Одним з головних питань конституційної реформи є реформування системи судочинства, зокрема конституційної юстиції. Неефективна діяльність Конституційного суду в умовах соціально-політичної кризи пояснюється політичною заангажованістю суддів Конституційного суду. Абсолютна більшість суддів є представниками тієї чи іншої політичної сили, а отже, залежними від неї. Зрозуміло, що за таких обставин розраховувати на неупередженість суддів і ухвалення ними виваженого, юридично обґрунтованого рішення сподіватися не доводиться.
Вийти з цієї ситуації можна двома способами: або змінити принципи формування Конституційного суду і зробити його не залежним від політичних впливів, або передати функції здійснення конституційної юстиції Верховному суду України.
У Скандинавських країнах та країнах англосаксонського права взагалі не існує такого органу, як конституційний суд. Його функції здійснюють вищі судові органи і, слід зауважити, досить ефективно. Можливо, і в Україні було б доцільно передати функції Конституційного суду Верховному. Чому? Сьогодні можна впевнено стверджувати, що свого часу Конституційний суд України створювався для того, щоб узаконювати незаконні рішення виконавчої влади. Одним з основних аргументів на користь передачі функцій конституційної юстиції Верховному суду України є те, що порядок призначення на посади суддів Конституційного і Верховного судів істотно відрізняється. Судді Верховного суду України, на відміну від суддів Конституційного суду, є більш незалежними від політичних впливів. Тому можна сподіватися, що в разі виникнення політичних конфліктів вони ухвалюватимуть юридично виважені і політично безсторонні рішення. Звичайно, що в рамках газетної статті досить складно навести всі аргументи на користь передачі функцій конституційної юстиції Верховному суду України.
Сьогодні питання відповідності нормативно-правових актів Основному Закону вирішує Конституційний суд. Він також дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Чи повною мірою Конституційний суд виконує покладені на нього обов’язки і чи ефективною є його діяльність? На жаль, відповідь буде негативна. Практика свідчить про низьку ефективність діяльності цього органу. Особливо в тих випадках, коли питання стосується вирішення політичних конфліктів. Яскравим прикладом є рішення Конституційного суду щодо права президента України Леоніда Кучми балотуватися на третій строк. У ст. 103 Основного Закону чітко й однозначно встановлено, що «одна й та сама особа не може бути президентом України більше ніж два строки підряд». Ухвалюючи рішення про те, що Л.Кучма має право балотуватися на посаду президента на виборах 2004 року, судді Конституційного суду намагалися довести, що він був президентом України лише один раз. Очевидно, що це рішення Конституційного суду було позбавлене не лише юридичної логіки, а й здорового глузду.
Чи думали судді Конституційного суду, ухвалюючи це абсурдне рішення, про те, як його можна буде реалізувати на практиці? Мабуть-таки, ні. Адже в разі визнання, що Леонід Кучма був президентом України лише один раз, потрібно було б визнавати нелегітимними всі його укази і підписані ним закони за той період часу, коли він начебто не був президентом. Абсурдність ситуації очевидна. Далі. Зовсім недавно Конституційний суд упродовж тривалого часу розглядав питання щодо відповідності Конституції України указу президента України Віктора Ющенка про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, але так і не спромігся винести рішення. Внаслідок неефективної роботи Конституційного суду політична криза в країні поглиблювалась, і конфлікт було врегульовано не шляхом ухвалення юридичного рішення, а завдяки політичним домовленостям сторін.
Зовсім інакше, як пам’ятаємо, повівся в аналогічній ситуації Верховний суд України. Під час президентських виборів 2004 року конфліктну ситуацію із визначенням переможця другого туру вдалося врегулювати лише завдяки рішенню суддів Верховного суду України.