Ці люди... бачать за деревами не ліс, а гроші... Не Ліс Споконвічний, цілком довершений, бо створений він Природою. Ліс Прекрасний, яким надихаються поети та живописці, письменники та композитори. Ліс Пращурів, у якому вони знаходили притулок та захист, їжу та паливо. Якому поклонялися, якого боялися, до якого йшли, як до храму, вмирати чи народжувати дитину наші далекі праотці та праматері. Ліс-Лікар, де цивілізована людина може відпочити від неспокою міського життя. Ліс-Дім...
В. Сесін
У жовтні минулого року дві найбільш тиражні тернопільські газети оприлюднили відкритий лист працівників лісового господарства області до найвищого державного керівництва. Автори листа — а за плечима кожного з них десятиліття праці у лісовій галузі і певне суспільне визнання — наводили просто вражаючі факти правопорушень у справі лісокористування, беззаконь, що кояться у наших лісах протягом останніх п’яти років. Головні колізії тернопільського лісового скандалу так чи інакше пов’язувалися з іменем директора ДЛГО «Тернопільліс» І. Попадинця, або «Генерала гайової служби», як він себе величає. Тоді багато хто запитував: «Чому цих речей не викрили раніше ?»... І все ж була надія: здавалося, нарешті вже отій сваволі покладуть край. Та минуло чотири місяці з моменту публікації — і що ж ? Створено депутатську комісію... Прошуміли компетентні перевірки... Зроблено перші оргвисновки... Лише чомусь покараними виявилися саме ті лісівники, які насмілилися «винести сміття з хати», підписавши крамольного листа.
Що ж до головного запитання, наведеного у листі — «Чи справді у лісах області стали систематичними протизаконні «приіскові рубки»? — то компетентні комісії не дали на нього зрозумілої й відвертої відповіді.
Невеличкий коментар. У жодному посібнику з лісового господарства терміна «приіскові рубки» не знайдете. Цей браконьєрський неологізм окреслює різновид екологічного злодійства, коли серед лісу вибірково вирубуються найкращі, здорові та в рості дерева. У подільських дібровах першими ідуть під сокиру дуби, буки, ясени, дикі черешні. Сліди варварства дбайливо замітаються — на те існують перевірені методи. Бо якщо сховати пеньки складно, то «приіскові рубки» зазвичай документують як вибіркові санітарні, тобто рубки з видалення хворих, уражених шкідниками та буревіями дерев... Адже згодом, по пеньках, встановити доцільність рубки того чи іншого дерева майже неможливо. Коли лісову ділянку протягом кількох років таким чином пошматують, виправдати «приіск» стає дедалі важче. Адже по ньому залишається рідколісся із самих тільки поламаних, слабких та хворих дерев і цілком зруйнована рослинність нижнього ярусу... Тоді вдаються до наступного етапу варварства — спотворений ліс віддають у суцільну «санітарну» рубку. Якщо колись тут був корінний деревостан, то шансів на його відновлення у майбутньому вже немає: природну рівновагу й елітний генофонд дерев, над плеканням якого і природа, і лісівники працювали століттями, втрачено.
Звідки і чому прижилася у нас ця аномальна практика ? Україна — загалом малолісний край. За офіційними даними, лісистість у нас становить лише 15,6%, тоді як, скажімо, у середньому по країнах Східної Європи — близько 40%. Цікаво, що до 1995 р. Україна не експортувала жодного кубометра лісу, і ось за кілька років стала одним із перших експортерів високосортної ділової деревини. Лише 2000 р. вивезено за кордон близько 1,3 млн. кубів «кругляку». Обсяги експорту рік у рік зростають — звідки ж береться вся ця деревина, адже її запаси в експлуатаційних лісосіках, вочевидь, недостатні для такого масштабного комерційного розмаху?
Останнім джерелом для живлення експортного потоку і став злочинний «приіск». А що штовхає ділків на протиправні рубки — у тому числі в найбільш цінних з екологічного погляду так званих лісах першої групи, серед яких і нечисленні заповідні праліси? Відповідь проста — спокуса легкого прибутку на розпродажі загальнонаціонального багатства, яким є лісовий фонд, та бездіяльність контролюючих органів.
А варто знати, що наші подільські праліси є чи не єдиними оазами біологічного різноманіття, незамінним елементом стабільності природних ландшафтів краю, його найяскравішою окрасою. Якщо не припинити практику «приіскових» рубок, Україна за лічені роки ризикує втратити не лише власні природні ліси — а їх у нас лишень від 2 до 5% у структурі держлісфонду — а й надію на їх відтворення у майбутньому. І це тоді, коли, за твердженням ужгородського професора А. Ковальчука: «У більшості тверезих європейських країн відсоток площ під пралісами становить до 25%. Приклад — Швеція, де у цих лісах ніколи не цюкала сокира!».
Тож наскільки прижилися «приіскові рубки» у лісовому господарстві Тернопілля ? Комісія Держкомлісу, яка побувала в області торік, розпачливо розвела руками: «Проведення «приіскових» рубок під виглядом вибіркових санітарних встановити не вдалося, через те що ...виявити порушення проведення рубок по пнях, коли продукція вивезена на нижній склад, не є можливим». Отже, хочете — користуйтеся принципом презумпції невинності, хочете — котримсь з постулатів на кшталт: «Якщо вам здається, що все гаразд, це означає, що ви чогось не помітили». Отож, чи було щирим оте «не є можливим»? Або скажемо інакше: «не помітили» чи «не захотіли помітити» ?
Як вважають фахівці лісової справи, окрім зітхання над «пнями», існують цілком обгрунтовані методи аналізу якісного складу деревини, що отримується від вибіркових санітарних рубок. Загальний їх висновок у тому, що головним продуктом у такому разі є «неділові сортименти». Простіше кажучи, дрова. Що ж до ділової деревини, то її вихід при санітарних заходах зазвичай не перевищує 20 — 25%. Спеціальна комісія, розпочавши свої перевірки з Бережанського ДЛМГ, з гарячої руки було й кинулася обраховувати частку ділової деревини... і отримала показники виходу дуба і бука експортної якості у 50, 65, 66 і навіть 73,9 %. Зрозуміло, на санітарні заходи це було не дуже схоже. У будь-кого, навіть у повного невігласа, сумнівів залишитися не могло: то були зразки класичного, зухвалого, дикого «приіску»! Саме тому «комісари» не стали втомлювати себе такими обрахунками, перевіряючи інші держлісгоспи. Вони зробили те, що могли і повинні були зробити. Та й що ж, за великим рахунком, могла перевірити комісія з кількох чоловік, яка розпочала роботу майже через місяць після появи крамольного листа (а ті, хто прагнув сховати сліди «приіску», будьмо певні, часу не гаяли!). І пропрацювала... аж чотири дні. Це менше, ніж по одному дню на кожен лісгосп, угіддя якого розкидані на землях 3 — 4-х адміністративних районів...
Через призму останніх чотирьох місяців дуже сумнівним видається припущення, що люди, які ухвалювали рішення в цій справі, взагалі цікавилися результатами роботи комісій. Один із прикладів — як наслідок висновку Держкомлісу України щодо недоцільності перебування на посаді лісничого Бережанського лісництва Б. Гірчака, той справді звільняється... Щоб уже незабаром сісти в крісло звільненого головного інженера Бережанського ДЛМГ М.Жибака. Саме того, чий підпис у листі-зверненні лісівників стоїть першим.
Тут варто нагадати: свого часу вищі посадові особи області авторитетно гарантували, що нікого із заявників не буде покарано, а з’ясування ситуації в об’єднанні «Тернопільліс» відбуватиметься прозоро й висвітлюватиметься у пресі. Після знищення за дзвінком «згори» накладу тернопільської обласної газети «Свобода» за 17 жовтня минулого року з оприлюдненим коментарем у справі «лісового скандалу» у прозорість також майже не віриться... Загалом схоже на те, що не відомі нам можновладні деміурги, виносячи вироки по «тернопільській лісовій справі», керувалися і керуються мотивами, однаково далекими і від реального стану справ, і від результатів перевірок. Годі сумніватися — такі речі можливі лише за умов створення самодостатньої системи тіньового бізнесу на лісі у масштабах цілої країни. В одній окремій області розплутати цей вузол кругової поруки об’єднаних і знахабнілих корупціонерів, мабуть-таки, дуже складно... Саме тому робота комісій залишила по собі більше запитань, ніж відповідей.
Держкомліс жодним словом не коментує причин повторюваності санітарних рубок на одних і тих самих ділянках та наступне відведення їх під суцільні санітарні рубки. Мабуть, як нормальні явища слід сприймати і факти залишення на ділянках після вибіркових санітарних рубок окремих хворих та сухостійних дерев — ідеться про лісництва Тернопільського та Чортківського лісгоспів. Постає запитання: які ж тоді дерева відбираються в рубку — здорові і ділові? І як погодити ці речі з Лісовим кодексом, який запевняє, що всі види рубок «спрямовані на поліпшення лісового середовища, породного стану і якості лісів... посилення захисних, водоохоронних та інших корисних властивостей лісів». Які ж «корисні властивості лісів», окрім здатності задовольняти корисливі інтереси, є метою наших «лісолюбів» та їхніх покровителів?..
Прочитання звітів інколи залишає по собі враження ребуса, дивного мережива канцеляриту й езопової мови. Один із зразків: «По Завалівському лісництві із 20 ділянок, включених у план санітарно-оздоровчих заходів на 2002 р., в рубку відведено і виписано лісорубні квитки на 9 ділянок. Вибірково-санітарні рубки проведено на 39 ділянках»... І — жодних коментарів. Таке враження, що ситуацію повного безладу — коли планують одне, документують інше, реально роблять третє — ще й свідомо не намагаються прояснити. Держкомліс не підтверджує і не спростовує фактами тривожних висновків лісівників про те, що в результаті вибіркових санітарних (?) рубок останніх років площа букових насаджень в області зменшується. Що ж до дубових деревостанів, то в процесі «оздоровлення» вони втрачають дуб як головну породу і переводять в інші — грабові, березові, модринові. Лісове відомство України, не вдаючись до будь-яких аргументів, у наказі по справі «Тернопільлісу» просто стверджує : «Стабільною залишається площа вкритих лісовою рослинністю земель з перевагою таких цінних порід, як дуб і бук», — і, знову ж таки, не наводить жодних на те підтверджень. Що вдієте — наказ Держкомлісу є офіційним документом.
До речі, Держкомлісу не вперше плекати ліси на папері — упродовж лише 2000 року йому вдалося «збільшити» лісистість України з 14 % до 15,6%. Не подумайте, що для цього довелося заліснити 150 тисяч га. Зовсім ні — до лісового фонду було лише приписано полезахисні та придорожні смуги, які раніше не враховувалися. Геніально просто, чи не так ? І непотрібно було, як ті ж таки сусіди-угорці, працювати над залісненням. Там для збільшення площ лісів від 11% до 20% території знадобилося 10 років і коштувало це кількадесят мільйонів доларів інвестицій. У нас, як бачимо, досить одного розчерку пера.
Нарешті, комісія Держкомлісу — свідомо чи ні — зауважила, що у кількох лісництвах того ж таки Бережанського ДЛМГ відведення ділянок під «санітарну» рубку проводять майстри лісу. Виявляється, це зовсім не є їхньою функцією. На поясненнях таких непорозумінь фігурують формули: «зробив під тиском лісничого», «відвів у рубку по дзвінку М.» і т п. Мабуть, розгадка у тому, що майстер лісу уособлює найнижчу ланку субординації у справі виконання «генеральського» плану з поставок елітної ділової деревини. Усі причетні до технологій «приіску» розуміють, що вони — заручники в чужій корисливій грі без правил. Кожен хотів би ухилитися і перекласти відповідальність на підлеглого. І перекладають: директор — на головного лісничого, головний — на простого, лісничий — на лісника... А майстер лісу — лише «стрілочник», останній у ланці, він не може відмовитися, навіть розуміючи, що «у разі чого» його голова летить першою... І він дає добро. Величні буки, могутні дуби, красуні черешні, навколо яких у травні повітря гуде бджолами.... падають серед здорового лісу, ламаючи усе довкола себе...
А за кілька кілометрів може лежати ще від часів буревію 2000 року потрощений ліс, і нікому до нього діла нема. Лише за офіційними даними, у Бережанському лісгоспі на 215 га продовжує трухлявіти буреломна деревина, але водночас лісництва нарощують обсяги т. зв. санітарних рубок у інших насадженнях... За свідченням лісівників, у Чортківському ДЛГ справи ще гірші — за два з половиною роки по буревії впорядковано та вивезено деревину лише з половини площ. Чому цей ліс виявився непотрібним? Відповідь повсюди ординарна — «немає попиту на дрова»...
Дивне ми суспільство — 100 тисяч кубів місцевого палива нищиться під відкритим небом лише в одній області, тоді як половина підприємств у багатотисячних боргах за імпортний газ і електроенергію... Тоді як щороку в Україну імпортується понад 100 тисяч тонн паперу, єдине целюлозне виробництво на недалекому від нас Жидачівському ЦПК не може працювати на повну потужність через дефіцит деревини... Комбінат готовий інвестувати у створення швидкоростучих лісових культур — проте чомусь не знаходить у регіоні зацікавлених господарств. А ті, у свою чергу, скаржаться на припинення бюджетного фінансування, на відсутність інвесторів, на вимушену необхідність згортати лісовідновлення і в усьому «затягати паски»... Справді, у лісгоспах останніми роками спостерігається вимушене вивільнення робочих місць… Зменшуються доплати за тяжкі умови праці на лісозаготівлі... Не завжди вистачає коштів на вчасну виплату зарплатні... та й рівень її у «Тернопільлісі» чи не найнижчий серед інших об’єднань, а частка «натуроплати» — тобто дров, зерна, різдвяних ялинок — становить майже 50 відсотків...
Однак повірити у справедливість тези про тотальне «затягання пасків» можна, якщо не знати ну хоча б кількох залаштункових подробиць з життя «генералів гайової служби». Того, приміром, що три роки тому — читаємо у висновках перевірки КРУ в області — за відносно скромну суму 35,4 тис. грн. Чортківським ДЛГ придбано і невдовзі успішно приватизовано квартиру для новоприбулого директора М.Кільчицького. Вирішення квартирного питання для головбуха «Тернопільлісу» О.Яремка полегшило скарбницю підвідомчих лісгоспів уже на 95 тисяч... А скільки коштують будівничі, автомобільні та інші фантазії І. Попадинця з точністю до десяти тисяч не підрахує вже ніхто й ніколи. Ось одна з цифр — це 40 тисяч бюджетних гривень, отриманих від Держкомлісу України за кодом «Капвкладення». Вкладено їх в об’єкт по вул. Нечая у Тернополі — котедж гендиректора... Не так давно на ремонт потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді «генеральської» «Тойоти-Ланд-Круізер» лісове об’єднання офірувало 59,7 тис. грн. За висновками перевірки обласного КРУ, протягом останніх п’яти років на кошти лісгоспів та валютні позики придбано п’ять авто для перевезення «генералітету». Останнє з них — «Опель-Омега» вартістю 142 тисячі гривень. Наскільки я знаю, у машинах цього класу в Німеччині їздять... канцлери і міністри — лише тому, що престижніші, ті ж таки «мерседеси», надто вже дорогі для убогого німецького уряду... А в Україні «генерали гайової служби» анітрохи не відмовляють собі у найшикарніших автомобілях та інших матеріальних благах. Їм легко сходять із рук будь-які тяжкі порушення, бо високі покровителі заплющують очі на все. Та чи мають такі генерали хоча б моральне право обіймати державні, зовсім не генеральські, посади?