За кілька днів до того, як у Голованівську відбувалися події з участю екс-народного депутата Лозінського, у сусідній Ульянівці сталася трагедія, на яку тоді мало хто (звісно, крім близьких і знайомих загиблого) звернув увагу. Сонячного червневого ранку інспектор дорожньо-постової служби Ульянівського взводу ДПС при УМВС України в області Юрій Півень після цільового інструктажу, отримавши табельну зброю (пістолет марки ПМ), заступив на чергування на 244-му кілометрі автотраси Київ-Одеса. Він мав вести фотовідеофіксацію порушень правил дорожнього руху з допомогою пристрою «Візир».
Об 11 годині дня до Ульянівського РВ УМВС надійшло повідомлення від командира взводу ДПС Юрія Курашкевича про смерть інспектора Юрія Півня. І ось уже майже два роки батьки двадцятирічного загиблого сержанта намагаються довести, що це було вбивство, а його колишні колеги по правоохоронних органах наполегливо твердять - самогубство.
Юрій з дитинства був міцним хлопцем, мав упертий характер. Після закінчення школи служив у десантних військах, у полку спеціального призначення. Після повернення з армії пішов на службу в ДПС, заочно навчався. Власне, був звичайним хлопцем, у міру веселим, товариським, алкоголем не захоплювався, явних шкідливих звичок не мав. На роботі досяг середніх показників, але стосунки з командиром ДПС Юрієм Курашкевичем у нього не склалися. Чи не подобалося, що керівник час від часу вимагав знімати зі службового автомобіля опізнавальні знаки ДПС і міняти державні номери на звичайні - ніби для ефективнішого виявлення порушників, чи просто характерами не зійшлись, але неприязнь, як стверджували колеги, в них була взаємною.
Того дня, 5 червня 2009 року, коли загинув Юрій Півень, під час цільового інструктажу, як потім писатиме зі слів синових колег-інспекторів у численних скаргах Володимир Іванович, батько загиблого, об його сина «ноги витирали». Та й послав його командир на чергування одного, хоча це суперечить інструкціям. Пізніше Курашкевич пояснюватиме, що нібито через дорогу від Півня чергувала двійка інспекторів, яка мала в разі чого підстрахувати. Насправді інша службова машина виявилася за десять кілометрів від місця трагедії, а інспектор Віталій Клапак, котрий повинен був чергувати в парі з Юрієм, опинився у складі іншого екіпажу.
Коли стало відомо про трагедію, на місце виїхали, як напишуть потім у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор району Ю.Дульдієр, слідчий
В.Штельмах, начальник райвідділу міліції М.Гончарук, його перший заступник В.Міщенко, командир взводу Ю.Курашкевич і навіть тодішній начальник УМВС України в області В.Плав’юк. Проте останній фізично не міг так швидко добратися до місця події з обласного центру, а отже, його там не було - так само як і Курашкевича, котрому батько загиблого кілька разів телефонував. До речі, серед названих осіб, як бачимо, немає Юрієвих батьків. Як стверджує Володимир Півень, про смерть сина йому стало відомо від сторонньої людини, хоча пізніше в документах писатимуть, що про це йому повідомило керівництво місцевих правоохоронців. Більше того, Володимир Іванович в одній зі скарг наголосив, що прокурор району намагався не допустити його на місце події.
Прибулі туди побачили труп Юрія - у сидячому положенні на передньому сидінні службового автомобіля, у правій руці - міцно затиснена табельна зброя, пістолет Макарова. На гумовому килимку біля ніг - стріляна гільза. Судмедексперт в Ульянівському районі Василь Панасюк встановив, що причина смерті - дифузна травма мозку внаслідок вогнепального кульового поранення черепа. Він зробив висновок, що це - навмисне самоушкодження пострілом з ручної вогнепальної зброї. «Характер ран, - сказано в акті, - вказує на те, що рана на шиї є вхідним, а на тім’ї вихідним вогнепальним пораненням». Саме цей висновок ліг в основу безлічі відписок, отримуваних батьками Юрія з різних інстанцій. У них наполегливо стверджується - їхній син самогубець.
А тим часом це єдиний висновок, підписаний експертом. Інших документів не існує в природі. До того ж Василь Панасюк, який його підписав, нещодавно раптово помер від серцевої недостатності і нічого пояснити вже не зможе…
На відміну від начальства, батько Юрія тоді, у фатальний для їхньої родини день, на дорозі Київ-Одеса побачив іншу картину. «Син був на водійському сидінні, - писатиме він у зверненні до очільників держави та генерального прокурора, - яке було відкинуте максимально назад (у такому положенні неможливо дістати педалі управління). …На вказівному пальці правої руки було видно рану, інші пальці були міцно затиснуті. Нижня губа розсічена. На панелі авто знаходився «Візир», не підключений до живлення. Чому? Адже за всіма документами смерть настала близько 11-ї, тож «Візир» мав уже бути ввімкненим. Коли тіло сина вийняли з автомобіля і поклали на носилки, я побачив на маківці дірку десь під діаметр кулі, з неї потекла на комір маленька цівка крові. Череп навкруги був злегка вм’ятий. На шиї сина була рвана рана десь сантиметрів п’ять. Це все свідчить про те, що постріл робився в напрямку: голова - вхід, а шия - вихід. Якби це було навпаки, то на шиї був би невеликий отвір, а на голові - більша рана і на стелі машини були б бризки крові, але там не було жодної краплини. Гумовий килимок був вимитий, аж блищав, на ньому не видно жодних слідів від взуття, тільки лежала гільза ПМ. Потім я дивився, куди ж могла вилетіти куля, бо на даху не було жодної пробоїни, тільки вм’ятина. Пізніше нам у прокуратурі сказали, що куля нібито застрягла у ганчірняній обшивці авто.
Куля пройшла через головний мозок, після чого наступає повний параліч, і потерпілий не зміг би втримати табельну зброю, так само й сидіти на сидінні авто, а просто впав би».
Побачив батько неподалік службового авто і прим’яту траву за кущами, й недопалки. Можливо, тут хтось чекав на його сина? Але відповіді на ці та інші запитання немає.
Під час огляду місця події ніхто нічого не знімав і не фіксував (батько зробив знімки мобільним телефоном). Не з’ясовано також, о котрій годині настала смерть. Лікар, який робив розтин, визначив, що - за 8-16 годин до цього. Розтин зроблено о 16-й. Отже, Юрій помер десь о восьмій ранку, відразу, як заступив на чергування?
Усі ці деталі, які - навіть неспеціалісту зрозуміло - можуть стати неоціненними в ході професійного розслідування, здається, зовсім не цікавили слідчого В.Штельмах, яка підписала постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Як стверджують батьки, жодних документів, речових доказів, висновків балістичної та трасологічної експертиз (що, за логікою, мали бути проведені), протоколів огляду місця події, відтворення події, інших слідчих дій та дій органів дізнання, на яких мала б базуватися постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, для ознайомлення їм ніхто не надавав. Більше того, деякі речі Юрія Півня, зокрема його кітель, у якому він виїхав на чергування, безслідно зникли з моргу райлікарні, куди було доправлено тіло. Чому й куди? Ці запитання, схоже, геть не цікавлять більших і менших керівників міліції та прокуратури (як районної, так і обласної та Генеральної), які написали згорьованим батькам стоси відписок.
На чому ж тоді базувався слідчий, стверджуючи у своїй постанові, що Юрій Півень наклав на себе руки? - На припущенні про те, що хлопець був безнадійно закоханий. Юрій і справді закохався у дівчину Віку, яка не відповідала йому взаємністю. Але вони час від часу спілкувалися, тому хлопець міг мати якусь надію. Адже йому було лише 20… Того ранку він надіслав їй чергову есемеску про свої почуття, вона знову відповіла відмовою. Саме ця есемеска, на думку слідчого, і стала останньою краплею. Картина ніби ймовірна. Але есемеска від дівчини, як пізніше дізналися батьки, надійшла о 13.28, коли тіло Юрія вже везли до моргу… Батьки багато разів у своїх зверненнях і скаргах просили зняти інформацію з мобільного, перевірити її в оператора, але безрезультатно - як розмова глухого з німим.
Важко сказати, скільки заяв написали батьки до районної прокуратури, мало не десяток разів були на прийомі в обласного прокурора. Більше того, самі возили туди свідків, котрі так чи інакше могли прояснити справу, неодноразово їздили до Генеральної прокуратури, зверталися до обласного управління МВС, де провели у приймальнях не одну годину. Там, до речі, недалеко від входу встановлено стелу, де вибито імена міліціонерів, які загинули при виконанні службових обов’язків. Але цей знак показного вшанування не спонукає керівництво звернути увагу на горе батьків, які не можуть змиритися з шитими білими нитками висновками. Адже всі правоохоронці, які стикалися з цією справою, не сумніваюся, це розуміють, але щось їх стримує? Корпоративна солідарність, «честь» мундира? У всіх документах зазначається, що Юрій Півень загинув у робочий час, але не при виконанні службових обов’язків… Міліція у багатьох відписках киває на прокуратуру: там, мовляв, розбираються, а ми впливати не можемо. Прокуратура (тут, як відомо, всі скарги переадресовуються по вертикалі вниз, а отже, потрапляєш ніби в зачароване коло) твердить одне - це самогубство. Описувати всі поневіряння Олени Петрівни і Володимира Івановича Півнів по прокуратурах різних рівнів немає сенсу. Достатньо зазначити, що навіть ксерокопію постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті їхнього сина батьки, як вони стверджують, отримали тільки 8 червня 2010 року, майже через рік після її винесення! А ще не завадить назвати авторів відписок: заступник начальника головного слідчого управління МВС В.Старченко, заступник начальника відділу цього управління М.Моренець, тодішній начальник обласного упрвління МВС В.Плав’юк, нинішній начальник
В.Пащенко, т.в.о. начальника управління Р.Кравцов, заступник начальника управління Генпрокуратури С.Гулицький, старший прокурор управління Генпрокуратури Є.Антоненко, заступник начальника головного слідчого управління Генпрокуратури А.Колісник, прокурор управління розгляду та прийому громадян Ю.Симоненко, виконувач обов’язків прокурора області (на той час) М.Сидоренко, заступник прокурора області О.Іваніщев, заступник прокурора області С.Миронов, прокурор Ульянівського району
Ю.Дульдієр, в.о. прокурора Ульянівського району В.Малков.
* * *
У жовтні минулого року крига ніби скресла. Старший прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури Кіровоградської області О.Цимбал виніс постанову про порушення кримінальної справи за фактом доведення до самогубства інспектора Уьянівського взводу ДПС Юрія Півня, але майже за півроку жодних слідчих дій в Ульянівці, як стверджують батьки, не проведено.
Звісно, випадок складний, і чи було це доведення до самогубства, чи чийсь злочин, сказати важко. Але ж для встановлення істини мало бути проведене професійне розслідування. Проте час минає, докази й свідки зникають, і ніхто, схоже, нічого робити не збирається…
У постанові про відмову у порушенні кримінальної справи сказано, що Юрій вчинив самогубство на тлі таких особистісних особливостей, як совісність. Чим явно не обтяжена наша правоохоронна система...