Політика — театр, а політики — в ньому актори. Але влізти на сцену намагаються не лише з-за лаштунків, а й із глядачевої зали. Не лише професійні актори й актори-самоуки, а й робочий персонал театру, глядачі.
Театр починається з вішалки, а Україна — з митниці. І вішалка спробує виконати головну роль на політичній сцені найближчим часом.
Державна митниця почала активно втручатися в законодавчий процес. Намагаючись охопити якнайбільше владних ресурсів і уникнути відповідальності, вона вимагає розширення своїх повноважень.
Зі зміною глави ДМС розпочалися великі рухи в напрямі розширення сфер впливу та зниження контролю над відомством. М.Каленський претендує на роль постановника грандіозного дійства з участю тієї ж таки бідолашної вішалки.
Заяви Миколи Миколайовича про розширення повноважень митниці в оперативно-пошуковій діяльності, натяки на можливість якіснішого виконання «чужої» роботи свідчать не тільки про бажання отримати повноваження СБУ і МВС, а й про спробу акумулювати ресурси влади в одному відомстві.
Якщо цей прецедент усе-таки відбудеться, постає резонне запитання: які ж відомства наступними стануть у чергу безробітних?
Невже ВР?
Одним із основних напрямів діяльності митників у законотворчості стало лобіювання в проекті бюджету України поправки, яка скасує пільги на ввезення сировини для інвестиційних проектів. Негативний ефект від ухвалення бюджету з цією поправкою позначиться на багатьох виробниках. Схеми досягнення «ефекту» в розумінні митниці відрізняються від реального економічного «ефекту» для вітчизняних виробників. Сировинна база України не дозволяє відмовитися від завезення імпортної сировини. Недозавантаження виробництв викличе недоцільність інвестування й розвитку власної сировинної бази, тому що імпорт готової сировини стане вигіднішим для підприємців.
Наведемо схему економічного ефекту від законодавчої ініціативності митниці на прикладі м’ясопереробної промисловості.
У разі ухвалення поправки зі скасування пільг на ввезення сировини для вітчизняних підприємств закупівельна ціна сировини підвищується. Відповідно ціна на вироблений ними товар також підвищується. Висока ціна товару відштовхує споживача, який не може заплатити половину своєї зарплати за один кілограм м’яса чи ковбаси. Таким чином, споживач переглядає власний раціон, а обсяги виробництва, відповідно, знижуються. Підприємство стає збитковим, нерентабельним. Воно перестає сплачувати податки, і надходження до державної скарбниці істотно знижуються. Люди втрачають робочі місця.
А тим часом магазини й ринки заповнює готова продукція з-за кордону. Спекулянти заробляють величезні гроші, завозячи дешеву продукцію низької якості та встановлюючи ціни. Працівники зарубіжних м’ясокомбінатів одержують зарплату, а прибутковий за рахунок поставок в Україну м’ясокомбінат сплачує податки в бюджет своєї країни.
Ось така досить проста схема «економічної вигоди держави».
То чий же бюджет розробляє пан Каленський?
Під прикриттям захисту вітчизняного виробника сировини митники можуть поповнити бюджети власних родин. Адже давно відомо, що митниця — найкорумпованіше відомство.
Логіка керівництва митниці проста й примітивна. Поки сировина ввозиться за пільговим оподаткуванням, на ній неможливо заробити особисто. Високоякісна сировина з належним документальним оформленням проходить спокійно через кордон, не залишаючи після себе характерного зеленого кольору доларів у кишенях митниці.
Для кардинальної зміни ситуації митники вирішили звернутися по допомогу до бюджетного комітету Верховної Ради. Мета лобіювання створеної поправки до проекту бюджету на 2003 рік зі скасування пільг на оподаткування полягає в тому, щоб держава офіційно заборонила такий «безкрай» пільговиків. Пан Каленський як геніальний сучасний постановник вирішив таким чином інсценувати вимоги простих митників-трудяг підвищити зарплати.
Такий «сюрприз» для підприємців, чиї кораблі вже стоять в українських портах, залишається питанням часу. Але митниця, що цілком природно, робить усе можливе, аби питання часу перетворилося на питання грошей. Швидкопсувну сировину простіше, дешевше та швидше можна перевезти контрабандно, заплативши представникам «славного» відомства. Але питання принципу й ефективності майбутньої роботи, економічного й політичного майбутнього країни стоїть зараз на карті.
Чи вдасться режисеру-постановнику зі стажем у КРУ «поставити» п’єсу «Голод в Україні»? І ще — це справа часу чи грошей?