Загибель у ДТП Киселя — одного з останніх авторитетних людей, чиї імена гриміли в столиці в 90-ті, стала приводом замислитися про своєрідні, специфічні взаємозв’язки злочинності і влади, які за останні два десятиріччя призвели до дивної метаморфози: основні функції, колись виконувані кримінальними авторитетами, сьогодні практично цілком перебрала на себе офіційна влада. Найбільш надійний, залізний, так би мовити, комплексний дах, маючи який зацікавленій особі не доводиться сьогодні спілкуватися з податковою, завтра — із санепідстанцією і пожежниками, а післязавтра чекати ментів, надають тільки найсерйозніші «авторитети» — не нижче рівня Кабміну або законодавчої гілки влади. Тепер «дахують», вирішують конфліктні ситуації і виносять вердикти, які не підлягають оскарженню, товариші з незаплямованою біографією, імена котрих ніколи не були і вже не будуть в інформаційній базі УБОЗ.
Переважна більшість київських авторитетів рано чи пізно усвідомлювала, що безпеку і нові обрії для «професійної діяльності» може гарантувати тільки влада. Першим реалізував це Кисіль, котрий задовго до
Л.Черновецького з успіхом застосовував крупи і консерви як передвиборні технології на шляху в Московську райраду Києва. Своєчасний крок урятував його від долі інших, не менш відомих і впливових у Києві, людей. А міліція потрапила в дивне становище, яке тоді ще було для неї новим. На початку 90-х у колекції УБОЗу були фото Киселя в профіль і анфас, його неодноразово затримували, але він швидко виходив. А тут — виключно меценат. Його з обліку й зняли. Але оскільки однойменне угруповання продовжувало свою діяльність
(і «стрілки» забивалися, та й один тільки «киселівець» Жора Суворін, котрий убив «через особисту ворожість» 17 осіб, чого вартий), відповідна інформація з оперативних каналів надходила. Тому Киселя неодноразово то поновлювали в його «кримінальних повноваженнях», то знімали з обліку. Потім правоохоронці почали «махлювати» по-іншому: то стверджували, що угруповання розпалося, то штучно відокремлювали від незаконного формування «шановану порядну людину». Мотивація була прикольною: мовляв, від лідера-відступника вся група відмовилася, навіть спілкуватися не хоче через образу.
Кисіль був, мабуть, одним із перших, хто, крім загальновідомої «профільної» діяльності подібних формувань, серйозно займався своєрідною легалізацією — «вставляв» у контрольований бізнес членів свого угруповання, уводив їх у співзасновники. (Точно так само сьогодні можновладці «вставляють» в опікуваний бізнес своїх людей, у тому числі дружин і дітей.) А син його демонстрував усі замашки сучасного мажора. Тепер саме він має прийняти батькову спадщину (і це чи не єдиний такий випадок у новітній історії цього руху).
Усі інші, хто намагався двигонути у владу, зазнали репресій. Тоді ще знаходилися і статті, і свідки.
Спроби увійти у владу робили Солоха, Москва. Збирався балотуватися і прагнув легалізувати свою діяльність Череп.
Прищ, угруповання якого залишило, мабуть, найбільший кривавий слід у столиці, довго перебував у розшуку. Був затриманий. Але допоміг йому суд, який зло пожартував над правоохоронними органами: одним махом відбіливши Прища, зняв усі обвинувачення. На відплату за померлого Чайника, смерть якого, як вважають правоохоронці, на совісті Прища, сам Прищ загинув від рук власних підлеглих. Це зробила нині шанована людина при владі, котра тепер переймається долею киян і вчить власну міліцейську охорону, як треба працювати.
Відомий у Києві Лічі, справу проти якого закрито за давністю, успішно працює в міськраді.
Не прагнув пробратися у владу Рибка, котрий і не був рекетиром у чистому вигляді. Засуджений раніше за крадіжку, він дотримувався специфічних традицій і понять і вважався людиною слова. Він просував у вищі сфери інших. І, треба сказати, людей підбирав майстерно — серед його креатур знамениті в усьому світі українські спортсмени і молодий банкір, як стверджують обізнані люди, не без здібностей у своїй справі. Щоправда, чи отримав Рибка дивіденди від своїх висуванців, — питання.
А кілька місяців тому УБОЗ затримав Татарина, котрий іще залишався на плаву, з його, як гадають правоохоронці, постачальником наркотиків. Іще п’ять років тому ця подія викликала б великий резонанс. Сьогодні — ні. І невдовзі обидва вийшли на підписку про невиїзд. У Татарина своя фінансова структура і мережа популярних у країні ресторанів, інший бізнес. Татарин тепер, мабуть, залишився останнім із «могікан». Решта з іще живих за великим рахунком від справ відійшли.
…Кисіль похований у святому місці, яке викликає трепет не тільки у віруючих, — на території монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь, з яким пов’язані імена угодників Божих. Багатьом цього ніколи не зрозуміти. А інших тішить думка про те, що навіть у Царство Небесне першим увійшов розкаяний розбійник...