«Варта втомилася». Так можна розцінити реакцію суддівського корпусу Дніпропетровської області на розбіжності між положенням Конституції та внесеною влітку минулого року поправкою в КПК.
Перший дзвінок продзвенів після винесення в жовтні 2001 року вироку чотирьом юним покидькам, котрі вбили 26 січня минулого року в П’ятихатках на Дніпропетровщині трьох чоловік — батька, доньку й восьмирічну сусідську дитину, що ночувала в будинку потерпілих. Завдяки щасливому випадку залишилася живою мати, котра відходила в момент убивства від операційного наркозу в реанімаційному відділенні місцевої лікарні.
Після скрупульозного розслідування обставин справи суддя Дніпропетровського апеляційного суду Григорій Гордієнко оголосив вирок: довічне ув’язнення організатору й від 9-ти до 10-ти років позбавлення волі іншим. Засуджених ознайомили з протоколами засідань, у яких вони підтвердили, що відносно об’єктивності, повноти дослідження обставин справи, правильності записів під час судових слухань претензій не мають. Здавалося, питання вичерпано: зло покарано, справедливість тріумфує. Та ба!
Ще на старті судових розглядів один із убивць заявив клопотання про ведення запису технічними засобами. Оскільки всі без винятку суди Дніпропетровської області бідні, як церковні пацюки, заморських спецзасобів, не говорячи вже про примітивні магнітофони, там зроду-віку не було. Тим часом ст. 87 прим. КПК, внесена туди 21 липня 2001 року, говорить: «...відтворення технічного запису судового процесу здійснюється за вимогою сторін або з ініціативи суду...» Оскільки запис не вівся, засуджені подали апеляцію до Верховного суду України, посилаючись на порушення закону. Це може призвести до того, що справа повернеться на «дорозслідування» і злочинці перебуватимуть у СІЗО, чекаючи на повторний розгляд справи до появи новинок сучасного судочинства. До речі, в Україні лише чотири суди обладнані записувальною апаратурою, наданою безоплатно Канадою.
Авжеж, закон порушено. І суддя Григорій Гордієнко з цим згоден. Більше того, він і його колеги двома руками «за» використання технічних засобів. І стаття 130 Конституції України в розділі 8 «Правосуддя» однозначно підтверджує: «...Держава забезпечує фінансування й належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У держбюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів». На ділі все фінансування зводиться до виплати заробітної плати.
— Які статті видатків судів, крім зарплати, фінансуються бюджетом?
Замість відповіді голова Дніпропетровського апеляційного суду Володимир Віхров склав фігуру з вказівного й великого пальців лівої руки. Треба розуміти не о’кей, ні, а просто нуль. І все-таки, поки що Дніпропетровський апеляційний суд укладався в терміни розгляду справ. За свідченням Володимира Віхрова, на 1 січня 2002 року за його судом «хвостів» не значиться. Але вже 4 лютого голова судової палати з кримінальних справ Павло Румянцев призупинив слухання справи учасників банди, на рахунку якої, крім розбоїв і пограбувань, три вбивства. Причина, що вже стала звичайною — заарештовані заявили клопотання про забезпечення процесу технічними засобами.
Нині у провадженні кримінальної палати перебуває близько двадцяти справ. Через півроку, якщо не вжити відповідних заходів, тобто закупити необхідні техзасоби, наростаюча лавина апеляцій із приводу недотримання статті 87 КПК безсумнівно перетвориться на снігову кулю. На думку П.Румянцева, може повторитися ситуація десятилітньої давнини — бунт у дніпропетровському слідчому ізоляторі, коли чисельність заарештованих перевищила там усі мислимі норми в десятки разів.
Можливо, не всі знають, але наприкінці існування Радянського Союзу теж були «ножиці» в законодавстві. Якщо міліція чи прокуратура погано спрацювали або з тих чи інших причин не знайшли злодіїв, грабіжників й тих, що заподіяли матеріальних збитків громадянину, держава зобов’язувалася виплатити компенсацію. Справи пішли косяками. Та коли в райфінвідділах почали нагромаджуватися позови на п’ять, десять, потім на сто і сто п’ятдесят тисяч карбованців, стало ясно, що всіх задовольнити не під силу. І чинність закону тимчасово призупинили. Потім СРСР канув у Лету, а разом із ним і той закон.
Ми так старанно заглядаємо в рота Раді Європи, яка бореться за дотримання прав заарештованих і засуджених, що почали забувати про потерпілих. Що скаже про невідворотність відплати вдова, котра втратила і чоловіка, і єдину дочку? Чи жінка, яку двоє звільнених із в’язниці злочинців викинули з шостого поверху? Дивом виживши, вона, ставши інвалідом, фізично не в змозі їздити в апеляційний суд за дві сотні кілометрів із свого містечка. А дніпропетровські судді, за аналогією з донецькими й колегами всієї України, виїхати туди не мають фінансових можливостей. Потерпілі втрачають останню надію на справедливість. Їм що, теж у Страсбург супліки писати? До речі, у призупиненій П.Румянцевим кримінальній справі проходить 68 потерпілих із усіх кінців області.
— Верховна Рада формально права, стоячи, знов-таки формально, на боці закону, — обурюється суддя з двадцятилітнім стажем Григорій Гордієнко. — Коли ухвалили закон, то забезпечте його. Але ніхто цьому не приділяє ніякої уваги. Ні Верховна Рада, ні Мін’юст, ні Президент. А судді мусять думати, що порушувати: терміни розгляду чи вимоги закону про застосування технічних засобів.
Утім, певні послаблення вже зроблено. У цивільних процесах, приміром, застосування техзасобів не є обов’язковим доти, поки вони не з’являться.
Не менш гостро стоїть питання щодо народних засідателів. Стало звичайним слухання справи одним суддею. Але навіть коли без них обійтися неможливо, із трудом вдасться вмовити трьох із п’ятисот зареєстрованих в області засідателів. Ну хто в наш час відпустить фахівця з приватного підприємства на тиждень або місяць зі збереженням середнього заробітку?
Нині Володимир Віхров намагається обладнати техзасобами хоча б один зал. Навіть якщо це вдасться, істотного покращання не буде. Уявіть, якщо туди вишикується черга...
Тим часом стало відомо, що Верховний суд скасував вирок, повернув на дорозслідування справу саме через порушення 87-ї статті КПК.