Ігор Гончаров, який перебував під арештом із травня 2002 року за обвинуваченням в організації злочинного угруповання, помер 1 серпня 2003-го. За даними слідчих органів, членами угруповання були старші офіцери міліції, зокрема працівник столичного Управління по боротьбі з організованою злочинністю, працівник секретної оперативної служби міністерства, працівник Міністерства внутрішніх справ. Члени банди, зокрема Лисенко, Гайдай, Кисилевич, а в період до 1 червня 1998 року і сам Гончаров, були діючими працівниками органів внутрішніх справ. Лисенко - кадровик, заступник начальника відділу ГУКП МВС, Кисилевич - оперуповноважений УКП ГУ МВС України в Київській області.
Група займалася викраденням людей із метою викупу. Як правило, викрадених убивали. Слідство вважає, що на рахунку групи - більше десятка вбивств. Після смерті І.Гончарова у ЗМІ почали надходити його листи, в яких він заявив, зокрема, що журналіста Г.Гонгадзе на замовлення працівників УБОЗ убили члени банди Киселя. Як стверджують у Генпрокуратурі, невідомої їм інформації в цих листах немає. Недавно інтернет-видання «Україна кримінальна» оприлюднило текст ухвали про закриття кримінальної справи проти І.Гончарова у зв’язку з його смертю.
Як повідомили інформагентства, 24 жовтня заступник генпрокурора Віктор Шокін заявив, що в Києві та Київській області діє ще одна «банда перевертнів», до якої входять діючі працівники міліції. Керівники МВС і СБУ у зв’язку з цим відрапортували, що «такої інформації немає». Після чого колишній генпрокурор С.Піскун пояснив, що на момент оголошення його підлеглим ця інформація не була підтверджена ні оперативно, ні документально.
З постанови Генпрокуратури: «Членам очолюваної Гончаровим банди, котрі були працівниками міліції, приділялася особлива роль. Так, Гайдай і Кисилевич, окрім їхньої особистої участі в захопленні потерпілих, використовували своє посадове становище і зв’язки в правоохоронних органах, збирали інформацію про заможних людей як потенційні об’єкти нападу, про що доповідали Гончарову. Крім того, вони інформували членів банди про дії працівників міліції, спрямовані на розкриття скоєних бандою злочинів, що визначило можливість тривалого функціонування банди». Члени банди використовували формений одяг працівників міліції, автомашини своїх жертв зупиняли з допомогою жезла працівника ДАІ.
Один з епізодів справи. Дізнавшись із «невстановлених слідством джерел» про те, що у зв’язку з викраденням сина громадянка звернулася в Дніпровське РУ ГУ МВС у м.Києві, Гайдай повідомив про це іншим членам банди. Оскільки одержання викупу стало неможливим, вирішили вбити потерпілого. На руки йому наділи наручники, на очі була насунута в’язана шапка. Його підвели до викопаної в лісі ями, збили з ніг і поклали на землю обличчям донизу. «Після цього Мельников і Нестеров сіли на потерпілого, утримуючи його, а Гончаров обмотав навколо шиї мотузку і сильно затягнув зашморг, унаслідок чого потерпілий... помер від механічної асфіксії».
Траплялося, вони брали заручників серед білого дня в центрі міста, імітуючи законність своїх дій, іноді навіть створювали видимість написання протоколів.
У пресі висловлювалися припущення, що насправді «банда перевертнів» - це не банда в чистому вигляді, а спецгрупа, керувала якою людина, завербована ще за часів КДБ УРСР. У зв’язку з цією справою спливало також ім’я Є.Марчука. Втім, сам Євген Кирилович знайомства з Гончаровим не пригадує, попри те, що Гончарова бачили в його штабі. А під час виснажливих багатогодинних розмов із оперативниками вже після арешту І.Гончаров стверджував, що їздив відвідувати Є.Марчука в лікарні на околиці Києва, куди той потрапив після автомобільної аварії.
Як стало відомо «ДТ», слідство нарешті одержало відповідь на запитання про те, чому помер Ігор Гончаров, обвинувачуваний в організації злочинного угруповання, відомого широкій громадськості під назвою «банди перевертнів», до складу якої входили діючі працівники органів внутрішніх справ. Здійснивши спеціальну експертизу, фахівці дійшли висновку, що І.Гончарову було зроблено серію ін’єкцій, зокрема, препарату, котрий паралізує дихання, який неможливо виявити при проведенні звичайної експертизи. За цим фактом порушено кримінальну справу. Є інформація про те, що даний висновок експертів долучено до матеріалів «справи Гонгадзе».
Слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України О.Гарник, до котрого «ДТ» звернулося в надії перевірити інформацію, відповів коротко, причому чистою англійською: «No comments».
До речі, нехороші передчуття щодо майбутнього підслідних у «справі перевертнів» були давно. В інтерв’ю більш аніж річної давнини Петро Опанасенко, тоді начальник ГУ МВС у Києві, розповідаючи про деякі його подробиці, сказав ось що: «Розумієте, будь-який злочинець, потрапляючи під слідство за убивство, прагне або втекти, або покінчити із собою. Тому треба бути насторожі». Слід віддати належне - як і годиться, були насторожі: ні втекти, ні покінчити із собою Гончарову, котрий перебував на лікуванні, не вдалося. А от лікували його явно чимось дуже дивним.
Злочинна діяльність банди була припинена правоохоронними органами у травні 2002 року. Слідство в справі завершено. І сьогодні нас цікавить відповідь на кілька простих запитань: чи схоже, що дії правоохоронних органів спрямовані на те, щоб справді очистити свої лави від переродженців і реабілітуватися перед нажаханою громадськістю, списавши цю похмуру історію на народну мудрість «у сім’ї не без виродка»? Чи захищені ми сьогодні більше, ніж тоді, коли нікому, окрім вузького кола втаємничених, нічого не було відомо про «перевертнів», а самі вони ретельно приховували свою подвійну сутність і справно ходили на службу? Як велося слідство у справі працівників міліції, за що розплачується платник податків, який, до речі, платить сьогодні ще й пенсії працівникам органів внутрішніх справ, які виявилися «перевертнями»? Втім, мабуть, найважча «рента» - це страх. Розуміння того, що ти беззахисний, і подвійно беззахисний перед обличчям тих, хто одягнений у міліцейську форму.
«Справа перевертнів» і те, як її розслідують, яскраво й комплексно продемонструвала виразки вітчизняної правоохоронної системи, занадто багато працівників якої так і не усвідомило, що виконувати злочинний наказ - означає скоювати злочин, а не діяти за статутом. Настільки ж чітко вона показала, що ніяких гарантій того, що таке не повториться, - немає.
Навіть коли заступник генпрокурора В.Шокін справді погарячкував, заявляючи, що Генпрокуратурі «достеменно відомо» про існування другої «банди перевертнів», запевняння керівників МВС та СБУ про те, що їм така інформація невідома, чомусь не втішають. Очевидно, тому, що коли справді потрудитися дочитати до кінця об’ємну й важку за змістом ухвалу про закриття кримінальної справи 62-2222 стосовно звинувачуваного в організації банди Ігоря Гончарова, підозра, що в цій справі крапку не поставлено, переростає у впевненість. Варто лише звернути увагу на кількість «невстановлених слідством осіб», що фігурують у ній
До речі, публікація в Інтернеті саме цього документа, за словами першого заступника міністра внутрішніх справ - керівника Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю МВС України Михайла Маніна, «фактично звела до нуля» оперативну роботу, що «постійно велася стосовно підозрюваних у причетності до «банди перевертнів». Виявляється, «через публікацію матеріалів ще не виявленим злочинцям (виділено нами. - О.П.) стали відомі кроки оперативників». Дивно, як оприлюднення цих матеріалів могло привести слідство до такої катастрофи, коли врахувати, що вцілілим фігурантам ще до публікації на сайті було пред’явлено обвинувачення. А також коли врахувати, що, починаючи з початкових етапів слідства, траплялося стільки просочувань інформації, що таємниця слідства в контексті цієї справи взагалі носить досить умовний характер. Навіть якщо не говорити про те, що один з обвинувачуваних особисто відстежував дії слідства, перебуваючи на своєму робочому місці.
Наскільки відомо, на самому початку, після перших арештів, під час обшуків на квартирах підозрюваних, які залишалися на свободі, знаходили й вилучали ксерокопії допитів їхніх подільників, котрі вже перебували під вартою. Не минуло і двох місяців після арешту І.Гончарова, як про справу стало відомо ЗМІ. З огляду на специфіку фігурантів, це схоже на хитромудру багатоходову комбінацію, покликану змусити злочинців метатися і робити хибні ходи?
Крім того, перший заступник міністра МВС М.Манін, констатувавши, що не всіх причетних до справи встановлено, підкреслив - заявляти про існування в Києві й області ще однієї «банди перевертнів» у складі міліції юридично неграмотно. Чесно кажучи, було б значно спокійніше, якби він сказав, що це фактично неправильно. Бо ж назвати членів злочинного угруповання бандитами, перш ніж цього висновку дійде суд, теж загалом юридично неграмотно. Тільки потерпілим від цього аж ніяк не легше. І якщо в міліцейського керівництва викликає неприйняття лише формулювання «у складі міліції», то цілком можна зійтися на терміні «колишні працівники», про яких ітиметься нижче. Хочеться вірити, що «юридична неповноцінність» вищенаведеного висловлення В.Шокіна пояснюється не тим, що в Мін’юсті не зареєстровано «партію послідовників І.Гончарова» або ж тим, що іменуватися «бандою перевертнів» гідне лише угруповання, яке налічує у своїх лавах не менше трьох старших офіцерів міліції.
«Колишні»
Отже, три працівники органів внутрішніх справ, які фігурують у справі, на момент скоєння злочинів були діючими підполковниками. Вражають подробиці виходу у відставку двох із них. І це аж ніяк не формальність, а один із принципових моментів, що свідчать, зокрема, і про позицію керівництва правоохоронних органів щодо встановлення істини у справі.
«Крім закінчених відморозків, до банди входили і колишні працівники міліції», - неодноразово повторює в інтерв’ю свою тезу Олександр Гапон, тоді держсекретар МВС. До речі, судячи з матеріалів справи, даремно вперто не зараховуючи до закінчених відморозків «колишніх працівників міліції». Попри настільки своєрідну диференціацію особового складу банди, яка наштовхує на роздуми, представники Міністерства внутрішніх справ інакше як «колишніми», а також «у різний час звільненими з органів» колег, котрі заплямували себе, не називають. Коли ж саме і як «перевертні» стали колишніми працівниками міліції?
Підполковник Гончаров був у відставці лише під час останніх із інкримінованих йому злочинів. Значну кількість «ратних подвигів» він чинив, перебуваючи в лавах діючих борців зі злочинністю.
Гайдай свого часу обіймав посаду заступника начальника слідчого відділу з тяжких злочинів ГУ МВС у Києві. Затримувати Гайдая збиралися на робочому місці або на підходах до нього. Про необхідність «пакувати» і «колоти» діючого підполковника доповіли заступнику міністра внутрішніх справ. Після чого Гайдай моментально здав справи, печатку і ключ від сейфа. Потім не з’являвся ні вдома, ні на роботі. Пізніше, у момент затримання працівниками на вулиці, він демонстрував неабияке почуття гумору, репетуючи про ментівське свавілля...
А ще недавно підполковник Гайдай, прийшовши на службу, перегортав матеріали кримінальних справ, досконало вивчаючи питання економічної доцільності захоплення заручником тієї чи іншої особи, котра фігурувала в матеріалах. Як зазначено в обвинуваченні: «Приблизно у березні-квітні 2000 року Гайдай В.П., ознайомившись у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків із матеріалами кримінальної справи... вирішив повідомити про привабливих значними коштами свідків у цій справі... керівнику банди, до складу якої він входив, - Гончарову І.І., після чого разом із ним організувати напад на цих осіб». Потім Гайдай ще й перезнімав цікаві для нього матеріали кримінальної справи на ксероксі.
Штрих із буднів міліції. На самому початку, коли Гайдаю було пред’явлено претензії як підозрюваному, він підписав «явку з повинною», у якій вказав цікавий для слідства будинок, де сталося убивство, і повідомив, що справді перебував там у рамках надання нерідко затребуваної і, може, однієї з найбільш безневинних неофіційних платних міліцейських послуг. Вона полягає в тому, щоб бути присутнім «на стрілці», присвяченій з’ясуванню якимись сторонами майнових взаємин. Гайдай навіть додумався заявити - що дивно для працівника з його досвідом, - мовляв, одержав за цю послугу гроші. Таким чином, власноручно підвівши себе під статтю КК, він підписав «явку з повинною», щиро сподіваючись на звільнення через три доби.
За деякою інформацією, саме він став першою зачіпкою, яка дозволила припустити, що банда причетна до вбивства Гонгадзе.
Третій підполковник у справі - кадровик В.Лисенко - також раптово пішов у відставку за станом здоров’я. Надірвався він через велике завантаження на основному місці роботи чи перетягуючи трупи у власний автомобіль, про це історія хвороби замовчує. Оскільки працівник діючий, до того ж - номенклатура міністерства, можливість його затримання довелося погоджувати окремо. Тому доповіли кому годиться, а коли за ним прийшли, він теж виявився зовсім «свіженьким» пенсіонером, уже «не при справах», але ще навіть без пенсійного посвідчення.
Вже будучи затриманим, Лисенко вкрай журився через те, що не встиг закінчити формальності з оформленням пенсії, для чого намагався навіть... відпроситися на день.
Наскільки відомо, саме він удостоївся високої честі бути провіданим О.Гапоном, який особисто зайшов, щоб подивитися у вічі своєму безпосередньому підлеглому. Колишньому. Слід сказати, що в тій ситуації Лисенко справив на нього дуже несприятливе враження. І не тільки на нього. Кажуть, що виявляв свій розпач підполковник у відставці усілякими фізіологічними способами.
Зараз Лисенко демонструє докорінні зміни у своєму світогляді, читаючи молитви і прикрасивши свій казенний побут іконами.
Такими є «колишні» працівники, котрі «у різний час» звільнилися з міліції.
Цікаво, що по службі всі характеризувалися позитивно. І навіть справляли на товаришів по службі враження «правильних».
У нас є справи важливіші?..
Люди втаємничені стверджують, що з 77 томів «справи перевертнів» приблизно дві третини - записки, які суті справи фактичного не стосуються. Втім, і тексти вже виданих на руки обвинувачень свідчать про те, що логіка й послідовність слідства далекі від досконалості.
Свідчення фігурантів у справі настільки суперечливі, що з ряду епізодів існують взаємовиключні версії обвинувачуваних, і це зафіксовано матеріалами справи.
Обгрунтовані сумніви викликає й чистота кваліфікації злочину. Хоча всі фігуранти проходять як виконавці, співучасників - немає.
Є певні підстави, котрі дозволяють припускати, що безпосередньо здійснювали убивства три або чотири члени групи. Не можна однозначно виключати ймовірності того, що в інших справді складалося враження, ніби заручників згодом відпускали.
Хоч би яким наївним комусь здалося це твердження, не можна з упевненістю виключати того, що деякі члени «банди перевертнів» були впевнені, буцімто виконують свого роду спецзавдання. Швидше за все, вони не могли не розуміти, що об’єктами нападу зовсім не є нечисті на руку працівники міліції або невразливі перед продажною Фемідою кримінальні авторитети. Однак у них були підстави вважати, що вони виконують доручення серйозних людей і що, у разі чого, їх витягнуть. Це були не менш вагомі аргументи, ніж той факт, що Гончаров час від часу зникав за дверима службового входу СБУ. Наприклад, наскільки відомо, одному з подільників І.Гончаров велів написати заяву про зарахування на роботу позаштатним працівником міліції. Цікаво, що той не лише заяву написав, а й навіть здав фотографії. І це лише один із прикладів того, як діяв Гончаров, вдаючи позірну легітимність.
Мабуть, мало хто візьметься сьогодні стверджувати зі 100-відсотковою впевненістю, що сумновідома банда не була насправді спецгрупою, призначеною для усунення неугодних, а взяття заручників - це, так би мовити, «халтура» на стороні.
Говорячи про особливості розслідування, не можна залишити поза увагою і такий цікавий аспект, як ухвала про закриття кримінальної справи 62-222 у частині щодо обвинувачення Гончарова Ігоря Ігоровича у скоєнні ним злочинів, відповідальність за які передбачена 16-ма статтями Кримінального кодексу України. Готуючи цю ухвалу, керувалися п.8 ч.1 ст.6 КПК України, де записано, що кримінальна справа, порушена стосовно померлого, підлягає закриттю. Але в коментарі до статті міститься чітка вказівка, що у разі смерті обвинувачуваного відповідні органи мають право, але не зобов’язані закривати справу. Чого ж це так приспічило писати ухвалу про закриття цієї кримінальної справи? Вже знайдено відповіді на всі запитання? Чи вирішили, що немає людини - немає проблеми?
Цікаво, що ця стаття передбачає виняток із правила, за яким кримінальна справа стосовно небіжчика закривається. Виняток передбачений для тих випадків, коли провадження у справі необхідне для його реабілітації. Стосовно померлого обвинувачуваного закриття можливе на будь-якій стадії карного процесу, проте «на прохання близьких родичів або громадських організацій, зацікавлених у реабілітації померлого, тобто у відновленні його честі, репутації, провадження у справі триває». І тоді, якщо потребуватиме політична обстановка, можна дорозслідуватися до того, що фото Гончарова як загиблого при виконанні прикрасить дошку пошани Головного управління МВС... Чи все ж КДБ УРСР?
Батьківщина пам’ятає?
Ось що говорили про тих, хто розкрив цей злочин, перші особи Міністерства внутрішніх справ більше року тому: «Після довгої і кропіткої праці були встановлені і задокументовані всі співучасники, причетні до викрадення жертв у тодішньому Радянському районі. Невдовзі працівники УБОЗ зуміли затримати організаторів і членів банди...» Журналіст цікавиться, чи можна назвати тих трьох оперативників, які відіграли головну роль у викритті банди. Йому відповідають так: «Можна, але не потрібно. З метою безпеки. Просто треба віддати належне їхній громадянській мужності, професіоналізму, терпінню і витримці». А ось що сказав зовсім недавно керівник ГУБОЗ М.Манін: «Всю роботу з виявлення банди під керівництвом І.Гончарова провела служба по боротьбі з оргзлочинністю МВС». Отже, можна зробити висновок: керівництво дуже задоволене роботою своїх підлеглих.
Опустимо момент секретності, абсолютно зайвий, оскільки зацікавленим особам на чолі з обвинувачуваними, які могли становити реальну небезпеку для оперативників, ці імена достеменно відомі. На відміну від слідчих груп прокуратури, які неодноразово змінювалися, оперативним супроводом справи із самого початку займався один підрозділ - 7-й відділ УБОЗу, на чолі якого на той час були С.Хомула та його заступники - В.Касян і І.Кошмяков.
І ось що цікаво: сьогодні цього підрозділу в тому його складі, який, у прямому й переносному значенні, розкопував цю заплутану справу, не існує. Причому багато хто пішов із явним пониженням. Хоча, як стверджують пенсіонери, котрі не один десяток років віддали роботі в органах, тим, хто розкрив таку справу, «світила» б, як мінімум, якась внутрішньовідомча грамотка і теплі слова міністра внутрішніх справ.
Начальника УБОЗу генерала Астіона перевели в Ялту. Протягом кількох місяців його заміщав Хомула, якого потім, здається, за низькі показники розкриваності зняли з посади начальника УБОЗу, призначивши начальником «бандитського» відділу в МВС, тобто з генеральської посади перевели на полковницьку. Зауважимо в дужках, що відразу після розкриття настільки резонансного злочину, якби на те не було якихось прихованих причин, нікому й на думку не спало б карати його й за серйозніші та очевидніші гріхи, ніж статистична «нестача» і так вилами по воді писаної міліцейської статистики, тим більше за такий короткий звітний період.
Як склалася доля заступників Хомули, нам невідомо. Кілька працівників відділу, що перебували на лікарняному й у відпустках, просто були звільнені. Деякі з них тепер відновлюються через суд. Як стало відомо з джерел, близьких до МВС, саме міністерство (не прокуратура!) ініціювало тотальну перевірку у вищезазначеному підрозділі. Чому ж така немилість? Отримати відповідь на це запитання у керівництва УБОЗу нам не вдалося. Логічно було б припустити, що причина - у листах покійного І.Гончарова, який сповістив світові, як знущалися з нього в УБОЗі... І у Гончарова, і у Гайдая, і у Мельникова перші свідчення брали саме Хомула та його заступники. Якщо катування справді були, то, як випливає з логіки матеріалів справи, катували саме вони. Але, як стверджують джерела в МВС, адекватного обвинуваченням службового розслідування не було. Отже, колеги не сумніваються, що в цій частині все було як слід? Крім того, покійний І.Гончаров у своїх суперечливих листах «котив віз» і на слідчого прокуратури Гарника, що не зашкодило тому отримати прокурорського «майора» на честь професійного свята. Отже, річ не в скаргах Гончарова. Тоді в чому? Може, «нарили» убозівці щось не те?
І чому тоді саме їм, як випливає з ухвали Генпрокуратури, доручено здійснювати цілодобову особисту охорону обвинувачуваного Ю.Нестерова (члена угруповання «Киселя»), який мусить постійно перебувати в приміщенні київського УБОЗу? Як повідомили нам у прокуратурі, ухвалі цій - понад рік. Напевно, убозівці тепер найбільше бояться, щоб у Нестерова, не дай Боже, не виникло проблем із диханням.
Свідок обвинувачення?
Ю.Нестеров, дії якого, на переконання слідства, підпадають під 16 статей Кримінального кодексу України, перебуває не під арештом. Мабуть, означати це може лише одне: йому уготована почесна роль «свідка десятка убивств». Звісно ж, річ тут не в якомусь особливому невезінні людини, котра регулярно вирушала на прогулянку до лісу і з десяток разів цілком випадково ставала там свідком скоєння злочину. Чудово розуміючи почуття родичів потерпілих, усе ж слід визнати: якщо говорити про інтереси правосуддя, то важливіше відправити за грати десяток членів організованого злочинного угруповання, аніж покарати одного, хай і за повною програмою.
У всьому світі поширена така практика, і саме на громадян такого роду насамперед розраховані програми захисту свідків, які реально працюють у багатьох державах. Переважно під ці програми підпадають співучасники, готові полегшити свою долю, надавши слідству відомості, які його цікавлять. За цю інформацію вдячна батьківщина надає цілий комплекс послуг - від зміни місця проживання, що супроводжується пропрацьованою «легендою», до зміни зовнішності. Що стосується наших реалій, виникає чимало істотних, хоча й риторичних запитань. Закон хоч і є, але що реально може надати наша держава свідку такого роду, окрім зміни зовнішності до невпізнанності - причому підручними засобами і зовсім без наркозу?
Втім, якщо наша інформація щодо планів слідства стосовно майбутнього Ю.Нестерова правдива, то сьогодні значно актуальніше інше запитання. Наскільки надійна його охорона? Адже сьогодні стан його здоров’я, як ще недавно самопочуття покійного нині І.Гончарова, дуже залежить від цілого ряду зовнішніх чинників. І це аж ніяк не перепади погоди чи магнітна буря.
Про збіги
Почастішання останнім часом збігів змушують припускати нехороше і будувати всілякі сумні версії стосовно того, що відбувається.
Наприклад, що екс-генпрокурор С.Піскун, попри всі його загальновідомі вади, чи то зумів просунутися тернистим шляхом у напрямку істини в «справі Гонгадзе», тобто при ньому підлеглі щось цікаве «нарили», чи то просто наважився відкрити заповітну течку, де все давним-давно чорним по білому прописано. Генпрокуратура публічно означила свої наміри у цій справі і, можливо, в її словах комусь почулася погроза. Тому й кочувала по телевізійних програмах зворушлива картинка: звільнені «з-під ярма Піскуна» прокурори скаржилися на всю країну, як він змушував їх займатися непотрібними справами. Вони, мовляв, у службових питаннях не могли до нього пробитися, зате отримували протизаконні розпорядження, спрямовані на виконання його бізнес-завдань. Один із них, хоч і був уже звільнений, усе одно розповісти про «піскунівське свавілля» наважився лише тепер, за компанію.
Про розслідування Координаційного комітету по боротьбі з оргзлочинністю і корупцією стосовно Піскуна «ДТ» писало в позаминулому номері. С.Піскуну привселюдно показали, що сфера його життєвих інтересів для влади - теж не таємниця за сімома замками. Так страховка Піскуна «на всі випадки життя» перетворилася на суто «майнову страховку». Теж, погодьтеся, не остання справа.
«Мочили» Піскуна хоча і безпрецедентно, але не на повну силу. Влада огризнулася, зірвала давно накопичене роздратування, але «добивати» не стала. А після того, що було озвучено на адресу Піскуна, шлях йому мав бути один - у слідчий ізолятор. Або опонентам його - туди ж, за безпідставні наклепи. Ба ні - усі на волі.
Завдання, схоже, ставилося інше - пояснити, як слід поводитися з державною таємницею. Себто, ти не лізь у наші течки, а ми твоїх не чіпатимемо.
С.Піскуну навіть дозволили здійснити такий безпрецедентний акт, як арешт начальника кримінальної розвідки МВС Олексія Пукача, керівника «наружки», обвинувачуваного в дачі вказівки знищити документи, що містять інформацію про тих, хто здійснював стеження за Г.Гонгадзе.
Оптимісти тоді стверджували: цей арешт поставить крапку у справі Г.Гонгадзе. Представник Генпрокуратури заявив, що це були єдині документи, в яких містилася інформація про конкретних осіб, котрі здійснювали стеження за Георгієм. І що ж? Настав день 5-го листопада, який приніс дві новини. За рішенням апеляційного суду Києва О.Пукач вийшов на волю. Саме того ж дня вибухає джип депутата райради Голосіївського району Володимира Киселя. За попередніми даними, вибуховий пристрій потужністю до 300 г у тротиловому еквіваленті містився у салоні автомобіля між передніми сидіннями біля важеля перемикання передач. Від джипа залишився тільки остов.
У принципі, звісно, міг В.Кисіль і просто на риболовлю їхати. Міг для якихось інших господарських потреб приберегти вибуховий пристрій. Але щоб ось так, в один день дві такі події відбулися самі по собі - це, звісно, дивовижно. Хоча різне в житті трапляється. А ще два-три таких збіги доля підкине, і можна буде «справу перевертнів» разом зі «справою Гонгадзе» закрити на якійсь цілком законній підставі - через відсутність складу злочину, наприклад.
***
Розслідування цих гучних справ укотре підтвердило, зокрема, і той сумний факт, що «виродження» структур, покликаних стояти на варті закону, не лише триває, а й погіршується, набуваючи тотального характеру.
У результаті сьогодні можна говорити лише про «острівці» професіоналізму, окремо взятих людей, які не втратили розуміння обов’язку і не вважають поняття «офіцерська честь» порожнім звуком. Вони ще є, але глобально цей найцінніший «генофонд» утрачений. І багато тих, хто вперше переступає поріг райвідділу чи прокуратури молодим спеціалістом, зустрічають зовсім інших наставників. Та й переважно поповнюють сьогодні ці структури молоді люди, котрі прийшли служити зовсім не під впливом багаторазово переглянутого фільму «Сищик». І йдуть працювати в державний орган, заздалегідь сподіваючись отримувати зарплату в інших місцях.
Якщо говорити про прокуратуру, можна констатувати, що сьогодні вона складається з професіоналів і «політиків». Другі готові ставити наріжним каменем політичну доцільність будь-якої бодай трохи важливої процесуальної дії. Саме група «політиків» є домінуючою, придушуючи першу і чисельністю, і активністю. Це - одна з причин того, що ми живемо в державі, де для розслідування кримінальної справи недостатньо наявності складу злочину, але обов’язково потрібна політична воля. І навпаки: за наявності політичної волі склад злочину знайдеться моментально. Зовсім не виключено, що внаслідок такої ситуації кримінальні справи, про які йшлося вище, неодноразово використані у своїх цілях різними політичними силами, так і будуть списані в архів без обвинувальних висновків суду. І поступово ми можемо прийти до того, що кількість «банд перевертнів» зрівняється з кількістю райвідділів міліції. Втім, з огляду на репутацію правоохоронних органів, навряд чи це стане великою несподіванкою для громадськості. Мабуть, можна зробити висновок, що ніхто з уповноважених осіб не поставить за мету чесно й серйозно розслідувати кримінальні справи, про які йшлося вище, і знайти відповідь на головні загалом запитання: скільки ще у нас таких потенційно «колишніх працівників міліції» і «перевертні» вони чи «плоть від плоті»?
З ухвали Генпрокуратури: «Члени банди В.Гайдай, В.Лисенко і В.Мельников під час захоплень потерпілих представлялися їм працівниками міліції, в окремих випадках пред’являючи при цьому службові посвідчення працівників міліції встановленого зразка, а також імітували складання процесуальних документів із затримання потерпілих. Під надуманими мотивами повідомляли їм про затримання і необхідність доставки в органи внутрішніх справ для з’ясування обставин нібито вчинених ними правопорушень або злочинів. Тим самим вони створювали у потерпілих впевненість у тому, що особи, які їх затримують, справді працівники міліції і діють у межах своїх прав та повноважень, наданих законом. Крім того, В.Гайдай і В.Лисенко після захоплення потерпілих, використовуючи своє посадове становище працівників міліції, забезпечували шляхом усунення перешкод із боку працівників ДАІ безперешкодну доставку потерпілих на автомобілях у заздалегідь підготовлені для фізичного насильства над потерпілими і їх убивства приміщення».
«Гончаров, дотримуючись суворої конспірації і твердої дисципліни, украй рідко проводив загальні збори членів банди. Питання її діяльності та здійснюваних нею нападів він обговорював або з кожним членом банди окремо, або з керівником групи, котрий, у свою чергу, доводив накази І.Гончарова до своїх підлеглих. Або ж І.Гончаров збирав окремих членів банди для обговорення відповідних питань. Гончаров категорично забороняв будь-які контакти без його участі між членами банди, котрі входили до різних груп, а також працівників міліції з іншими членами банди. Глибина конспірації, що була в організованій Гончаровим банді, виявлялася також у використанні незмінних протягом усього періоду діяльності банди суворо обумовлених кодових слів та чисел для позначення місць зустрічі її членів.
Визначивши об’єкт для нападу, члени банди заздалегідь вивчали за розпорядженням Гончарова спосіб життя потерпілого, його пересування, фізичні дані, оцінюючи можливості вчинення опору, а також збирали інші дані про його особу, використовуючи можливості ведення прихованого стеження за потерпілими».