У вівторок уранці, 27 червня з будинку столичного главку міліції, на Володимирській, 15, з шостого поверху у внутрішній дворик випав заступник начальника податкової інспекції Московського району Ярослав Журавчак із зігнутим кухонним ножем, що стирчав із шиї. За іншими даними, загиблий мав лише подряпини на шиї від розбитого скла. Хоча цю версію спростував заступник начальника Головного управління МВС України в Києві Юрій Черкассов, відзначивши, що небіжчик не розбивав вікно, а... вистрибнув у відкрите.
Усе почалося за день до цього, у понеділок, 26 червня. О 16.30 по «02» зателефонував чоловік, котрий назвався підприємцем. Він повідомив, що того дня передав хабар нібито за зниження штрафних санкцій двом співробітникам податкової інспекції - заступнику начальника інспекції Ярославу Журавчаку й головному ревізору Світлані Гончаренко. Сума хабара - 1500 гривень на двох.
У міліції відреагували миттєво. Уже через півтори години в інспекцію приїхала група з ВБЕЗ. У Світлани Гончаренко і Ярослава Журавчака справді була ця сума - 600 і 900 гривень відповідно. Як події розгорталися далі, точно не відомо - твердження різних офіційних джерел не збігаються. Так, посилаючись на міське міліцейське начальство в одній зі столичних газет написали, що в інспекцію невдовзі прибув сам заявник і привіз... ксерокопії купюр.
Світлану Гончаренко за однією версією «затримали», за іншою - «запросили для бесіди» у главк. Слідом за нею туди прибув і Ярослав Журавчак. За словами співробітників, міліція просто попросила Журавчака з’їздити у відділ - усе-таки його співробітник потрапив у біду. Чомусь про його участь у злочині тоді не йшлося (обвинувачення, ясна річ, пред’явлено не було). Пані після цього повернулася на роботу, а начальника не стало...
Про що й у якому стилі всю ніч розмовляли міліціонери з заступником начальника податкової інспекції на шостому поверсі главку в кабінеті №626, ми не знаємо і, можливо, не дізнаємося ніколи. Смерть настала вранці під час «допиту», принаймні, так повідомили у вечірньому зведенні новин інформагентства, посилаючись на заяву міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Хоча, слід вважати, інформагентства помилилися, бо до пред’явлення обвинувачення силовики не мають права допитувати, вони можуть робити те саме, але називається це «бесіда».
Наступного дня, 28 червня, Юрій Кравченко, з огляду на винятковість ситуації, вийшов на роботу святкового дня та провів прес-конференцію. Міністр заявив спільноті про звільнення 5 офіцерів ВБЕЗ. Юрій Кравченко наголосив: «Я, як міністр, засуджую дії міліції, позаяк вони, у першу чергу, були спрямовані на грубе порушення особистих прав». Що саме мав на увазі міністр, залишилося загадкою. А мас- медіа рознесли звістку про самогубство високого начальника, скоєне з винятковим цинізмом.
У четвер стало відомо про звільнення шести офіцерів, а також про те, що матеріали цієї справи передано в прокуратуру Шевченківського району столиці.
Прокурор Шевченківського району Олександр Анісімов в ексклюзивному інтерв’ю сказав: «Про результати розслідування поки що говорити рано. Проте сьогодні ми можемо констатувати, що працівники міліції, котрі спілкувалися з загиблим, допустили ряд серйозних порушень. Матеріали з цього питання направлено до нас. Йдеться про можливе застосування ч. 3 ст. 166 Кримінального кодексу: перевищення влади або службових повноважень, яке призвело до тяжких наслідків, що карається позбавленням волі на термін від п’яти до дванадцяти років...» Розповідаючи про цю справу, прокурор відзначив: «Ми не можемо однозначно говорити про самогубство, тож краще поки що утриматися від оцінок».
Версія події, виткана зі слів міністра, начальника главку Юрія Смирнова й заступника начальника главку Юрія Черкассова, звучить так. Раннього ранку, чи о шостій, чи о восьмій годині, у кабінеті №626 було троє людей: офіцер, котрий спав, пані, яка принесла чай, і Ярослав Журавчак. Ще один слідчий чомусь був за дверима. Раптом Журавчак схопив ніж, який лежав на столі, і зі страшною силою ввігнав його в себе, від чого зігнулося лезо. У ту ж мить він вистрибнув у відкрите вікно. Тут відразу з’являється безліч запитань. Ось два з них: як вдалося повнуватому й немолодому Журавчаку зробити це так швидко й чому він «для вірності» не застрелився в польоті з табельної зброї?
Слідчий прокуратури, котрий розслідує справу за фактом смерті, був похмурий і відмовився відповідати на запитання про мотиви самогубства, сказавши: «У мене немає підстав однозначно говорити про самогубство, тож від будь-яких коментарів утримаюся». Слід вважати, йдеться про нещасливий випадок - мовляв, заступник начальника інспекції мив на зорі вікна в главку та й випав.
Не зрозуміло, чому підприємець зателефонував за «02» і повідомив про хабара, адже це загрожувало йому поновленням штрафних санкцій. Чи це був божевільний підприємець? Незрозуміло також, чому він не звернувся до відповідних органів, перш ніж дати хабара... Далі, не цілком логічним видається те, що справою зайнявся саме ВБЕЗ. Дивує та обурює, що підозрюваного «маринували» всю ніч, а також безліч інших порушень (приміром, наявність кухонного ножа на столі й розчинене вікно).
Ну й нарешті, найнеймовірніше - смерть. Навряд чи це був нещасний випадок, навряд чи це було вбивство - який сенс убивати людину в офісному будинку, під носом у начальства й у всіх на очах? Не менш безглуздий учинок самогубство. Можливо, підозрюваний боявся в’язниці й конфіскації майна, це могло йому загрожувати, якщо факт хабара буде доведено. Утім, ні, конфіскації він не боявся - за свої 43 роки «закоренілий хабарник» Ярослав Журавчак не нажив ні дачі, ні машини, у нього навіть домашнього телефону не було. Зате залишав він у цьому світі дружину, вісімнадцятирічного сина й десятирічну доньку.
Людині, яка підозріло ставиться до держави загалом і до податківців з міліціонерами зокрема, важко було дійти якоїсь думки про те, що сталося. Тож залишивши їх усіх у спокої, я замислився: а через що все, власне, почалося? І згадав: через 900 гривень (щось близько 155 доларів).
Журавчак Ярослав Євгенович народився 11 вересня 1957 року в смт Східниця м. Борислава (Львівська обл.). 1985 року закінчив технікум при заводі «Арсенал», 1992 року - Київський інститут народного господарства за фахом «економіст» заочно. До переходу в податкову інспекцію Московського району м. Києва понад десять років працював токарем на експериментальному заводі ВО НДІ «ФерМаш» у с. Чабани Києво-Святошинського району. З 1993 року в податковій інспекції Московського району пройшов шлях від податкового інспектора до заступника начальника управління Державної податкової інспекції.