Швидкість, із якою нова президентська команда змінює кадри, формує органи управління на місцях, вражає. Нічого дивного в цьому немає. Зміна чиновників будь-якого рангу — абсолютно нормальне явище. Це просто житейська річ і не становить собою події історичної ваги, — звісно, якщо відбувається в рамках законності. Тому нижчевикладена історія має не тільки суто приватний характер, як це може здатися спочатку.
Йдеться про ситуацію, що склалася в міській владі Кіровограда, вирішення багатьох кадрових питань, зокрема про історії звільнень посадових осіб Кіровоградського міськвиконкому та наступні події. Триває ця перипетія вже три роки.
У листопаді 2006 року в Кіровограді відбулися позачергові вибори міського голови, оскільки В.Кальченко, який обіймав цю посаду, був обраний народним депутатом України.
Вибори мера відбулися в обстановці надзвичайної знервованості, з серйозними порушеннями. Відповідні матеріали розглядалися на засіданнях ЦВК, яка прийняла з цього питання кілька рішень і звернень до президента й генерального прокурора України.
Із 200 тисяч виборців у виборах взяло участь трохи більше 50 тисяч. За тодішнього першого секретаря обкому Компартії України В.Пузакова, який набрав найбільше голосів, проголосувало вісім з гаком тисяч осіб — близько 4% від загальної кількості виборців.
Серйозні порушення, допущені під час народного волевиявлення, і судові розгляди довго тримали В.Пузакова у підвішеному стані. Але після численних судових засідань у лютому 2007 року він розпочав виконання обов’язків міського голови.
Здавалося б, не маючи підтримки більшості виборців, голова консолідує всі сили, почне працювати насамперед в інтересах міста, громади. Та ба. Буквально з перших днів роботи Пузаков стає на шлях грубих порушень Конституції України, чинного законодавства. Особливо серйозних помилок припускається він, розглядаючи кадрові питання, звільняючи посадових осіб міської ради. Такий волюнтаризм, така художня самодіяльність вочевидь заслуговує Книги рекордів Гіннесса. Своїм одноосібним розпорядженням він звільняє з посад заступників міського голови, у тому числі першого заступника і заступника, які при цьому є депутатами обласної ради. Цими звільненнями були порушені не тільки чинні закони. Наприклад, серед звільнених одному із заступників наступного дня виповнювалося 60 років. Начальник зробив колезі незабутній подарунок.
У зв’язку з незаконністю рішень обраного голови міста керівництво обласної ради звернулося з відповідними листами у профільний комітет Верховної Ради України і Міністерство юстиції України. Надійшли вичерпні відповіді та відповідні роз’яснення про порядок звільнення посадових осіб.
Голова комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України В.Тихонов відповів дослівно: «Призначення та звільнення заступника сільського, селищного, міського голови має відбуватися відповідною радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, а не ним особисто, як це зроблено Кіровоградським міським головою, про що йдеться у Вашому листі».
Аналогічну відповідь дав перший заступник міністра юстиції України В.Бондик, керівник управління апарату Верховної Ради України В.Граб із роз’ясненнями начальника Головного управління держслужби України Т.Мотренка. Проте ні закон, ні роз’яснення жодним чином не вплинули на пана Пузакова.
Автор цих рядків, який обіймав посаду першого заступника, подав позовну заяву в суд. Ленінський районний суд міста Кіровограда, що її розглядав, ще в листопаді 2007 року прийняв рішення відновити мене на посаді з виплатою заробітної плати за вимушений прогул. Проте міський голова відмовився виконувати рішення суду. Тільки після того, як у справу втрутилася державна виконавча служба і В.Пузаков був двічі оштрафований, а також було направлене подання в прокуратуру для порушення кримінальної справи за навмисне невиконання рішення суду, я був відновлений на посаді першого заступника голови міськвиконкому.
Проте вірус уседозволеності вже зробив свою справу. Йдучи у відпустку, В.Пузаков, знову ж — із порушенням закону, поклав виконання своїх обов’язків на людину, котра обіймала в міськвиконкомі... посаду, якої не існувало. На так званого в.о. першого заступника міського голови С.Табалова, що вирішив не відставати від відпускника у вирішенні як кадрових, так і фінансових питань.
Не маючи на те повноважень, став розпоряджатися бюджетними грішми. Взявся за вирішення кадрових питань, що саме собою — унікальний випадок в історії розвитку місцевого самоврядування України. В.о. першого заступника Кіровоградського міського голови С.Табалов підписав розпорядження про звільнення із займаних посад легітимно затверджених сесією міської ради заступників міського голови, у тому числі першого заступника і заступника О.Чорноіваненка.
Міська прокуратура порушила кримінальну справу щодо С.Табалова за вищевказаними фактами (1 ст.172 КК України). Згодом цю кримінальну справу з не зовсім зрозумілих, але досить прозорих причин було успішно закрито. Пузаков, який повернувся з відпустки, кинувся рятувати свого так званого в.о. першого заступника, скасувавши його розпорядження про звільнення першого заступника. Здавалося б, конфлікт вичерпано. Проте, як з’ясувалося, це був лише початок.
На допомогу кіровоградському меру прийшов Дніпропетровський адміністративний апеляційний суд. Серед безлічі апеляційних скарг, які інколи розглядаються місяцями або й роками, у суді було моментально розглянуто «найгарячішу», термінову справу: апеляцію Кіровоградської міської ради і її голови. Голова суду особисто відкрив провадження у справі. Буквально через кілька днів колегія під його ж мудрим головуванням скасовує рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда про моє відновлення на посаді. Єдиною причиною прийняття такого рішення стало те, що адміністративний позов від мого імені був поданий особою, котра начебто не мала повноважень на ведення справи, оскільки в дорученні на її ім’я нібито не було повноважень на звернення в адміністративний суд, що не відповідало фактичному станові речей. У дорученні від 13.07.2007 року на ім’я П.Дяченка було зазначено: «...уповноважую його бути моїм представником в судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями... з правом пред’явлення позову». Постає запитання: не читали чи читали не те?
Можна тільки припускати, чому колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, порушивши цим норми процесуального права, без моєї участі, так оригінально прочитала доручення і так оперативно прийняла таке рішення. Опісля Вищий адміністративний суд України виправив своїх колег, зазначивши, що порушення норм чинного права під час розгляду апеляційної скарги членами колегії Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду призвело до неправильного рішення.
Більше того, стосовно цієї справи на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії України тричі розглядалося питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду А.Мартиненка, В.Поплавського і С.Уханенка.
Проте все це вже не могло зупинити кіровоградського міського голову В.Пузакова. У нього, очевидно, з’явився, так би мовити, спортивний інтерес. Він знову — вп’яте — звільняє мене з посади свого першого заступника, видає заповнену з грубими порушеннями трудову книжку на руки, при цьому дає розпорядження незаконно утримати заробітну плату за фактично відпрацьований у міськвиконкомі час. Але й цього йому здалося мало. Невдовзі мене, на той час не в трудових відносинах із міською радою, звільняють з посади знову — вшосте. Здавалося б, на шляху цих беззаконь повинні стати юридична і кадрова служби міськвиконкому. Але їх керівники, готуючи ці матеріали, вирішили діяти не за законом, а за відомим висловом «чого побажаєте».
Дев’ятого липня 2008 року комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого самоврядування, розглянувши на своєму засіданні ситуацію, що склалася в міській владі Кіровограда, прийняв рішення призначити дострокові вибори Кіровоградської міської ради і міського голови. Підстава — серйозні порушення Конституції України і чинного законодавства. Комітет подав відповідний проект рішення у Верховну Раду України з пропозицією провести вибори 30 листопада 2008 року. Прийняти таке рішення не дозволило чергове протистояння у Верховній Раді України, що остаточно розв’язало руки міській владі.
Потому пішла ціла серія незаконних звільнень. Незважаючи на те, що після багатьох подій і перипетій Ленінський районний суд міста Кіровограда ще тричі приймав рішення про незаконні дії міського голови, скасував усі розпорядження й рішення про моє звільнення, які надалі були підтверджені і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом.
Жодне з семи рішень судів, у тому числі чотири рішення суду першої і три рішення апеляційної інстанції, не виконані повною мірою. Вісім разів державна виконавча служба Головного управління юстиції в Кіровоградській області штрафувала міського голову за невиконання рішень суду, тричі направляла подання в органи прокуратури для порушення кримінальної справи за навмисне невиконання рішень суду. Проте саме в цьому випадку сполучна ланка державного ланцюга виконання закону виявилася розірваною. Міська прокуратура тричі відмовляла в порушенні кримінальної справи проти Пузакова, а той-таки Ленінський районний суд міста Кіровограда, який перед цим прийняв кілька рішень про протиправні, незаконні дії міського голови і скасував усі його незаконні розпорядження про моє звільнення, погоджувався з цим.
Коло замкнулося. Статті Кримінального кодексу України, в якому передбачені відповідні санкції за навмисне невиконання рішень суду, у Кіровограді не спрацювали. Треба починати усе спочатку.
Безумовно, в ситуації розброду і безвладдя, які ми спостерігали останнім часом у країні, багато місцевих чиновників перетворилися на таких собі всевладних і безкарних царків. І куди, до кого в нашій країні звертатися простому робітникові, лікарю, вчителю, щоб закон восторжествував, якщо він порушений? Скільки років для цього треба? Адже відтоді, як кіровоградський міський голова прийняв перше незаконне розпорядження про звільнення своїх заступників, минуло майже три роки. За цей час тільки у моїй справі відбулося понад 150 судових засідань. Шість разів це питання обговорювалося на сесії Кіровоградської обласної ради. Ситуація неодноразово розглядалася органами прокуратури — від міської до Генеральної, Міністерством юстиції України, уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, багатьма народними депутатами України, двічі Верховна Рада України підтримувала депутатські запити з цього питання.
Проте якісь невидимі чи то демони, чи то стимули продовжують вносити корективи в одного разу розроблений і замовлений сценарій цього кіровоградського серіалу. На жаль, численні відповіді, які надходили на запити про протизаконність прийнятих рішень, лише підтверджували не тільки той факт, що з матеріалами цієї справи так ніхто й не ознайомився, а й відверте небажання виконувати та контролювати відповідно до чинного законодавства виконання судових рішень, які прийняті ім’ям України і є обов’язковими до виконання.
Скільки ще років потрібно, щоб така проста справа була розглянута, а вже прийняті судові рішення — виконані?
Цей випадок у Кіровоградській міській раді не єдиний. Незаконно були звільнені зі своїх посад також секретар міської ради Р.Мішириченко, заступники міського голови А.Чорноіваненко і В.Волканов, начальники управлінь міськвиконкому Г.Болгар, А.Чорний, яких суд також відновив на посадах, і цей перелік можна продовжувати.
Та й це ще не все. Ні правоохоронні органи, ні органи прокуратури не звернули уваги на той факт, що через протиправні дії міського голови незаконні розпорядження про звільнення, прийом на роботу на посади, яких немає в міськвиконкомі, сторонніх осіб і виплати їм заробітної плати за рахунок місцевого бюджету місто зазнало серйозних втрат, які обчислюються сотнями тисяч гривень. Це підтверджується відповідними актами контрольно-ревізійного управління в Кіровоградській області. І це на тлі вкрай незадовільного фінансування лікарень, шкіл, житлово-комунального господарства, жахливого стану доріг в обласному центрі.
Міськвиконком — це ж не приватна структура міського голови, яка може приймати будь-які розпорядження, витрачати бюджетні гроші на власний розсуд.