Смерть у львівському СІЗО

«Підданий нелюдському поводженню, порушено право на життя».

Із рішення у справі «Матушевський та Матушевська проти України», Європейський суд з прав людини, 23 червня 2011 р.

Смерть Ігоря Матушевського констатували лікарі швидкої допомоги, які 22 травня 2008 року прибули на виклик у львівське СІЗО. Попередня причина смерті - закрита черепно-мозкова травма. А така передбачала ряд серйозних проблем для всіх: від співкамерників та лікарів слідчого ізолятора - і аж до його працівників та адміністрації. Кілька місяців потому комісія експертів встановлює остаточну причину смерті: гостра серцево-судинна недостатність. А раз так, то й нічиєї вини немає. Помер своєю смертю. Однак Ігорів батько у це не вірив. Петро Матушевський наполягав - сина вбили. Ігорю було лише тридцять.

І.Матушевський опинився у СІЗО в лютому 2008 року, за кілька місяців до своєї смерті. При надходженні був оглянутий медичною комісією, значних захворювань виявлено не було. Заарешту­вали Ігоря начебто за зберігання наркотиків. Але ці звинувачення розходяться з виснов­ком медиків від 7 лютого, яким було встановлено нестабільну ремісію від наркотичної залежності.

Кримінальна справа з самого початку «не пішла». В інкримінованому злочині Ігор не зізнавався й наполягав: наркотики йому підкинули. Франківський суд м. Львова двічі скеровував справу на додаткове розслідування. Дивним чином це збігалося в часі з постійним перекиданням Ігоря з однієї камери слідчого ізолятора в іншу. До чергового судового засідання хлопець не дожив кілька днів. За версією працівників СІЗО та прокуратури Львівської області, Ігор упав із верхніх нар, знепритомнів. Із медичної документації випливає, що медперсонал слідчого ізолятора зробив І.Матушевському кілька ін’єкцій, зокрема кофеїну та атропіну. Однак Ігор не приходить до тями, у СІЗО викликають бригаду швидкої допомоги. Медики безсилі, лікар констатує смерть. Попередня причина - закрита черепно-мозкова травма. Вона ж і фігурує у повідомленні адміністрації СІЗО, надісланому до Франківського районного суду.

…Вранці 23 травня Петрові Матушевському зателефонував невідомий. Він нібито заявив, що Ігоря було вбито. Батьки відразу зв’язуються з моргом, де їм підтверджують: труп вашого сина є. Однак показати тіло сім’ї Матушевських відмовили.

Половину наступного дня П.Матушевський провів під стінами моргу, - тривав розтин тіла. Бути присутніми на ньому родичам теж заборонили. Згодом у заяві до Європейського суду з прав людини Петро Матушев­ський напише, що тоді біля моргу він бачив лікаря СІЗО та працівників цієї установи. Окрім того, нібито чув, як один із них говорив по телефону: «Все нормально, гематоми були видалені і синці за вухами ретушовані». У П.Матушев­ського склалося враження, що говорили про його сина.

Після розтину бюро судово-медичної експертизи видає свідоцтво про смерть. У графі причина смерті - запис «попередньо не уточнена». Про черепно-мозкову травму - ані слова. Після розтину тіло Ігоря віддали батькам. За словами П.Матушев­ського, він виявив, що груди, плечі, руки, ноги, а також пахова ділянка сина покриті синцями; кінчики пальців мали блакитний колір, мізинець на лівій руці був зламаний, обличчя спухле, спинка носа деформована, волосся на скронях бракувало, наче його вирвали, були плями крові на мочках вух. У поясненнях помічникові прокурора Львівської області П.Матушевський повідомив: коли вперше побачив сина після розтину і доторкнувся до голови, відчув, що в нього був переламаний череп.

Того ж дня подружжя Ма­тушев­ських виявило у своїй поштовій скриньці анонімний лист (так звану «маляву») від арештанта із СІЗО. У ній, зокрема, зазначалося, що у львівському СІЗО «створено спеціальні камери, в яких чиниться психологічний та фізичний тиск на арештованих». Як випливало з листа, через брак доказів у кримінальній справі проти І.Матушевського один із працівників СІЗО отримав завдання добути їх усіма можливими способами.

Він нібито доручив «відпрацювати» Ігоря засудженому Т. В анонімці зазначалося, що той «вчинив бійку, напавши на Ма­тушев­ського, і завдав йому удару, яким проламав основу черепа».

Телефонний дзвінок, «малява», велика кількість синців та ушкоджень, причина смерті (встановлена лікарем швидкої допомоги), не уточнена причина смерті (у свідоцтві моргу) лягали в один логічний та послідовний пазл і підтверджували переконання батька: син помер не «своєю» смертю. Негативний прогрес у розслідуванні проти Ігоря та відсутність зізнання, скеровування двічі на дослідування кримінальної справи та систематичне перекидання з камери в камеру посилювали підоз­ри. Більше того, правилами утримування у СІЗО взагалі, навіть теоретично, виключається можливість спільного утримання засуджених і тих, стосовно кого вирок ще не постановлено.

У неодноразових скаргах до прокуратури Львівської області П.Матушевський звертав увагу і на непослідовні пояснення начальником СІЗО причин смерті Ігоря: «впав із ліжка», «захворів», «впав у душі». Чи не є підоз­рілим те, що керівник слідчого ізолятора щоразу надавав батькові різну інформацію про причини смерті?

Актом судово-медичного дослідження від 3 червня у внутрішніх органах трупа Ігоря виявили органічну речовину, що може бути віднесена до групи амфетамінів. І вже 18 червня іншим судово-медичним дослідженням встановлено і причину смерті - гостра серцева недостатність. А до неї призвела інтоксикація… речовиною з групи амфетамінів. І все начебто гаразд - комар носа не підточить. Ось тільки одна деталь руйнує пояснення медиків та проку­рорів. Як пам’ятаємо, незадовго до смерті Ігорю ввели ін’єкції атропіну та кофеїну. Про це є й відповідний запис у медкартці І.Матушевського. Однак судово-медичним дослідженням, яким було виявлено органічну речовину із групи амфетамінів, чітко констатується, що цих двох речовин або їх слідів у тілі Ігоря не виявлено. І до сьогодні суперечності в медичних записах не узгоджені. Ні прокуратура, ні медики не можуть цього пояснити. Коли судово-медичне обстеження не встановило доконаного факту наявності в організмі атропіну та кофеїну (що справді мало місце) - чи можна вірити у висновок цього обстеження про наявність амфетаміну?

Окрім того, ні медики, ні прокурори не можуть переконливо пояснити наявність великої кількості тілесних ушкоджень, крововиливи, видерте волосся на скронях, величезні синці за вухами та на різних частинах стегон Ігоря. А були і внутрішні крововиливи у мозок, скроні та нирки. І численні медичні експертизи встановили, що тілесних ушкоджень було заподіяно незадовго до смерті. Зрозуміло, що уточнення виникнення травм має важливе значення для встановлення обставин смерті. І тут варто звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - Суд) не переконали пояснення про утворення травм, надані урядом України. Так, синці за вухами Iгоря медики пояснюють великим тертям, до якого вдалися співкамерники у своїх спробах повернути непритомного до тями. За словами ув’язнених, вони надавали першу допомогу лічені хвилини. Суд зазначає, що опис того, як співкамерники це робили, з плином часу змінювався і став більш докладним. Так, на початковому етапі вони стверджували, що лише поклали Ігорю на голову мокрий рушник, і не вказували розтирання. Тільки через тиждень після смерті І.Матушев­ського співкамерник Т. вперше повідомив, що ув’язнені розтирали руки, ноги і вуха Ігоря. Надалі ця інформація була підтримана й іншими ув’язненими, і врешті-решт - медичним експертом, аби бути правдоподібною. Однак Суд не погодився, що кількахвилинні спроби привести Ігоря до тями могли спричинити такі великі синці за вухами, крововиливи у скроні, вирване з обох боків волосся.

Не переконали Суд і пояснення з боку влади механізму утворення інших синців на тілі I.Матушевського. Так, в акті судово-медичного обстеження трупа від 27.10.2008 року комісією встановлено, що більшість тілесних ушкоджень спричинені не­одноразовою ударно-струсовою дією на тіло потерпілого тупих твердих предметів, що не виключає їх утворення внаслідок ударів кулаками, ногами або іншими предметами. Водночас медики з’ясували, що деякі ушкодження могли утворитися і внаслідок падіння. Остання версія утворення ушкоджень на тілі Ігоря стає домінуючою. Тобто, за логікою медиків, Ігор отримав травми під час випадкового падіння з ліжка, ударившись спочатку об стіл, потім об лавку і, нарешті, об підлогу. Однак, на думку Суду, утворення послідовних і широких (з урахуванням розміру) синців на обох стегнах та на передній частині лівого стегна під час такого падіння - малоймовірне. Отож наявність досить серйозних ушкоджень у І.Матушевського і неспроможність проведення з боку держави ефективного розслідування причин цих травм становили, з точки зору Суду, порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини (свобода від катувань).

У справі І.Матушевського було проведено шість судово-медичних досліджень, низку експертиз. Кілька разів прокуратурою Львівської області виносилися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину в діях службових осіб СІЗО та ув’язнених. І стільки ж разів прокуратура скасовує свої постанови і скеровує матеріали на додаткову перевірку. Востаннє це було зроблено 8 лютого 2010 року. А у квітні призначено чергову судово-медичну експертизу. Станом на 23 червня 2011 року - дату винесення Судом рішення, інформації про результати перевірки урядом України надано не було.

Як стверджує Європейський суд з прав людини, «коли особу беруть під варту із задовільним станом здоров’я, а пізніше знаходять мертвою, держава зобов’яза­на надати правдоподібне пояснення причин смерті». У справі І.Матушевського експертиз, перевірок, пояснень багато. Ось тільки в їх правдоподібність повірити вкрай складно. Як і в ефективність та ретельність перевірок, проведених правоохоронцями. До Ігоря не було застосовано жодних незаконних дій - наполягають у прокуратурі Львів­ської області. Ось тільки у Страсбурзі дійшли іншого вис­новку - порушено право на життя; Ігор Матушевський був підданий нелюдському поводженню в місцях позбавлення волі; не було проведено і ефективного розслідування його смерті. Це встановив Європейський суд з прав людини 23 червня 2011 року. Батькові та матері Ігоря держава повинна заплатити 12 тисяч євро за моральну шкоду й оплатити судові витрати.

Руслан Тополевський, кандидат юридичних наук, експерт Центру правових та політичних досліджень «СІМ» (Львів): «У справі «Матушевський і Ма­тушев­ська проти України» так і не було встановлено осіб, винних у смерті їхнього сина. Втім, однією з особливостей винесення рішень Судом є необов’язковість знаходження державою винної особи, оскільки порушення відповідного права здійснено представниками держави. Так, Суд визнав порушення як матеріальної, так і процесуальної складової права на життя, яке захищається статтею 2 Європейської конвенції з прав людини. Прак­тика Суду передбачає обов’язок держави надати обґрунтоване та несуперечливе пояснення подій та причин, що призвели до смерті особи, яка була поміщена під варту, маючи нормальний стан здоров’я (матеріальний аспект права на життя).

Держава також зобов’язана провести ефективне розслідування такої смерті (процесуальний аспект права на життя). Розсліду­вання повинно базуватися на всебічному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів справи. Слід, на жаль, зазначити, що до того часу, доки українська прокуратура не спроможеться проводити розслідування таких справ відповідно до згаданих вище вимог, Суд продовжуватиме констатувати невиконання Україною свого обов’яз­ку провести належне розслідування. Більше того, дії працівників прокуратури або міліції, які призводять до неможливості в подальшому провести ефективне розслідування, становитиме, очевидно, порушення процесуального аспекту права на життя».

Олег Мицик, адвокат: «Євро­пей­ський суд з прав людини однозначно, в абсолютній більшості випадків, визнає винною поведінку держави, коли мова йде про смерть під вартою. З моменту ув’язнення людини держава несе за особу відповідальність, а тому всі загадкові моменти та неясності тлумачаться на користь позивачів. Шкода, що цього не розуміють представники правоохоронних органів під час проведення перевірок. Слід відзначити, що у випадку з І.Матушевським держава вкотре наступила на одні й ті ж самі граблі: не було проведено ефективного розслідування його смерті, що трапляється раз у раз у випадках загадкових смертей українців у відділках міліції чи інших місцях під час повного контролю правоохоронців над затриманим».