«За станом на 01.12.01 у Дніпропетровській області зареєстровано 606 ЗМІ. Виходить 286 друкованих видань. Інші призупинили випуск з різних причин».
З повідомлення управління інформації Дніпропетровської облдержадміністрації.
Взагалі-то, будь-яка критична публікація тією чи іншою мірою завдає моральних збитків. Після чого найбільш чутливі герої нарисів вимагають солідної матеріальної винагороди замість побляклого іміджу. Позови, принаймні в Дніпропетровській області, подаються винятково до комерційних ЗМІ, позбавлених бюджетної годівниці і чиновницько-заступницького налигача. Ну, не подавати ж до суду на рупор, скажімо, облдержадміністрації чи міськвиконкому за мляву критику міських і районних комунальників чи уїдливі рецензії на виступ заїжджих знаменитостей, котрі місцевих газет навіть не читають. Та й хто наважиться спростовувати старанно відфільтровану і вивірену інформацію?
Та все ж ніщо не вічне під Місяцем, і обласну громадсько-політичну газету «Вісті Придніпров’я», у засновниках якої перебуває обласна адміністрація, таки притягнув до відповідальності новопризначений начальник Дніпропетровської обласної ДАІ Олексій Лисогорський. Приводом послужило поздоровлення полковника з високим призначенням і публікацією при цьому фото начальника одного з райвідділів ДАІ. У наступному номері були вибачення із зображенням знову ж таки невідомого, щоправда, вже іншого полковника МВС.
Важко запідозрити випускаючого і тим більше головного редактора в бажанні опорочити честь міліцейського мундира. Але особисті вибачення і велике виправдовування глави редакції в черговому номері, а також негайно вжиті стосовно винних суворі заходи Олексій Михайлович із обуренням відкинув. Внаслідок чого головоляпство стало причиною стотисячного позову до газети. Втім, не виключено, що найближчим часом шеф даішників обов’язково охолоне і позов відкличе, оскільки заступник держсекретаря МВС, глава УМВС у Дніпропетровській області Юрій Черкасов днями перейнявся сподіваннями і турботами преси. Річ у тім, що якраз до Дня міліції його урочисто прийняли в члени обласної організації Національної спілки журналістів України.
— Відслужу, — по-військовому коротко подякував генерал.
Взагалі-то на Дніпропетровщині бажаючих захистити в судових інстанціях свої моральні устої та гідність більш аніж достатньо. Котрий рік нікопольські пишучі та знімаючі журналісти стогнуть від претензій колишнього мера й екс-народного депутата Костянтина Лященка. Схоже, той намагається диктувати ЗМІ свою волю, підкріплену багатотисячними позовами. Добрався він і до дніпропетровського сатирико-аналітичного журналу «Пістон», який наважився опублікувати на нього лист-характеристику читача. До суду справа поки не дійшла, але перший дзвінок уже пролунав: «...Можливо, видання «Пістон» із автором Федором Петренком стануть моїми клієнтами в суді».
Що ж стосується нинішніх можновладців, то їхнє терпіння воістину безмежне. Щоправда, кілька років тому дніпропетровський губернатор Олександр Мігдєєв вельми образився на «Днепровскую правду» за необразливу за великим рахунком статтю про святкування дня народження Президента в Криму. Скомпільований із декількох російських газет «Портрет Президента в інтер’єрі» із подачі губернатора спонукав правоохоронні органи на вилучення бухгалтерських й інших документів редакції. Через кілька днів Олександр Васильович перемінив гнів на милість, і скандал так-сяк зам’яли. Що, втім, так і не звільнило «Дніпровку» від опали.
Нині зі свободою слова в області повний ажур. Якщо хто і кине зрідка камінь у город відомства Юрія Смирнова — не помітять. І на прес-конференцію забудуть запросити, прес-карти для акредитації не виявиться й у шефа УМВС обіцяної аудієнції не домогтися: то хворіє, то в столиці, то на нараді. Зате УСБУ в Дніпропетровській області останнім часом ЗМІ не забуває, регулярно інформуючи про свої досягнення, що зростають день у день до початку виборчого марафону свого начальника.
Близькими та зрозумілими є ідеї демократії для глави Дніпропетровської облдержадміністрації Миколи Швеця. Реакції не було навіть після публікації в єдиній відкрито опозиційній газеті області «Лица» неприємних фактів діянь близьких соратників губернатора. Ну, запросила керівник апарату Миколи Антоновича Галина Булавка головного редактора на бесіду, під час якої, за словами останньої, по-доброму порадила не робити необачних кроків. І все.
Віражі Феміди
Зате раптом різко активізував свою діяльність Кіровський районний суд, котрий півроку ні добре ні погано розглядав позов про захист честі та гідності АКБ «Причорномор’я» до «Лиц». Збентежили банк не епатажна Т.Коробова з групою непримиренних інтернетчиків і примкнулим до них соціалістом Морозом, а задокументований негатив, автором якого став спецкор газети Ігор Марков.
Суть полягала ось у чому. До директора приватного підприємства «Іристон» звернувся АКБ «Причорномор’я» із пропозицією про сприяння в поставках вершкового масла з Прибалтики в Україну. При цьому банк давав кредит на суму 150 тис. дол. Не забув і про заставу — двоповерховий торговий комплекс на центральному проспекті ім. К.Маркса в Дніпропетровську загальною площею 1600 кв. метрів. Гроші 28 жовтня 1998 року благополучно переказали фірмі B.A.K.C.-LLC. У відповідь — ні масла, ні грошей. Після настійних вимог «Іристону» долари повернулися на рахунки підприємства. А вже наступного дня банк заявив, що переказали їх помилково. І відразу без згоди директора ПП В.Цховребова зняв із рахунку клієнта 113 тисяч доларів і переправив у нью-йоркський Сіті-банк. Далі йдуть звернення директора ПП у правоохоронні органи, обласне управління Нацбанку, Інститут економіко-правових досліджень при Академії наук України, котрі документально підтверджують численні порушення законів банком. 22 травня 2000 року прокуратура порушує кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами АКБ «Причорномор’я». І раптом поворот на 180 градусів: уже шостого липня заступник обласного прокурора Стадницький закриває справу через відсутність складу злочину.
Та новопризначений прокурор Дніпропетровської області Володимир Шуба рішення свого заступника скасовує і направляє справу для подальшого розслідування. За версією директора «Іристону», дії банку були спрямовані на відчуження заставного майна. На цьому, власне, і закінчувалася опублікована на шпальтах «Лиц» 10 січня 2001 року стаття, де автор висловив до всього іншого побоювання про можливу втечу банкірів за кордон. До речі, майже одночасно аналогічна за тоном й змістом інформація пройшла ще в двох, не настільки, звісно, популярних виданнях.
Ображений банк вибірково подає на «Лица» до суду про захист честі та гідності, оцінивши моральні збитки у півмільйона гривень. Навесні відбулося кілька судових засідань, у ході яких невідомими було побито журналіста Маркова. Нарешті, через кілька місяців після серії скандальних матеріалів про зловживання місцевої влади («Фарисеї», «Так було, так є, так буде» і «Антиаукціон») зазвичай неспішна Феміда заметушилася. У жовтні суд Кіровського району прийняв ухвалу стягнути з редакції газети, журналіста і ПП «Іристон» солідарно 100 тис. грн. і в місячний термін спростувати дані. На підставі чого? Ну, по-перше, із банком після публікації в період із 15.01.01 по 15.02.01 клієнти розірвали депозитні договори і погасили ощадні сертифікати на суму 675 тис. грн., про що свідчила довідка. А от про стан справ до публікації суддя Л.Васіна поцікавитися не спромоглася. Далі з’ясувалося, що ще 25 листопада 2000 року кримінальну справу по «Причорномор’ю» було припинено, а слідчого Жовтневої райпрокуратури А.Леонова 21 листопада звільнили з органів. Хіба не доказ правоти банку? Нарешті, висновок Донецького інституту економіко-правових досліджень НАНУ нелегітимний, оскільки судово-експертну діяльність можуть здійснювати лише дослідницькі установи Мін’юсту. Аргументи Нацбанку Л.Васіна проігнорувала. А ще суддя особисто переконалася, що посадові особи банку втікати за кордон не збираються: «не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні».
Далі головний редактор цілий місяць оббивала пороги Кіровського райсуду, щоб одержати копію судової ухвали для подачі апеляції. Одночасно, за її словами, місцеві друкарні підняли розцінки винятково для «Лиц» на 30 відсотків. А в сусідньому Дніпродзержинську реалізатори почали продавати газету з-під поли, для «постійних клієнтів».
Та все ж дивне в нас правосуддя. Що далі воно вершиться від місць скоєння, то неупередженіше. Велике бачиться на відстані? Поки головний редактор домагався отримання ухвали Кіровського суду, у Печерському райсуді Києва 22 листопада цього року розглянули скаргу директора ПП «Іристон» на постанову прокуратури про закриття кримінальної справи по АКБ «Причорномор’я». Столичний суддя пан Мельник встановив, що позапланові перевірки ДПІ Жовтневого району банку і ПП ще 2000 року виявили неправомірне переведення злощасних 113 тис. дол. Далі з’ясувалося, що причиною переказу грошей стало, як запевняють працівники банку, повідомлення його закордонного партнера про невідповідність «тестових ключів». Однак доказів цього не було пред’явлено, та й слідство їх не шукало. Суддя констатує: «...особи, причетні до переведення грошей, допитані поверхово, суперечності в їхніх показаннях не усунуто, унаслідок чого питання обгрунтованості і справжні причини переведення грошей слідство залишило без уваги...». І резюме: «...слідство у даній кримінальній справі проведено з порушенням вимог ст.22 КПК України... Тому постанова про закриття кримінальної справи незаконна і підлягає скасуванню».
Якщо з «Лицами» уже більш-менш ясно, то з «Днепровской правдой» питання, як і раніше, відкрите. У березні нинішнього року до редакції подала позов дочірня фірма дуже відомого в країні фінансового підприємства про відшкодування моральних збитків уже на мільйон гривень. Що характерно, публікація, яка «порочить честь і гідність», грунтується суто на матеріалах, наданих обласною прокуратурою.
Мовчання ягнят
На думку авторитетних дніпропетровських юристів, позиваються редакції багатьох газет і не тільки Дніпропетровщини. Але намагаються усе робити без зайвого галасу, келійно і ... без залучення адвокатів. Тому точну статистику отримати складно. І лише коли «клює смажений півень», себто рішення суду, залучаються захисники і дружні ЗМІ. Хоча можна і список оголосити, ризикуючи викликати невдоволення колег із багатьох регіонів України. Єдина, напевно, особливість Дніпропетровської області — це колосальні, навіть за європейськими мірками, розміри виставлених до оплати моральних збитків. Якщо на Вінниччині за минулий рік місцеві ЗМІ отримали позови на загальну суму в 200 тис. грн., то на Дніпропетровщині — близько 10 млн. Попереду вибори...