UA / RU
Підтримати ZN.ua

Реформа міліції. Спроба номер три

Ні для кого не секрет, що жодне інше відомство країни не привертає стільки уваги громадськості, як Міністерство внутрішніх справ України...

Автор: Михайло Корнієнко
Михайло Корнієнко

Ні для кого не секрет, що жодне інше відомство країни не привертає стільки уваги громадськості, як Міністерство внутрішніх справ України. Адже питання функціонування його системи, реорганізації, будь-яких перетворень — особливо результатів конкретної діяльності всіх підрозділів — перебувають під постійною пильною увагою суспільства.

Система МВС удосконалюється з часу набуття Україною незалежності. За цей період було розроблено щонайменше дві основні концепції її реформування. І хоча зроблено чимало, на жаль, плани й досі повністю не реалізовані.

Аксіомою є те, що реформа передбачає відмову від певних стереотипів, руйнування старих традицій, відмову від консервативних поглядів, вироблення нової ідеології та філософії. Це — стратегія життя, стратегія розвитку і діяльності держави. Насамперед удосконалення роботи МВС передбачає оптимізацію його структури, функціональних особливостей, приведення їх у відповідність до суспільних вимог, інтеграційних процесів, які відбуваються у світовому співтоваристві і в Європі, з тенденціями розвитку транснаціональної злочинності.

Мені довелося побувати приблизно у двох десятках країн, знайомитися й аналізувати діяльність систем правоохоронних органів різних держав. Можу підтвердити, що, безумовно, у них є чимало хорошого. Але як людина об’єктивна мушу відзначити недоліки. Там багато такого, чого в нашій роботі застосувати не можна. Ось чому варто розробляти власну модель діяльності. Таку, яка б цілком відповідала нашій ментальності й національним особливостям. Вона повинна базуватися на фундаменті не тільки вітчизняних суспільних і філософських традицій, а й на історичних та культурних.

Вісім років тому мені довелося побувати у Філадельфії, докладно ознайомитися з роботою американської поліції у цьому п’ятимільйонному місті. Мене приголомшили наведені заморськими колегами дані: на території зазначеного мегаполіса щодоби відбувається близько 80 грабежів і розбоїв, кілька сотень крадіжок та інших злочинів.

Американські правоохоронці запитали: «А як у вас?».

Я відповів, що в нас аналогічні показники в кілька разів менші. Тоді у майже тримільйонному Києві за добу реєструвалося три розбої, п’ять грабежів, до тридцяти крадіжок. Кажу про це ще й тому, що в Україні цілком інакша структура — і динаміка, і рівень злочинності. Саме з цієї причини ми не повинні, просто не маємо права сліпо копіювати досвід інших держав в організації роботи правоохоронних органів.

Структура

Зрозуміло, реформування будь-якої системи починається зі структурних змін. Саме структурні формування — її основний елемент. Ось чому, на моє глибоке переконання, до системи МВС основною структурною ланкою має ввійти національна міліція. Нарешті ми дочекалися прийняття такого рішення з участю президента України В. Ющенка на недавньому засіданні РНБО.

Національна міліція — саме та структура, яка є кістяком системи Міністерства внутрішніх справ. Це та ланка, яка здійснює запобігання злочинам, їх розкриття, займається розслідуванням, виконує адміністративні функції міліції, охорону громадського порядку, забезпечує безпеку руху на транспорті і вирішує цілий ряд інших життєво важливих питань.

Принципово важливо, що національна міліція як самостійна поліцейська структура входить до складу МВС із усіма своїми атрибутами.

Насамперед у ній має бути кримінальна міліція, куди входитимуть: карний розшук, підрозділи боротьби з незаконним оборотом наркотиків, торгівлею людьми, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, оперативно-технічні, розвідувальні підрозділи.

Наступним блоком національної міліції повинна бути міліція громадської безпеки, яка в державі підтримує громадський порядок (патрульно-постова служба, дільничні, дозвільна система, державтоінспекція). Сюди ж можна зрахувати і службу державної охорони. Я згоден, що це, так би мовити, вже сформована традиційна побудова міліції.

Але впевнений, що у складі національної міліції доцільно створити цілком новий самостійний блок міліції економічної безпеки. Як відомо, раніше такі підрозділи входили до складу кримінальної міліції. Проте ні за своїми функціями, ні за характером виконуваних завдань останні до кримінальної міліції не належать. Сюди мають увійти підрозділ міліції з боротьби з економічними злочинами, а також виведена з департаменту податкової адміністрації податкова міліція.

І, нарешті, до складу національної міліції повинні увійти також спеціальні підрозділи боротьби з організованою злочинністю. При цьому необхідно буде відновити статус цих підрозділів. Прийняте рік тому рішення про введення головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС до складу кримінальної міліції було непродумане й поспішне. Адже з часу прийняття Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» ці підрозділи є самостійними. Практика і результати їхньої багаторічної роботи переконливо довели необхідність їх діяльності.

Другою базовою структурною ланкою системи МВС повинні стати внутрішні війська. Нині вивчається можливість і доцільність називати їх Національною гвардією України.

Ми глибоко переконані, що немає потреби повертатися до колишньої назви: Національна гвардія вирішувала інші завдання, і в самій її назві закладено цілком інший зміст. Загальновідомо, що внутрішні війська створюються насамперед для підтримання громадського порядку. Виконують вони й інші, передбачені законодавством спеціальні функції. Найбільше їм підходить назва — Сили оперативного або швидкого реагування. Але головне – все ж таки чітко визначити завдання, функції, чисельність внутрішніх військ.

Третьою складовою системи Міністерства внутрішніх справ повинна стати державна міграційна служба. Як відомо, створення її передбачене новою концепцією удосконалення роботи правоохоронних органів. Безперечно, до неї мають увійти не лише існуючий державний департамент у справах громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб, а й державний комітет у справах національностей і міграції на правах урядового органу державного управління.

Керуючись логікою, сюди ж можна було ввести і ряд підрозділів Держкомкордону. Адже насамперед вони виконують функції боротьби з незаконною міграцією, контрабандою. Більше того, це відповідало б предметові регулювання зазначеної проблеми.

Четверта ланка системи МВС — служба слідства. Напевно, є сенс назвати її службою досудового слідства: у цій сфері, у зв’язку з очікуваним прийняттям найближчим часом кримінально-процесуального кодексу, відбудуться істотні зміни. Цю службу доцільно зберегти в системі МВС. Адже саме слідчі МВС розслідують понад 90 відсотків усіх кримінальних справ.

І, нарешті, п’ята ланка — обслуговуючі підрозділи МВС, куди входять кадрові, адміністративно-технічні і фінансові структури.

Саме за такою схемою, на наше переконання, найбільш ефективно й оперативно діятиме вся реорганізована система МВС.

Зупинюся на окремих особливостях діяльності цієї системи, які мають бути враховані при, власне, вдосконаленні системи МВС.

Що стосується блоку кримінальної міліції, то навряд чи тут доцільно проводити якусь докорінну реорганізацію. Оскільки сформована структура карного розшуку, підрозділів боротьби з незаконним оборотом наркотиків, знову створеного управління боротьби з незаконною торгівлею людьми, міліції у справах неповнолітніх уже апробовані життям. Вони позитивно себе зарекомендували, з помітною віддачею працюють уже десятки років, мають цінний напрацьований досвід. Висновок тут має бути один — необхідно удосконалювати кадрову роботу, домагатися більш конкретної віддачі, впроваджувати передовий досвід.

Акцентуючи увагу на роботі міліції громадської безпеки, варто зосередити увагу на її головній ланці — патрульно-постовій службі і необхідності забезпечення її сучасним обладнанням.

Важливою є робота дільничних інспекторів також активно-дійового загону служби громадської безпеки. Саме ця служба реформувалася приблизно кожні два-три роки. На жаль, очікуваного поліпшення роботи не відбулося. Причина — у відсутності всебічно продуманої стратегії.

Історично склалося так, що в зазначеній службі працювали інспектори, які стояли найближче до народу, а тому знали всі насущні проблеми його життя. Саме в особі дільничних жителі регіонів убачали своїх захисників та надійних помічників у біді. І тепер саме «українські шерифи» для мас визначають обличчя правоохоронців. Ось чому необхідно, не відкладаючи вирішення цієї проблеми в довгу шухляду, встановити статус дільничних. Без чіткого і конкретного визначення їхніх обов’язків неможливо підвищити віддачу на цьому вирішальному для правових органів напрямі. Коли на одну людину вішають обов’язки з сотні напрямів профілактичної роботи, віддачі не чекай.

Необхідно рішуче, раз і назавжди, покласти край практиці тоталітарної держави. Не можу у зв’язку з цим не згадати випадок тридцятирічної давності. Тоді я працював слідчим. На засіданні бюро міськкому партії зняли з роботи начальника міліції, прокурора району і дільничного, серйозно покаравши їх і по партійній лінії. Суть справи полягала в тому, що до прокурора району прийшов громадянин зі скаргою, що його зраджує дружина. На підтвердження він приніс спідню білизну чоловіка зі слідами, які дозволяють, при бажанні, встановити особистість її коханця. Реакція прокурора була відповідною. Вважаючи заявника психопатом, він коректно виставив його за двері. Проте через день той громадянин убив дружину і тещу. Прокурора й начальника міліції звинуватили в тому, що вони не вжили заходів, аби запобігти подвійному вбивству. Тепер це може здатися смішним, але тоді було не до сміху. Представники старшого покоління пам’ятають, як у ті часи на міліцію «вішали всіх собак», примушуючи виконувати не властиві їй обов’язки. Та й, якщо до кінця бути чесними, і тепер таке де-не-де збереглося.

Міліція повинна виконувати виключно свої безпосередні функції. Недаремно ж наукові дослідження доводять, що органи правопорядку можуть впливати лише на п’яту частину чинників, які сприяють скоєнню злочинів чи правопорушень. Як бачимо, чотири п’ятих перебувають у сфері діяльності інших структур.

Виходячи з цього, ми зобов’язані наділити дільничного цілком конкретними повноваженнями і вимагати чітко займатися не «від сотні — й до нескінченності» віртуально-абстрактних проблем, а 10—15 конкретними. Не глобальними і неосяжними, а реальними і здійсненними.

Тепер про ту службу, яка, за специфікою своєї роботи, зобов’язана діяти в усіх на очах і яку дуже серйозно критикував президент України. Йдеться саме про державтоінспекцію. Критика, слід сказати, цілком справедлива. У роботі всіх підрозділів ДАІ багато істотних недоліків. Однак ця служба необхідна не лише самій міліції, а й усьому суспільству. Потрібно чітко визначити сферу її безпосередньої діяльності. Створення конгломерату патрульно-постової і дорожньо-патрульної служби навряд чи дасть очікуваний ефект. Не варто сліпо копіювати досвід інших країн. Там зовсім інакше створювалася система управління, як і система органів влади. У нас інший менталітет, інші національні традиції, чого не можна не враховувати.

В жодному разі не можна штучно об’єднувати ППС і ДАІ насамперед тому, що вони виконують різні завдання. Такі наряди з великим задоволенням вирішуватимуть проблеми безпеки дорожнього руху на визначеній території, навіть якщо перед ними стоятимуть ще й інші завдання.

Адже цікавіше та й, безперечно, легше знайти водія, котрий створив аварійну ситуацію, перевищив швидкість або поїхав на заборонний знак чи сигнал світлофора, ніж затримати хулігана або грабіжника, возитися з п’яним. Останнє не лише набагато складніше, а й небезпечніше. Саме тому кожна з цих служб має займатися своєю справою, а вольовим рішенням об’єднувати їхні зусилля необхідно тільки у разі виконання комплексних завдань.

На початку публікації ми вже говорили про спеціальні підрозділи боротьби з організованою злочинністю. Зауважу, вони в Україні діють уже понад 15 років. І, хоч як би їх критикували, нагромаджений досвід роботи підтверджує необхідність їх подальшого удосконалення. Безперечно, з часу їх створення виконано велику і дуже корисну для суспільства роботу. Можна, мабуть, погодитися з тим, що тепер їх варто іменувати спеціальними підрозділами боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Відповідно до закону, про який уже згадувалося, ці оперативні підрозділи мають право на самостійне функціонування. Перед ними стоять конкретні завдання, які вони повинні виконувати самостійно, підпорядковуючись лише своєму безпосередньому керівникові і міністру внутрішніх справ. На місцях — відповідному начальнику обласного управління.

Передусім діяльність цих спецпідрозділів має бути присвячена: збиранню розвідувальної, оперативної інформації про злочинні об’єднання, котрі здійснюють злочинну діяльність; усебічному їхньому викриттю. Вони повинні бути здатні у встановленому законом порядку постійно вести роботу з їхньої ліквідації.

І ще два головні напрями. Це протидія міжнародній, транснаціональній злочинності та боротьба з корупцією. Тут як ніде необхідні кардинальні підходи, має широко використовуватися досвід, напрацьований в інших країнах. Насамперед у системі МВС мають бути створені спеціальні підрозділи протидії корупції. Напевно, це відповідало б сучасним реаліям. Нагальною вимогою життя є створення в регіонах незалежних підрозділів, підпорядкованих центральному органу — главку по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Незалежна служба не піддаватиметься впливу тих або інших чиновників, наділених владними повноваженнями.

Ми вже зупинялися на проблемі створення міліції економічної безпеки. Підрозділи протидії економічним злочинам існують досить давно і мають якісні напрацювання. Система таких підрозділів в Україні дуже розгалужена. Єдине, що, на моє переконання, тут необхідно було б передбачити — відновити роботу структур по боротьбі з хабарництвом. Їх також слід підпорядкувати виключно міліції економічної безпеки України. До їхнього складу доцільно включити підрозділи податкової міліції. Зберігати за ними наявну нині назву не слід. Вони мають бути складовою частиною міліції економічної безпеки й займатися боротьбою з порушеннями податкового законодавства.

Місцеву міліцію нерідко називають муніципальною, але оскільки муніципалітетів у нас немає, у законі вона називається місцевою. Місцева міліція створюється в структурі органів регіонального самоврядування й повинна мати подвійне підпорядкування, бо фінансується з місцевих бюджетів.

Така структура в нас нова. І хоча в окремих регіонах місцева міліція вже існує, спроби розширення діяльності згаданої структури ще дуже боязкі й мають локальний характер.

Тут виникає закономірне запитання, чи має право на існування така міліцейська структура? Остаточний висновок зробить життя. Особисто я ставлюся до її діяльності скептично. Відверто кажучи, створюється вона, бо відкривається надійне джерело її фінансування. Аналізувати ж роботу місцевої міліції стане можливо лише після певного періоду її діяльності. Та й тільки після цього можливо буде остаточно визначити її структуру, хоча законодавчо начебто все передбачено.

Але визначальним є те, що місцева міліція створюється для того, аби виконувати міліцейські і в жодному разі інші політичні, жандармські функції. І цим у своїй повсякденній діяльності мають постійно керуватися градоначальники й керівники районів. Створювана «нова міліція» не повинна перетворитися для місцевих політиків на «кишенькову». У такому разі Міністерство внутрішніх справ України займатиметься не роботою, а постійним залагоджуванням стосунків між місцевим керівником і начальником місцевої міліції. А він за законом є заступником начальника відповідної державної міліції.

Кількість і якість

У здійснюваній реформі головне не сама структура, а її дієвість, можливість функціонування з найбільшою віддачею.

Дозволю собі нагадати і про те, що в останні роки притчею во язицех залишалося саме питання критеріїв оцінки роботи системи МВС. Проте й досі на цьому напрямі так і не досягнуто істотного прогресу. Адже не секрет, що під час виступів керівників міліції навіть зараз чуєш про те, що, мовляв, на стільки-то менше вчинено злочинів, убивств, крадіжок тощо. Але навряд чи це повністю заслуга міліції. Ми вже говорили про те, що вона може впливати лише на п’яту частину всіх чинників, які породжують злочинність. Швидше за все, це заслуга зовсім інших суспільних структур. Хоча, певною мірою, і міліції.

Напрошується висновок: робота міліції має оцінюватися за тим, скільки злочинів виявлено, скільки осіб притягнуто до кримінальної відповідальності, скільки розкрито злочинів нею самою з залученням інших сил: суспільних структур, інших відомств і організацій.

Якщо вести мову про запобігання злочинам чи правопорушенням, то це також повинно мати цілком конкретне втілення: скількох фігурантів (так заведено їх визначати в оперативній роботі) «взяли за руку», коли вони чинили або тільки збиралися вчинити переступ, скількох викрили шляхом оперативних розробок, скільки громадян врятували від злочинних зазіхань, скільки таких злочинних намірів попередили. Ось переважно за такими критеріями й має оцінюватися робота міліції.

Напевно, у даному випадку, точніше було б визначати не любов до міліції, а те, наскільки позитивно люди й засоби масової інформації оцінюють роботу міліції. При цьому пам’ятаючи, що її співробітники — вихідці з того самого суспільства. Спочатку суспільство має самоорганізуватися для того, аби і міліція відповідала своєму призначенню. Позитивні процеси, які зараз відбуваються в ньому, повинні позитивно вплинути на становлення міліції та всіляко сприяти підвищенню її іміджу. І, насамперед, саме ці якісні характеристики мають свідчити про ефективність або неефективність роботи системи МВС. Цьому також повинні сприяти як наукові дослідження, так і практичні розробки. Бажано було б вже в поточному році знати, за якими критеріями оцінюється робота органів внутрішніх справ.

Такі напрацювання вже є не лише в учених, а й у фахівців-практиків. У цьому випадку керівництву МВС слід продемонструвати політичну волю, аби оціночні критерії стали відомі всьому суспільству. Більше того, необхідно змінювати й саме ставлення суспільства до міліції. У цивілізованих країнах її не лаятимуть безперестану, не говоритимуть на її адресу лише погане. Із сумнівною допомогою ЗМІ окремі факти подавати як такі, що характеризують усю роботу міліції. Нерідко свідомо замовчувати героїчні вчинки правоохоронців.

Кожній розсудливій людині відомо: у міліції працює більше патріотів, відданих не тільки справі, а й закону, світлим ідеалам справедливості, честі, гідності. Необхідно пам’ятати про те, що в постійній дискредитації органів внутрішніх справ зацікавлені не лише кримінальні структури, а й усі ті, хто не в ладах із законом і в самих низах, і на самісінькій «верхівці».

При цьому скажу однозначно: і якісні характеристики також мають бути закладені в фундамент реформованої міліції. Однозначно й те, що необхідно створити органи громадського контролю над діяльністю міліції. Згадані громадські структури повинні бути неформальними й дійовими. Вони необхідні всьому суспільству. Ось чому, на нашу думку, створюватися вони мають не при відділах внутрішніх справ, а як незалежні структури для того, аби їхні представники в будь-який момент могли прийти, проконтролювати, перевірити, оцінити, а потім уже разом із керівниками того чи іншого органу чи структури МВС обговорити результати. Передусім це повинно стосуватися дотримання вимог закону про затримку, арешт, перебування громадян в ізоляторах тимчасового утримання.

Кадри

І, нарешті, ми підійшли до основи основ реформування системи органів внутрішніх справ — проблеми добору кадрів, їхнього навчання, контролю над діяльністю правоохоронців. Кадрова політика є справді вузловим питанням при реформуванні міліції. Від того, хто працюватиме в системі МВС, залежить і успіх реформ, і основна мета, висунута реформою, — досягнення якісно нового рівня діяльності системи МВС.

Треба чітко визначити, які посади заміщуватимуться особами командного складу, тобто, по суті, військовослужбовцями, а які — цивільними людьми, держслужбовцями.

Що стосується національної міліції, там ми нікуди не подінемося від сформованої практики. Ми зобов’язані враховувати ментальність нашого суспільства, ставлення до органів внутрішніх справ. Мають бути погони, має бути форма, мають бути офіцерські й сержантські звання й у національній міліції, має бути прагнення до кар’єрного зростання, інакше втрачається сенс роботи в органах внутрішніх справ. Це перша умова. Друга умова — необхідно готувати цих людей у відповідних навчальних закладах.

Різні рівні підготовки необхідні для того, аби отримати кваліфікованого сержанта ППС або оперативного працівника по боротьбі з незаконним оборотом наркотиків, по боротьбі з економічними злочинами. Сержанти мають готуватися в училищах початкової підготовки, усі інші — у вузах системи МВС України.

Скільки пам’ятаю, стільки і проводилися реформи навчальних закладів. З приходом нового міністра внутрішніх справ розпочинається реформа навчальних закладів. То реорганізовують університети в академії, то, навпаки, знову академії реорганізовують в інститути й університети і т.д. При цьому якісних змін не відбувається!

І ще стосовно кадрової роботи в органах внутрішніх справ. Необхідно, аби людина, котра закінчила вуз системи МВС, чітко знала: якщо її буде прийнято на роботу, вона нормально просуватиметься по службі. Аби це не залежало від волі її начальника, від любові чи нелюбові до неї. Коли людина працює сумлінно, коли вона старається та коли є результат, вона повинна рости й у званнях, і в посадах. Вироблення такого порядку — це питання існування самої системи МВС.

Правопорушення й покарання

Кадри ОВС мають відповідати за вчинення різноманітних проступків, службових порушень. Але відповідно ступеня ваги провини. Органам внутрішніх справ пізно виховувати людину. Тут уже має бути її відповідальність і тут мають питати з неї. Слід покінчити з практикою, закоріненою в радянські часи, коли фактично за будь-яку провину працівника міліції відповідав його начальник.

Передусім співробітник повинен відповідати за свій вчинок сам. Це справа його совісті, його відповідальність. Звісно, коли, приміром, начальник знав про те, що готується певне порушення чи злочин і не вжив заходів для запобігання йому або він сам був пов’язаний одним зловмисним умислом із тим, хто вчиняє цей проступок, він мусить відповісти за це.

Підрозділи внутрішньої безпеки виявляють порушення, вони проводять за цими порушеннями службове розслідування й готують висновок.

Стосовно дисциплінарної відповідальності, то стягнення накладає сам керівник відповідного ОВС. Було б доцільно звертатися до досвіду поліції США, де серйозні проступки поліцейських розглядаються відповідним великим журі, і воно на підставі вивчення всіх матеріалів службового розслідування виносить рішення про відповідальність цього поліцейського.

У нас слід було б піти цим цивілізованим шляхом, і в Дисциплінарному статуті ОВС передбачити створення дисциплінарних комісій, куди входить не лише керівний склад, а й рядові працівники міліції та представники громадських організацій, органів влади, правозахисники. Тоді можна буде говорити про об’єктивність рішень щодо відповідальності цих працівників та їхню соціальну та професійну захищеність.

Наступний момент стосується навчання в системі відомчої освіти. Нині туди, як правило, приймають людей, котрі щойно закінчили школу. Приходячи після закінчення навчального закладу на роботу, вони перебувають в стані шоку. Те, що вони проходили в теорії, на практиці виявляється цілком іншим, рожеві окуляри спадають і розпочинаються будні, до яких вони не готові.

Поза сумнівом, у міліції повинні служити люди з достатнім життєвим або армійським досвідом. У державах Європи, США на підставі тестів у поліцію приймали юнаків і дівчат, котрі мають армійський гарт чи якості, необхідні для роботи в дуже складних або екстремальних умовах.

Ідеться передусім про оперативні служби, ті підрозділи, де люди мусять мати чудову фізичну й життєву підготовку для роботи в патрульно-постовій, дорожньо-патрульній службі. Питання це не просте, як видається на перший погляд. Адже в радянський час не випадково до міліції направляли тільки людей, котрі відслужили в Радянській Армії. Такий підхід сприяв добору найпідготовленіших молодих людей, більш життє- та професійно стійких.

Усі суб’єкти системи Міністерства внутрішніх справ мають бути рівноправні. Мій обов’язок загострити на цьому увагу, бо сам пройшов багато службових щаблів роботи в системі МВС і на собі відчув ось таку трансформацію. Коли тебе звільняють від роботи в штабі й ти переходиш у службу громадського порядку, відразу стаєш особою другого сорту. Тебе перестають помічати, із тобою перестають навіть вітатися. Такого в підрозділах МВС бути не повинно. Із цією метою необхідно створити атмосферу рівноправного й шанобливого ставлення одне до одного, докорінно змінити саму психологію відносин між службами.

Відповідальну роботу реформування ОВС не можна довіряти виключно відомству, лише Міністерству внутрішніх справ. Над удосконаленням системи мусять працювати фахівці з інших міністерств і відомств, представники інших соціальних сфер. Для того, аби робота була підпорядкована не келійним відомчим інтересам, а служила як державі, так і всьому суспільству, слід було б створити відповідну раду або координаційну групу. Тут протягом трьох-чотирьох років на підставі наявних і нових підготовлених пропозицій належить розробити ефективну концепцію реорганізації відомства. Справу слід поставити так, щоб надалі кожен новий міністр не розпочинав реформу спочатку, перебудовуючи структуру правоохоронних органів під себе.

Найдоцільніше було б концепцію реформування системи МВС разом із чіткими термінами прийняття пакета відповідних законодавчих і підзаконних актів затвердити у Верховній Раді. Лише за таких умов реформа буде реальною й ефективною.