За останні 10-15 років у Львові канули в Лету десятки промислових підприємств, НДІ, інших наукових установ. У багатьох випадках єдиною причиною цього стало розташування капітальних споруд та земельних ділянок поблизу центральної частини міста. Черговою жертвою новітніх варварів може впасти установа зі світовою славою - Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України. Ще б пак - п’ять тисяч квадратних метрів у старовинному австрійському будинку із земельною ділянкою. І все це в якихось 10 хвилинах ходу від центральної частини міста.
Понад 15 років триває боротьба двох провідних медичних інституцій Львова - Інституту патології крові та трансфузійної медицини та 5-ї Клінічної міської лікарні. Можливо, якби це були самостійні суб’єкти господарювання, конфлікт давно вичерпався б. Проте є й інші зацікавлені сторони, які не проти скористатися ситуацією.
Дві медичні установи стали сусідами ще 1956 року. До цього часу нинішня лікарня була просто інститутською клінікою. Жодних суперечок чи правових колізій між ними ніколи не виникало. Більше того, медичні заклади не лише мирно співіснували, а й усіляко допомагали один одному. Все було зламано в один момент. З ухваленням 1996 року нової Конституції України комунальна власність втратила статус державної. І якщо раніше 5-та Міська комунальна лікарня орендувала частину приміщень в інституті і сплачувала символічну суму - одну гривню на рік (незалежно від площі), то відповідно до нового законодавства України потрібно було платити по-новому. Лікарня ж таких коштів не мала і не має.
З хворої голови на здорову
Головний лікар лікарні Богдан Михайлович Матвіїв неодноразово звертався до Управління охорони здоров’я, до Львівської міської ради з проханням надати організаційну та фінансову підтримку. При цьому він визнає вимоги інституту законними, але просить вирішити це питання на рівні Міністерства охорони здоров’я. У відповідь - мовчання. Бо кошти повинне надати місто. А воно або не хоче, а можливо, й не має тих грошей.
Міськрада, замість вийти з питанням на Міністерство охорони здоров’я, на Кабінет міністрів, вчиняє інакше - готує проект постанови 1997 року, яким передбачено забрати будинок в інституту з такою мотивацією: «Враховуючи відсутність даних щодо приналежності, вважати такими, що належать до міської комунальної власності наступні об’єкти... І один з них будівля по вулиці Чупринки, 45».
Тим часом іще 1979 року БТІ видало інституту реєстраційне посвідчення, зафіксувавши державну власність. У Фонді держмайна - також державна власність. А в міській раді чомусь не виявилося даних про належність будівлі. Тобто замість розв’язувати проблему з оплатою оренди приміщень лікарні, міські урядники намагаються перевести державну власність у комунальну.
У ситуацію втрутилися народний депутат України Віктор Пинзеник, Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров’я, Фонд держмайна України. В результаті прокурор Львівської області опротестував ухвалу міськради. Суди тривали аж до 2002 року. І нарешті рішенням Галицького районного суду м. Львова від 2002 року заяву прокуратури було задоволено, ухвалу Львівської міськради про передачу будівлі на вул. Чупринки, 45, визнано незаконною і скасовано. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Здавалося б, у цій справі поставлено крапку. Але ж ні. Чому? 2000 року в державі відбувається чергова реформа. До цього часу і інститут, і 5-та Комунальна лікарня підпорядковувалися Міністерству охорони здоров’я. А після реформи інститут разом з усіма будівлями передають до складу Академії медичних наук України, яка є державною установою. При цьому акт про передавання - і будівлі, і землі - підписують представники Академії наук, Міністерства охорони здоров’я, представники Управління охорони здоров’я м. Львова.
Ще чотири роки все йде по-старому. До 2004 року лікарня сплачує інституту за оренду одну гривню на рік. Сусіди не конфліктують. Але у 2004 році до інституту приходять з перевіркою представники Рахункової палати України та КРУ у Львівській області. Їхній висновок - порушується законодавство України, бо інститут незаконно здає приміщення в оренду 5-й Комунальній лікарні за одну гривню на рік. СБУ, Рахункова палата та прокуратура видають припис про необхідність привести договір оренди у відповідність до чинного законодавства України, судових рішень. І прокуратура м. Львова, і головне управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації теж покладаються на судові рішення, самі ж зайняли позицію спостерігачів. І знову тривають суди.
- Наша слабкість у тому, що ми - представники науки, - каже директор інституту В.Новак. - Замість підтримати, нас позбавляють навіть того, що маємо. Я працюю директором інституту з 1995 року, і вже десятий рік тривають суди. Лікарня організувала 17 тисяч підписів проти мене. Людей дурили, ніби це я хочу забрати приміщення лікарні. А це не так. Гадаю, інтереси Львівської міської ради прості: перевести будинок у комунальну власність, а потім приватизувати.
Мене звинувачують у тому, що я не хочу будувати новий центр патології крові. Хочу, ще й як хочу! Але де, на які гроші?! Хто їх виділить?
37 тисяч хворих на рак крові щорічно потребують порятунку, а ще - понад 450 тисяч хворих на анемію.
Але ж спершу давайте побудуємо, отримаємо ключі, а потім звільнимо старі приміщення. На це пішла б і Академія наук. Проте ви знаєте, як чинить з нами влада.
За прикладами далеко ходити не треба. Донедавна інститут орендував у 2-й Міській поліклініці 93 кв. м., де було створено єдиний в Україні Центр боротьби з інфекціями, які передаються через кров. Тут було зібрано унікальні зразки інфікованої плазми. Це особливо важливо, оскільки вже є випадки, коли через кров інфіковано зовсім маленьких дітей. У тому числі й у Львові. І що бачимо? Скориставшись формальною причиною - тримісячною заборгованістю інституту за воду, рішенням суду угоду про оренду розірвано. В результаті пропали багаторічні практичні результати праці медиків. І тепер констатуємо, що Україна посідає перші місця у світі за кількістю інфікованих (ВІЛ, гепатит) серед донорів.
Мрії про трансплантацію кісткового мозку
Нині Україна змушена витрачати мільйони доларів та євро на проведення трансплантації кісткового мозку. Одна така операція за кордоном коштує щонайменше 200-250 тисяч доларів. Щороку в Україні її потребують 800-1000 пацієнтів. І лише невелика їх частина має змогу зробити операцію за кордоном. Інші помирають. Зарубіжні країни всіляко розвивають цей напрям медицини. Наприклад, у Польщі - сімнадцять центрів трансплантації кісткового мозку. У Білорусії - два: дитячий і дорослий. В Україні - жодного.
Всі спроби розвивати цей напрям наражаються у Львові на байдужість місцевих чиновників. Говорять про брак коштів, необхідність розробити державну програму тощо. В інтерв’ю інформагентству ZIK начальник Міського управління охорони здоров’я Володимир Зуб іще 2009 року заявив, що скептично ставиться до можливості створення у Львові сучасного Центру трансплантації кісткового мозку. «Я просто в це не вірю, - заявив він. - Як хірург, я знаю про реальний стан справ у медицині і знаю, що потрібно зробити, аби створити такий центр. Я не вірю в це. Може, такі центри потрібні в Україні, та й у Львові, але не таким шляхом і не в таких умовах».
Невже чиновник такого рівня не знає, що в 1996-1999 роках Львівський інститут патології крові був єдиним у Радянському Союзі, де проводили автотрансплантацію кісткового мозку. У Тбілісі виготовляли програмні заморожувачі, в Москві - консерванти для кісткового мозку, у Львові робили операції онкохворим. А ще раніше, у 1937 році, коли Львів був у складі Польщі, в одному з військових госпіталів здійснили один з перших експериментів з автотрансплантації кісткового мозку.
Львів завжди був осередком медичної науки. Ще є фахівці, які хотіли б (і можуть) розвивати цей надзвичайно актуальний сьогодні напрям медицини. Однак команда нинішнього міського голови А.Садового чомусь цінує не так прогресивні надбання інституту, як його будівлі, які з вигодою можна перепродати. А тим часом сусідні країни, на які так полюбляють «рівнятися» львівські чиновники, вкладають величезні кошти у розвиток, зокрема, центрів трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин. Адже це майбутнє.
І ось новий факт, який свідчить про справжні наміри місцевої влади. Поки інститут і лікарня конфліктують, тут вирішують поживитися. Ухвалою сесії від 1 березня 2012 року Львівська міська рада надала 0,0048 га державної землі на зведення приватного гаража мешканцеві мікрорайону Сихів В.Баркару. І де б ви думали? На території державного Інституту патології крові та трансфузійної медицини. При цьому депутатів міської ради нібито було введено в оману туманним формулюванням: ділянка навпроти будинку на вулиці Котляревського, 55. У це важко повірити, бо львівські депутати за «просто так» не голосують. А ще - вдумайтеся: головний лікар 5-ї Клінічної лікарні Богдан Матвіїв і начальник Міського управління охорони здоров’я Володимир Зуб під копірку, слово в слово, дають «добро» на відчуження земельної ділянки.
На даний час питання відчуження державної землі розглядає прокуратура м. Львова. Проте не дочекавшись рішення прокуратури, земельне питання повторно винесено вже на наступну сесію міської ради. Тож чи писаний чиновникам і депутатам Львівської міськради закон - побачимо вже незабаром.