» себе перевіркою відповідності закону визнання відповідачами позовів, їх задовольняють. Так, у І півріччі цього року такі позови було задоволено судами у 95 відсотках цієї категорії справ.
Зрозуміло й те, чому катастрофічно зростає кількість справ про самочинне будівництво: у І півріччі цього року їх розглянуто понад 11 тисяч, практично стільки, скільки за весь 2006 рік!
Абсолютно неприпустимими є випадки безвідповідального і формального ставлення суддів до розгляду справ про усиновлення дітей, особливо іноземцями. Встановлено випадок, коли суд не звернув увагу на факт взяття на облік дитини з метою усиновлення ще до її народження. Знову ж таки: чому у таких ситуаціях виявляють бездіяльність прокурори?
Надзвичайно серйозною — такою, що може перерости у проблему національної безпеки у сфері судочинства, — вважає голова ВС проблему діяльності третейських судів. Вона полягає в тому, що вони, зокрема, стали широко використовуватися як спосіб незаконного отримання власності. ВС завершує роботу над відповідним узагальненням, попередні висновки якого свідчать про те, що практично жодне із вивчених рішень третейських судів не ґрунтувалося на законі. В.Онопенко наголосив, що потрібно негайно вжити системних заходів, передусім законодавчого характеру, для створення дійового механізму запобігання зловживанням у сфері третейського судочинства.
Серед важливих проблем було названо і постановлення виправдувальних вироків у кримінальних справах. Свого часу таких вироків постановлялося дуже мало — суди здебільшого направляли справи, в яких недостатньо доказів вини особи, на додаткове розслідування. Сьогодні маємо зворотний бік проблеми: апеляційні суди часто-густо скасовують виправдувальні вироки місцевих судів — у І півріччі скасовано майже 83 відсотки таких вироків. І це дуже тривожить, адже виходить, що або місцеві суди постановляють такі вироки необґрунтовано, або апеляційна інстанція їх безпідставно скасовує.
Проблеми законності судового рішення притаманні не лише місцевим судам. Так, нерідко господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій, переглядаючи судові рішення, перевищують межі повноважень, наданих їм процесуальним законом. Зокрема існують випадки задоволення позовних вимог, які не заявлялися в суді першої інстанції.
Ще одна ключова проблема — низька якість складання та оформлення судових рішень. Деякі судді «примудряються» сформулювати мотивувальну частину без зазначення ключових фактичних обставин справи, а резолютивну — таким чином, що взагалі неможливо встановити висновок суду по суті справи.
Як випливає із скарг, непоодинокими є й випадки, коли у судовому засіданні оголошується одне рішення, а документально у судовому акті фіксується інше. І це стосується не лише судів першої та апеляційної інстанцій. Йдеться не просто про невиконання вимог закону щодо оформлення судового рішення.
Проте не лише Верховний суд має займатися підвищенням рівня здійснення правосуддя. Відповідні повноваження щодо надання методичної допомоги, вивчення судової практики покладаються законом і на вищі спеціалізовані та апеляційні суди. Натомість, як засвідчило вивчення Верховним судом стану здійснення правосуддя з виїздом на місця, апеляційні суди часто взагалі уяви не мають про те, що «відбувається» в місцевих судах. Хоча багатьох помилок у роботі місцевих судів можна було б уникнути, якби їм вчасно було надано методичну допомогу.