Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), який останніми роками дедалі частіше стали називати жертвою власного успіху, вперше оприлюднив статистику, що дає деякі підстави для оптимізму. Експерти стверджують, що саме можливість кожного з 800 мільйонів європейців, громадян країн — членів Ради Європи, звернутися до Страсбурзького суду у пошуках справедливості в тому випадку, якщо її не вдалося знайти у власній країні, відіграла головну роль у зміцненні демократії і верховенства права на всьому континенті. Суд, покликаний забезпечувати виконання положень Конвенції з прав людини, був створений ще 1959 року. Спочатку випадки звернення до нього, особливо з боку рядових громадян, були поодинокими. Проте зростання авторитету суду і очевидні докази його ефективності сприяли підвищенню популярності цієї структури. Особливо після вступу до РЄ посткомуністичних країн, громадяни яких не були розпещені справедливістю й ефективністю національних судових систем і завалили Страсбург своїми зверненнями. Так, якщо 1981 року на розгляд Європейського суду було подано 404 заяви, 1997 року — 4750, то в 2005-му — 44100. З такою кількістю суд не міг впоратися вже кілька років тому, і в результаті без розгляду на кінець 2005 року залишилося 82100 справ.
При збереженні подібної тенденції до 2010 року кількість нерозглянутих справ досягла б 250 тисяч. Проте президент ЄСПЛ Люціус Вільдхабер на своїй щорічній прес-конференції, приуроченій до зимової сесії ПАРЄ, навів оптимістичніші цифри: кількість прийнятих судом рішень торік збільшилася на 54 відсотки (із 718 у 2004-му до 1105 у 2005-му). А кількість остаточних рішень зросла на 36 відсотків (із 20350 до 27612). Кілька місяців минулого року навіть характеризувалися перевищенням кількості прийнятих рішень над справами, які надсилають на розгляд.
Ця новина, звичайно, з розряду позитивних. І супроводжується, природно, своїм антиподом: нинішня лавина позовів є лише «верхівкою айсберга», оскільки жителі таких країн, як Росія й Україна, ще тільки «відкривають» для себе механізм звернення в Страсбурзький суд.
Так, наприклад, 17 відсотків усіх справ, які очікують свого рішення в ЄСПЛ, припадають саме на Росію. За нею йде Туреччина (13%) і Румунія (12), Польща (11) і Україна з поки ще скромними шістьма відсотками. На ці п’ять країн припадає майже 60 відсотків усіх справ, які чекають на розгляд Європейського суду. Втім, існує й інша статистика — кількість порушень державами — членами РЄ Конвенції із захисту прав людини, які були виявлені ЄСПЛ. Тут Україна займає вже друге місце, маючи 119 рішень, прийнятих проти себе. На першому місці стоїть Туреччина — 269 рішень, на третьому — Греція (100), потім Росія (81) і Італія (67). Польща і Франція фігурують приблизно в 50 випадках визнаних порушень Конвенції, 12 країн мають від 10 до 30 таких випадків і 27 країн — менше десяти.
Незважаючи на упевнене лідирування Туреччини в названому списку, голова ЄСПЛ зазначив безсумнівний прогрес демократизації в цій країні. Так, заходи, вжиті на рівні національного законодавства стосовно порушення майнових і житлових прав греків, дозволили відхилити три тисячі турецьких позовів із загальної кількості в десять тисяч, які очікували розгляду в Страсбурзькому суді (у цілому ж ЄСПЛ відхиляє до 95 відсотків усіх звернень). Більш того, значно скоротилася загальна кількість позовів, поданих проти турецької держави, — із 3930 у 2004 році до 2244 у 2005-му. А от щодо України такого прогресу поки що не спостерігається. Основні порушення, допущені нашою державою проти своїх громадян, стосуються статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») і статті 1 Протоколу №1 («Захист права власності»). Існуюча тенденція загрожує ще більшою кількістю позовів, поданих українськими громадянами в Страсбург. Тому саме вони повинні бути зацікавлені насамперед у якнайшвидшому реформуванні всієї діяльності ЄСПЛ, початковий етап якої неможливий без ратифікації, у тому числі і нашим парламентом, Протоколу №14. Заходи, вжиті Радою Європи торік — збільшення штату ЄСПЛ, підвищення фінансування, — недостатні. Необхідні кардинальні зміни всієї системи його роботи як на загальноєвропейському, так і на національному рівнях. Адже дозволити собі розкіш кілька років чекати справедливого рішення Страсбурзького суду (особливо після тривалого позову на національному рівні) може далеко не кожний.
ДО РЕЧІ:
Заступник міністра юстиції Дмитро Котляр поінформував представників держав — членів Ради Європи про виконання Україною ряду рішень Європейського суду з прав людини, в яких констатувалися порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Україна відзвітувала про вжиття заходів, спрямованих на виконання рішень суду у справі Мельниченка (порушення права бути обраним), у справі Салова (порушення права затриманого негайно постати перед суддею, права на справедливий суд і права на вільне висловлювання поглядів), справі Афанасьєва (нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження) та в інших справах. Зокрема про невиконання рішень судів про виплату зарплати.
Д.Котляр також поінформував Комітет міністрів Ради Європи про заходи, яких вживають в Україні для поліпшення стану виконання рішень Європейського суду з прав людини. Зокрема він згадав про положення плану заходів з виконання обов’язків і зобов’язань України, які випливають із її членства в Раді Європи, повідомляє Ліга-інформ. Відповідно до плану заходів, уповноваженому зі справ дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Міністерству юстиції України, іншим центральним органам виконавчої влади доручено забезпечувати швидке і повне виконання рішень Європейського суду з прав людини проти України. Крім того, Кабінет міністрів має забезпечити супровід у Верховній Раді законопроекту «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини».
У 2005 році Європейський суд з прав людини виніс 120 рішень по суті у справах проти України. У 119 справах суд констатував порушення з боку державних органів України прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Переважна більшість справ, із яких суд виніс рішення 2005 року, стосувалася невиконання або тривалого виконання рішень національних судів (67 справ). Також суд констатував порушення положень Конвенції в таких питаннях, як право на життя (1 справа), заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (4), право на свободу та особисту недоторканність (5), право на справедливий суд упродовж розумного терміну (107), право на повагу до приватного та сімейного життя (1), право на свободу висловлювання поглядів (2 справи), право на ефективні засоби юридичного захисту (33 справи).
На відміну від попередніх років, у 2005-му українські позивачі не подали жодної скарги про порушення їхніх прав на свободу світогляду та віросповідання, права на вільні вибори й на ефективне розслідування. Найчастіше українські громадяни скаржилися з приводу порушень їхніх прав на розгляд справи незалежним і неупередженим органом правосуддя. Всього з України в Європейський суд із прав людини торік надійшло 120 скарг. Це на 20 скарг менше, ніж упродовж попередніх п’яти років.