1 серпня 2003 року помер, перебуваючи під арештом за обвинуваченням в організації злочинного угруповання, Ігор Гончаров. Члени банди Лисенко, Гайдай, Кисилевич, Навроцький, а в період до 1 червня 1998 року і сам Гончаров були діючими працівниками органів. Група займалася викраденням людей із метою викупу. На думку слідства, на рахунку групи - понад десяток убивств. У ЗМІ висловлювалися припущення, що насправді «банда перевертнів», як охрестили її в пресі, з самого початку була спецгрупою.
Якщо виходити з матеріалів справи, складається враження, що посягала банда на тих людей, чиї доходи вважалися незаконними. Наприклад, людину, котра, як з’ясувалося, не заборгувала суму, через яку її схопили, випустили. Дуже недоброзичливо ставився І.Гончаров до народного цілителя, який фігурує у справі і стверджував, що лікує рак. У поїздках великого ескулапа супроводжував цілий сонм вилікуваних ним пацієнтів. За неперевіреними даними, документи про їхнє чудесне зцілення було сфальсифіковано в одному зі столичних онкозакладів.
Був, щоправда, ще один виняток. Через кілька років після того, як І.Гончаров розлучився зі своєю подругою, вона вийшла заміж, народила дитину. Як випливає з матеріалів справи, слідство вважає, що смерть її чоловіка - учителя музики - також справа рук банди.
Неодноразово декларувалося, що розслідування «справи перевертнів» перебуває на особливому контролі вищих посадових осіб держави. Здається, реально цей інтерес виявився лише в одному. В адресованих слідству вимогах високопоставлених естетів, аби матеріали справи становили саме 100, а не трохи більше якихось там 70 томів.
Поспостерігавши, як провадиться слідство за такою гучною справою, позбавляєшся останніх ілюзій щодо того, як розслідуються інші, звичайні й рядові справи. Втім, у Міністерстві внутрішніх справ довірчо повідомляють, цілячись пальцем у стелю, що «там» вирішили: «справа перевертнів» неактуальна. Хто там у них поверхом вище - достеменно не знаю. Проте розвиток подій підтверджує, що справу цю справді вважають такою, що втратила злободенність.
Не хотілося б, аби після ознайомлення з цими фактами в читача склалося враження, що правоохоронні структури дружно, планомірно і цілеспрямовано намагаються вивести з-під відповідальності фігурантів цієї справи. Зовсім ні. Насамперед тому, що діяти злагоджено вони не в змозі. Мабуть, вирішальний вплив на якість слідства має порочна традиція, відповідно до якої слідство провадиться саме так, як ми можемо спостерігати.
Так, ціла низка моментів у «справі перевертнів» дає підстави робити висновок про «потойбічний» вплив. Втім, якби слідча машина працювала так, як годиться, завадити встановити істину було б нелегко. Адже було ж здійснено експертизу трупа Гончарова, яка встановила препарат, що не виявляється у разі проведення традиційної експертизи. І наскільки відомо, експерт, попри тягар чужих смертельних секретів, слава Богу, перебуває в доброму здоров’ї.
Інше запитання - кому вона потрібна, ця істина?
Розтин показав, що пацієнт помер...
Сьогодні ніхто в Генпрокуратурі не може гарантувати, що піддано кремації було саме І.Гончарова. Тому що дактилоскопічну карту перед кремацією заповнити полінилися. А при зіставленні інших документів виходить, що між зростом Гончарова і того, хто був підданий кремації, є суттєва різниця - близько 10 сантиметрів.
Може, для слідства це принципового значення і не має, а всім іншим було б цікаво знати, кого ж усе-таки піддали кремації? І якщо таки І.Гончарова, то що ж із ним перед цим робили?
Як відомо, І.Гончарова терміново піддали кремації нібито на настійну вимогу матері. Отут уже, і справді, не знаєш, чому дивуватися більше: чи то м’якосердю правоохоронців, чи то небажанню матері з’ясувати, чому ж помер син.
Як пам’ятають наші читачі, «ДТ» повідомило (номер від 8 листопада 2002 року), що смерть І.Гончарова настала внаслідок серії ін’єкцій. Тоді ж наша спроба підтвердити цю інформацію в Генпрокуратурі не увінчалася успіхом. Втім, слідчий і не спростував її, а лише відмовився коментувати. Цю інформацію передали із посиланням на «ДТ» й інші ЗМІ. Протягом півтора місяця спростування не надійшло. Хоча зазвичай в таких випадках реакція скривдженого відомства буває негайною.
Нескінченно довго в Генпрокуратурі зліва направо, справа наліво і між рядків вичитували цей документ. У приватних розмовах порушували лише одне питання: «Звідки ви знаєте?» Потім приходить новий генпрокурор - Г.Васильєв і каже, що Гончаров помер ненасильницькою смертю. Дочиталися...
Що ж, із генпрокурором, звичайно, сперечатися важко. Проте з цього приводу доречно буде пригадати просто-таки анекдотичний приклад. Він свідчить не лише про цілком неповторний стиль ведення слідства, а й, головне, про те, як оригінально вміють читати результати експертиз у Генеральній прокуратурі.
Мова йде про епізод, який інкриміновано членам «банди перевертнів» і стосується якогось Тутченка. Дружина написала заяву про його зникнення. Його знайшли в парку, поряд - пляшки. Їх вилучили, і... віддали дружині, під розписку. Потім схаменулися, викликали її, віддавай, кажуть, пляшки назад. Вилучили, оформили все як годиться, під протокол. Нарешті здогадалися відправити їх на експертизу, де вони згодом і зникли без сліду.
Слідство в порушенні кримінальної справи за фактом смерті відмовило. Вирішили, що причиною смерті Тутченка став серцевий напад. Так би і закінчилося розслідування цієї історії, якби працівники УБОЗ не встановили, що смерть настала в результаті «діяльності» «банди перевертнів». Аби довести факт убивства, збиралися робити ексгумацію. Та це було зайвим. Виявилося, що результати експертизи, які свідчили, що Тутченко був отруєний лугом, уже кілька років були в прокуратурі. Ну і як тепер доводити, що це вбивство? Адже пляшечок немає.
Чи не станеться щось подібне з висновком експерта щодо І.Гончарова? Можливо, все ж таки слід його ще раз вивчити, про всяк випадок? Поки він, із справи в справу кочуючи, зовсім не пропав...
Спочатку вважали, що фігуранти за цією справою можуть бути причетними до смерті Г.Гонгадзе, і матеріали виділили в окреме провадження. Нібито і «почерк» схожий. І час - Гельфанда (останній з епізодів, інкримінованих членам «банди перевертнів») викрали 31 серпня 2000 року. Гонгадзе зник за два тижні - 16 вересня 2000 року.
Та ось тільки чому в матеріалах «справи перевертнів» не залишилося і сліду від такого надзвичайно цікавого документа, як висновок експерта, що досліджував труп І.Гончарова. Не лише оригіналу, а й навіть копії там тепер немає. Отже, результат гучної експертизи залишається недосяжним для обвинувачуваних за «справою перевертнів» та їхніх адвокатів. А це, як мінімум, істотне порушення права на захист.
А головне, невдовзі Г.Васильєв заявив, що підозрюваних у справі Гонгадзе немає. Виходить, на думку Генпрокуратури, І.Гончаров зі своєю командою тут ні до чого. Тоді чому документи стосовно нього дотепер знаходяться в справі Гонгадзе?
Ці й інші досить дивні маніпуляції призводять до поширення найрізноманітніших чуток. Приміром, про те, що стан здоров’я Гончарова різко погіршувався суворо у відповідності з графіком чергувань людей, що були біля нього. Або про те, що кардинально його самопочуття стало погіршуватися саме тоді, коли він спробував грати на болючій для багатьох темі Гонгадзе. Нині інформацію про те, чи був це блеф або Гончаров мав підстави в такий спосіб нагадувати про себе, мають лише ті, кому ці сигнали були адресовані.
Моя міліція
Одній з нещасних жінок, яка вкотре звернулася до правоохоронних органів за допомогою в пошуках зниклого чоловіка, високе міліцейське начальство заявило буквально таке: «Будеш іще ходити, ми тебе прямо тут по колу пустимо». Ще жінку охоче поінформували про те, що зниклий чоловік зраджував їй з неабиякою кількістю коханок. Тому жодного резону домагатися, щоб його шукали, на думку міліціонерів, у неї бути не може.
Вдова досі не оговталася після пережитого. Стверджує, що пробачила чоловікові все і дуже кохає його. І ще, як і інші потерпілі, з якими її звела ця трагедія, вона дуже боїться міліції. Їй, яка настраждалася від «перевертнів» і не-«перевертнів», до кінця життя нічні кошмари з’являтимуться в міліцейській формі.
Ольга Селєверстова погодилася розповісти про свої спроби знайти захист у правоохоронних органів і про деякі обставини цієї справи докладніше. Вона з покійним чоловіком Євгеном займалася обміном валюти біля універмагу «Україна». Цю територію курирував І.Гончаров (у 1994-1996 рр. він працював на посаді старшого уповноваженого з особливо важливих справ Радянського райвідділу УБОЗ ГУ МВС. До зони обслуговування підрозділу належав універмаг «Україна»).
- З усіх представників правоохоронних органів, з якими мені довелося спілкуватися у зв’язку з викраденням чоловіка, єдиними, хто вживав реальних кроків для розв’язання моєї проблеми, були працівники УБОЗ, що на Московській площі. Ці хлопці не просто робили все можливе як професіонали. Вони співчували, турбувалися про мене і намагалися підтримати. До речі, вони ж і розкрили цей злочин, знайшовши труп чоловіка через два роки.
Днів через 10 після того, як був викрадений мій чоловік, цією справою став займатися вже не УБОЗ, а райвідділ міліції. Там я залишила заяву, докладно описавши хронологію подій на 16 аркушах. Мене вислухав начальник райвідділу і відпустив додому. Через якийсь час мене викликав слідчий районної прокуратури і ще раз записав свідчення. У нього був такий вигляд, ніби найбільше він боїться написати щось зайве. Всі мої свідчення помістилися в нього на половині аркуша.
- Вам здалося, що цією справою не хочуть займатися?
- І він мені відразу ж сказав: вашого чоловіка не знайдуть, він помер. Такі справи не розкриваються.
Подальше спілкування з працівниками правоохоронних органів дедалі більше переконувало мене в тому, що вони хочуть одного: аби я відчепилася від них. Я постійно відчувала зневажливе ставлення і німе запитання: навіщо ти сюди прийшла? Дуже м’яко кажучи, ніхто не хотів нічим займатися. Представники правоохоронних органів говорили мені: «Ти в нас за цією справою одна підозрювана на всі часи».
Ті, на кого я виходила, задіявши якісь особисті зв’язки, мені здається, справді хотіли допомогти. Та дістали по руках. У моїх батьків є гарний знайомий - полковник СБУ. Мама звернулася до нього з проханням допомогти. Розповіла про обставини справи і передала паспортні дані чоловіка. Після цього він став зустрічатися з нею лише в метро. Ще через кілька днів сказав, що його попередили: «Займатимешся цією справою, втратиш усе». Що малося на увазі - погони або життя, я не знаю.
- Вам відмовили в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення чоловіка?
- Поштою прийшло повідомлення про відмову в порушенні справи.
- На якій підставі?
- Підстави не було - просто відмовлено, й усе. Я подзвонила своєму дядьку - чинному генерал-лейтенанту міліції і розказала про це. У результаті через кілька днів кримінальну справу було порушено.
Проте поневіряння тривали. Я зверталася до різних високопоставлених осіб з однією метою: домогтися, аби правоохоронні органи зайнялися своєю справою - справді почали шукати мого чоловіка.
- Вам натякали, що потрібно заплатити, щоб слідство вели як належить?
- Таких розмов не було. Проте одна людина із СБУ сказала, що мені можуть допомогти за 20 тисяч доларів США. Половину суми потрібно було передати як заставу, другу - після вирішення питання.
До речі, приблизно через два місяці після того, як чоловіка викрали, свої послуги пропонував мені І.Гончаров. Обіцяв допомогти через своїх знайомих.
Усі ми, хто займався обміном під універмагом «Україна», вважали його діючим офіцером. Приміром, 2000 року він прийшов до універмагу і «скачав» з одного з обмінників коньяк з приводу того, що йому присвоєне чергове звання. Той збігав і купив пляшку за 50 гривень. Хоча, як з’ясувалося тепер, на той момент з органів внутрішніх справ його вже звільнили. Згодом я не раз жалкувала, що не поцікавилася подробицями його реальної біографії, не з’ясувала, що він за полковник. Тоді б ця кримінальна справа, можливо, розвивалася цілком в іншому напрямі.
Ми ж були переконані, що І.Гончаров працює в УБОЗ, тому багато хто побоювався його. Мій чоловік теж побоювався його, і кілька разів, потайки від мене, кудись його возив.
З Гончаровим приятелювала обмінниця Валя. До неї приїжджали клієнти з досить великими сумами. Якось Валя сказала, що поїде на справу. Сіла в якусь машину - і більше ми її не бачили. Звичайно, сісти в машину вона могла тільки до когось знайомого.
- Хто займався її пошуками?
- Наскільки відомо, Гончаров і займався. Тоді він ще працював у міліції.
Згодом, коли вже після викрадення мені телефонував мій чоловік, він казав, щоб я нікуди не зверталася, а то буде те ж саме, що і з Валею. Останній дзвінок від викрадачів був таким: «Женя передає тобі привіт, живи довго і щасливо, він поїхав до Валентини».
Кажуть, що надія вмирає останньою. Я усвідомила, що чоловіка більше немає в живих лише тоді, коли подзвонили і сказали, що знайшли його тіло.
- Як ваша дочка перенесла звістку про смерть батька?
- Вона два місяці не розмовляла і якось дуже швидко подорослішала.
Мотив - невідомий
Та повинні ж десь бути «гарні поліцейські». Ті, які розуміють, навіть якщо не знають напевно, що стоїть за фразою, котра повторюється в матеріалах справи на різні лади. Нехай вибачить нам читач немилосердну прокурорську тавтологію: «члени банди мали на озброєнні й іншу не встановлену слідством вогнепальну зброю, придбану в не встановлений слідством час у не встановленому слідством місці у не встановлених слідством осіб, що зберігалася в не встановлених слідством місцях».
Сьогодні відомо: саме напередодні обшуків збройові склади змінювали дислокацію.
Отже, слідством установлений досить скромний арсенал: револьвер системи «Наган», автомат АК-74, пістолет «ТТ», револьвер, бойова граната наступальної дії, саморобний вибуховий пристрій.
Проте при уважному вивченні матеріалів можна натрапити на перелік дещо інших видів озброєнь. Слідством не встановлене місцезнаходження 12 гранатометів, кількох одноразових гранатометів, п’яти одиниць автоматичної зброї АК-74, пістолета-кулемета імпортного виробництва, снайперських гвинтівок, тротилових мін, гранат, пістолетів імпортного виробництва, вибухівки і боєприпасів. Вражає, чи не правда?
Та навіть не це головне. Як зазначається в справі, «члени очолюваної І.Гончаровим банди за не встановлених слідством обставин придбали змінні стволи для пістолетів «ПМ». Зазначені стволи члени банди мали намір використати в табельній зброї замість штатних у разі застосування цієї зброї під час вчинених нападів».
На сумні роздуми наштовхує цей «Макаров» із знімним стволом. Спецзброя такого типу перебуває на найсуворішому обліку. Наскільки відомо, чисельність її дуже обмежена. Водночас виготовити її кустарним шляхом важко. Тому що конструкція невибагливого загалом «Макарова» у цьому сенсі примхлива - найменший перекіс призводить до заїдання механізму. Такі речі виготовляють фабричним способом.
Про те, що компанія підібралася справді серйозна, свідчить і низка інших фактів.
Приміром, інформаційне забезпечення. Існує відеозапис, де зображено машини, що виїжджають з воріт УБОЗ з метою захоплення вимагачів. За деякою інформацією, дані про те, куди направляються машини УБОЗ, надходили прямо з чергової частини.
Про плановані міліцією обшуки група довідувалася завчасно. З результатами допитів «колег» І.Гончаров бував ознайомлений текстуально й у вельми стислі терміни.
Інформація про майбутню жертву збиралася на професійному рівні.
До тонкощів був продуманий антураж, покликаний придати видиму легітимність діям групи. Наскільки відомо, практично всі члени банди давали підписку про нерозголошення. Через деякий час після звільнення Гончарова з ОВС у групі ходили розмови про те, що І.Гончаров одержав звання полковника. Завдяки його візитам на вулицю Володимирську і ще низці чинників, у його соратників склалося стійке враження, що він має стосунок до СБУ.
Суворе дотримання правил конспірації - прізвиська, умовні позначення місць зустрічі тощо. Хоч би чим закінчувалися переговори, заручників не лишали в живих. Порушники «трудової дисципліни» каралися найбільш радикально, як це було з працівниками «Сокола».
Всі ці обставини кого завгодно могли переконати в думці, що шляху назад немає.
Настільки серйозний підхід демонструвало керівництво цієї організації. І от, попри такий вражаючий фактаж, слідство саме повірило, а тепер намагатиметься переконати суд у тому, що ці люди часто позбавляли життя через 3 або 10 тисяч доларів! Спробуйте поділити кількість сум, що фігурують у справі, на число лише «зареєстрованих» слідством членів банди. І ви переконаєтеся: якщо вірити матеріалам справи, «працювали» ці люди не заради користі, а здебільшого «через любов до справи». Тому що коштів, в ім’я яких вони йшли на злочини, крім харчів та інших насущних потреб, ледь вистачило б тільки на бензин, аби дістатися до наступного місця скоєння злочину.
Водночас зі слів родичів потерпілих сьогодні відомо, що окремі жертви банди мали «страховку» на чорний день. На випадок несподіваного «наїзду» чи то з боку чистої води бандитів, чи то представників правоохоронних органів вони приберігали «відступні». В окремих випадках ці суми починалися зі 100 тисяч американських доларів.
З матеріалів же справи випливає, приміром, що навіть із підприємця Гельфанда вимагали всього 15 тисяч доларів США. Незначна сума, якщо враховувати особу потерпілого.
Чи не правда, дивно все це - і «альтруїзм» членів банди, і непохитна віра в нього слідчих прокуратури?
Шукають і шукають, не можуть знайти?
Що має, по ідеї, робити, приміром, служба внутрішньої безпеки, якщо виявилося, що така незвичайна банда обкопалася прямо в неї під носом? Людині, не обдарованій міліцейською кмітливістю, може видатися, що, попередньо посипавши голову попелом, відомство загалом і служба зокрема стане рвати і метати, намагаючись реабілітуватися. Рвати і метати справді почали. Тільки от позначилася ця активність переважно... на 7-му відділі УБОЗ, від колишнього складу якого сьогодні залишилося лише кілька людей. Які, мабуть, перебувають нині у глибокій замисленості щодо своїх професійних цілей і завдань.
Померлий Гончаров, наскільки відомо, свого часу мав безпосередній стосунок до служби внутрішньої безпеки. На зорі вітчизняного рекету, який ще не сформувався як пануюча державна ідеологія й опора існуючого ладу, І.Гончаров боровся за чистоту міліцейських рядів, викриваючи колег, помічених у злочинних зв’язках із криміналітетом. Наскільки відомо, показники розкриваності в нього були одними з найкращих. Щоправда, мабуть, тоді ж він і сам «заразився».
Інший обвинувачуваний - В.Гайдай свого часу був підвищений по службі, незважаючи на те, що його вже неодноразово запрошували на допити за цією справою. Відомо, що без візи ВБ, що свідчить про благонадійність співробітника, призначати на посади в міліцейському відомстві не повинні. Отже, ВБ була в ньому впевнена. Цікаво, у чиїй надійності там не сумніваються сьогодні?
Безсумнівно, міліція займається величезною кількістю вельми важливих справ. Та хіба інформування громадськості про те, як чистяться «авгієві стайні» МВС, до них не належать? Якщо ж вирішили, що «справа перевертнів» - винятково внутрішня справа міліції, то з цим не можна погодитися. Як і з тим, що з приходом нового міністра старі «гріхи» МВС амністуються, стають неактуальними і все відомство починає життя з чистого аркуша. Взагалі примітно, що як тільки викриє міліція якийсь дрібний конвертаційний центр, про це моментально повідомляють широку громадськість. А тут - настільки гучна справа, і мінімум інформації. Хоча питання залишилися. Наприклад, про те, до яких висновків дійшли ті, хто перевіряв обгрунтованість обвинувачень, викладених у листах І.Гончарова; хто і яку поніс відповідальність (а може, взятий на поруки рідним колективом) за те, що при МВС утворився такий офіцерський «клуб за інтересами»; і головне - чи є підстави сподіватися, що подібне не повториться?
Свідок обвинувачення
Єдиний з обвинувачуваних у справі перебуває сьогодні не в СІЗО, а під особистою охороною УБОЗ. Це - Юрій Нестеров. Звичайно, не через гарні очі йому даровано такі привілеї. Судячи з усього, саме на його показаннях фактично тримається обвинувачення за цією кримінальною справою. Втім, наскільки відомо, наданням престижної охорони чиновники, уповноважені на виконання функцій держави, і обмежилися. Хоча від самого початку, ймовірно, обіцяли йому всілякі послаблення за надання інформації, що цікавить слідство.
Потім події стали розвиватися непередбачувано. Наскільки відомо, з подачі прокуратури з’явився в Ю.Нестерова безплатний адвокат. Причому не абиякий, а із шанованої в Києві контори. Отже, цей захисник три місяці старанно відвідував усі слідчі дії, старанно реєстрував усе за допомогою диктофона і замальовок у блокноті. Коли ж усе найцікавіше закінчилося, він без натяків заявив, що не може і не буде захищати вбивцю, говорити якого змусили працівники УБОЗ. Ще грозився прийти до суду і заявити, що Нестеров - убивця. З тим і відбув. Така от неординарна лінія захисту.
Водночас, як свідчать адвокати інших обвинувачуваних, очні ставки, що проводяться, аж ніяк не демонструють прагнення їхніх підзахисних співпрацювати зі слідством. Вони радше нагадують циркові вистави. Юристи прогнозують: якщо Нестеров відмовиться від своїх показань або не доживе до суду, чого йому дехто палко бажає, не можна виключити, що деякі члени банди вийдуть на свободу прямо із зали засідань.
Відповідна судова практика існує. Головне, щоб санкцією статті, що вибирається в такому разі, перекривався термін фактичного перебування під вартою. І якщо суддя попадеться з почуттям гумору, не виключено, що фігуранти за «бандитською статтею» вийдуть на свободу як «такі, що перевищили свої службові повноваження».
Що стосується свідчень Нестерова, знятих на відео, то, як показує досвід, судді не вельми полюбляють таке кіно. Особливо, якщо «актора» на момент перегляду вже немає в живих.
Добропорядні громадяни, звісно, не цікавитимуться, чи дотримала держава слова, даного Нестерову. А от його «колеги» з інших аналогічних формувань будуть чудово поінформовані щодо його подальшої долі. Чи надали Нестерову обіцяне послаблення, або він передчасно загинув у місцях позбавлення волі за дивних обставин, отримавши точно такий самий термін, як і інші подільники. Ті, хто слідству ніякої «інформаційної підтримки» не надавав.
Клин клином
У контексті цієї справи існує один несподіваний для стороннього спостерігача аспект.
На жаль, а можливо, і на щастя, авторка цих рядків не мала задоволення бути особисто знайомою з начальником «бандитського» відділу УБОЗ Сергієм Хомулою. Проте зі слів тих, хто перебував з ним і по один, і по різні боки барикад, цілком можна скласти уявлення про цю людину.
Як пам’ятають читачі «ДТ», І.Гончаров обвинуватив С.Хомулу та його заступників у проведенні суворих допитів. Як відомо громадськості, цю інформацію офіційно не було ні підтверджено, ні спростовано. Так що всі залишилися при своїй думці. Багато хто припускає, що С.Хомула міг дозволити собі і підлеглим неінтелігентні методи розкриття злочинів. Те, що у відповідних, як правило, суто внутрішніх документах потім соромливо кваліфікують як «помилково витлумачені інтереси служби».
Якщо хтось пам’ятає, в одному з перших своїх публічних виступів в іпостасі генпрокурора Васильєв відверто заявив, що перемогти злочинність у білих рукавичках неможливо. Як видно, Сергій Хомула цілком поділяє цю точку зору. Його стиль і манера спілкування справляють просто-таки незгладиме враження на підслідних. І навіть на бувалих колег, які здебільшого також щиро вважають, що білосніжний аксесуар до міліцейської форми категорично не пасує.
Остаточно перестаєш розуміти, що таке добре, а що таке погано в нашому міліцейському відомстві, після того, як дізнаєшся від адвокатів деякі відверті висловлювання обвинувачуваних у «справі перевертнів». Приміром, що лише з приходом на посаду С.Хомули і зміною ним кадрового складу відділу в банди виникли реальні складнощі у зв’язку з діями міліції. Насамперед з одержанням інформації щодо планів і дій УБОЗ, спрямованих на її викриття. Просочування інформації значно скоротилося, виїжджати на затримання стали приховано. Ну і зрештою, саме 7-й відділ УБОЗ під керівництвом Хомули розкрив цю кримінальну справу.
І ще один несподіваний поворот. Родичі потерпілих у справі, з якими довелося спілкуватися автору, із здриганням розказують про свої контакти з представниками правоохоронних органів. Із вдячністю згадують лише заступників Хомули та інших працівників 7-го відділу УБОЗ з Московської площі.
За замовленням МВС
Хоч як дивно це звучить, у МВС розслідування «справи перевертнів» було вирішено використати для... іміджевої реклами. Мабуть, заради цього важливого наміру система, що перебуває у стані хронічного недофінансування, зуміла відшукати кошти. Як стало відомо «ДТ», міліція задумала зняти героїчний епос про те, як розкривалася ця справа. Нічого, що немає ще рішення суду, а питань у справі набагато більше, ніж відповідей. Існує лист до прокуратури за підписом одного із заступників міністра внутрішніх справ, що містить указівку надавати творцям фільму всіляке сприяння.
Наскільки відомо, знімають фільм професіонали, так що він має справити потрібне враження. І правоохоронні органи, нехай не в житті, так хоч у кіно, виявляться на висоті. Питання лише в тому, скільки в цьому фільмі буде правди.
Світла думка зафіксувати суворі міліцейські будні прийшла міліцейському генералу. Ім’я ми не називаємо лише з поваги до його професіоналізму по міліцейській частині і розуміючи, що PR-кампанії - просто не його коник. Адже хоч би яким життєстверджуючим був хепі-енд цієї історії, кінострічка може продемонструвати лише одне: усю міру цинізму найпотужнішої структури нашої держави. Тому що фільм буде про те, як славно вона бореться за чистоту своїх лав і нашу з вами безпеку.
Хоча кому-кому, а людям із цього відомства повинно бути відомо, скільки невидимих ниток пов’язує тих, хто одержав статус обвинувачуваних у «справі перевертнів», і тих, хто продовжує перебувати при виконанні. Безсумнівно, їм уже не доведеться спішно ставати «колишніми працівниками ОВС». Тому що фактично на справі поставлено хрест. Як весело жартують тепер самі міліціонери: не пійманий - не перевертень.
…Наскільки відомо, нині зйомки фільму припинено. Мабуть, обмірковують, як зобразити смерть І.Гончарова, аби хоч у кіно її ненасильницький характер не викликав так багато сумнівів, як у реальному житті.