У квітні місто збурили публікації в одній із місцевих газет, де йшлося про те, що в реанімаційному відділенні обласної лікарні медичний персонал краде дорогі ліки в немічних, часто непритомних хворих, а ліки, придбані родичами пацієнтів, знову здає в аптеки (на території обллікарні їх чимало). Хворим вводять звичайний фізрозчин або глюкозу.
Навіть на тлі нинішнього беззаконня та падіння моралі такі факти вражають. «Виявилося, що ліки вартістю близько двох тисяч гривень, які родичі купували хворому щодня, цієї ночі буквально вигріб із тумбочки медбрат, який уперше чергував біля Сергія і не знав, що той притомний. Ліки хлопець забрав у всіх пацієнтів відділення і пішов», — повідомляла газета.
Тетяна, дізнавшись про це від чоловіка — Сергія Афанасьєва, зчинила скандал, звернулася до прокуратури, написала скарги до всіх можливих державних інстанцій. Одного медпрацівника одразу було звільнено, і він нібито зізнався, що справді брав ліки у хворих, але за вказівкою старшої медсестри відділення та її заступника, й відносив зібране до їхнього кабінету.
Знаючи, що люди, близькі до засновників газети, яка опублікувала цю інформацію, саме вели непримиренну війну з головним лікарем Кіровоградської обласної лікарні Миколою Шевчуком, я поставилася до публікацій з певними застереженнями. Йшлося про аптеку ЗАТ «Ліки Кіровоградщини», яка тривалий час орендує місце на території обласної лікарні і яку керівник закладу заповзявся виселити.
Увагу привернула згадка про дорогий препарат сукрим, який чомусь можна було дістати тільки в Симферополі. Саме його як останній порятунок радили лікарі відділення жительці Кіровограда Раїсі Писаревій. Її син потрапив під колеса машини й невдовзі помер у реанімації обласної лікарні. Саме такі ліки, і теж через Симферополь, діставала мама Насті Михайличенко-Бирсан — молодої жінки, яка раптово померла в цьому ж відділені позаторік. Про її дивну смерть «ДТ» писало у квітні минулого року (№13, «Настина блискавка»). Тоді Настина мама Людмила Петрівна попросила працівниць відділення віддати їй порожні ампули від препарату, щоб хоч таким чином упевнитися, що її донька таки отримала дорогі ліки. І зустріла, м’яко кажучи, дуже прохолодну реакцію на своє прохання.
Згадалося також, як торік улітку в цьому ж відділенні лежала донька близької знайомої. Дівчина потрапила під авто, і її мама, крім необхідних ліків, носила у відділення інтенсивної анестезіології з ліжками інтенсивної терапії (така точна назва реанімації) велику кількість пляшок із фізрозчином.
Та все це були лише припущення або враження. Крапки над «і» тут мала поставити обласна прокуратура, яка проводила перевірку у відділенні. І от, попри період літніх відпусток, що значно загальмувало процес, перевірку завершено. Висновок — факти не підтвердилися. Здавалося б, немає сенсу вести розмову на цю тему. Але коли гортаєш матеріали перевірки, виникає багато запитань.
Заступник прокурора області Леонід Лахтюк, зокрема, сказав після перевірки таке:
— Випадки, про які йшлося в публікації, схвилювали нас не лише як працівників прокуратури, а й як людей. Перевірка була комплексна і глибока. Але й після неї я не можу з певністю сказати, що справді нічого не було. Можливо, нам просто не вдалося довести.
Власне, практично вся перевірка грунтувалася на заяві дружини Сергія Афанасьєва Тетяни Андреєвої, яка зчинила скандал, коли дізналася, що медбрат фактично вкрав ліки в її немічного чоловіка. Коли це набуло розголосу в лікарні, медсестра відділення Світлана Драченко написала доповідну головному лікареві, де фактично підтвердила, що хворим вводився фізрозчин замість необхідних ліків. Наприклад, на флаконі, що стоїть у крапельниці, є відповідний напис, але не кожен міг би зауважити, що розчин прозорий, а не жовтий чи рожевий, яким він мав би бути, якби у флаконі справді були зазначені ліки. Та й об’єм посудини з ліками інший, ніж із фізрозчином. Досвідчена медсестра, безперечно, могла це помітити.
Копія доповідної Світлани Драченко є в матеріалах перевірки прокуратури. Підтвердила медсестра це й у розмові з Віталієм Оводенком — старшим прокурором відділу захисту майнових та інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави обласної прокуратури. Але далі йдеться про те, що головний лікар доповідної нібито не отримував. Куди вона поділася — загадка, яку ніхто й не пробував розгадати. Як і відповісти, чому реакцією головного лікаря на такі неординарні події стала сувора заборона не пускати до пацієнтів реанімації їхніх родичів…
Так само загадка, куди подівся медбрат, якого викрила Андреєва. Хлопець виїхав до іншого міста. Звільнився за власним бажанням і хутко зник. Чи звільнили б його так легко й просто, аби він забирав ліки з власної ініціативи, без санкції та підтримки «старших товаришів»? Давши пояснення у прокуратурі, звільнилася за власним бажанням і Світлана Драченко. Хтось поцікавився — чому?
Ще один медбрат відділення Віталій Середа непрямо підтвердив можливість схеми розкрадання дорогих ліків: «Куплені родичами ліки заносив до другої чи четвертої палати, клав на стіл. Для ін’єкцій ліки мені видавав Гуцалюк (заступник старшої медсестри). Я особисто ніколи не перевіряв, видаються ліки для ін’єкцій згідно з листом-призначенням лікаря чи ні. Я досі не звертав уваги, якими ліками я робив ін’єкції — дорогими чи дешевими, робив лише те, що мені казали. Також хочу зазначити, що після скандальної події з хворим Афанасьєвим у відділенні на кожного хворого заведено зошит, де відмічаються зроблені ін’єкції. Крім цього, відтоді я особисто став робити набагато більше ін’єкцій, ніж до інциденту».
Віталій Оводенко в розмові зазначив, що Середа відмовився від своїх свідчень. Чому і за яких обставин? Нікого не цікавить.
Працівницю відділення Оксану Маковійчук, яка згадується в публікаціїі і яка теж опосередковано підтверджує можливість дії злочинної схеми, взагалі не допитували. Так само, як і родичів інших померлих у відділенні, які мають підстави сумніватися, чи доходили придбані ними ліки до хворих. За словами Віталія Оводенка, наприклад, матері померлого Вадима Сорокіна Поліни Бойко на момент перевірки не було в Кіровограді. Зустрітися з нею ніхто й не намагався. Зате в матеріалах перевірки є цілі стоси пояснень працівників відділення, де стверджується: у відділенні все чудово, ніяких порушень не було і не може бути.
Перші ознаки інциденту у відділенні з’явилися ще у 20-х числах березня (медбрат, заскочений на гарячому, звільнився 23 березня). Лист Леоніда Лахтюка до Миколи Шевчука з проханням допустити до перевірки працівника прокуратури та надати список хворих, які лікувалися у відділенні з 1 березня по 1 квітня, та їхні медичні картки, датований 23 квітня. Очевидно, дозвіл надали не одразу, бо ще один аналогічний лист з’явився за кілька днів. Головних діючих осіб — старшу медсестру відділення та її заступника — опитали аж 12 травня, інших працівників уже після них. Отже, був час підготуватися документально, юридично та психологічно. Тим паче що серед працівників відділення (а середній медичний персонал — переважно жінки) є і вдови, і розлучені. Більшість із них мають дітей, отримують невелику зарплату. Чи підуть вони проти начальства? Водночас, певне, вони й справді не кривили душею, стверджуючи, що нічого не знають: хто ж робитиме таке відкрито?
Та навіть у цих одностайних показаннях є момент, який мав би насторожити. Куди діваються використані ампули від ліків? Сестра-господарка відділення Тетяна Сапригіна пояснює, що порожні ампули і флакони знищуються одразу після зміни. Прибиральниця Людмила Дулая каже, що кожного ранку виносить з відділення велику кількість порожніх ампул. Лікар-анестезіолог Анатолій Бондар стверджує: «Медсестра після придбання перевіряє наявність ліків, фіксує це у спеціальному журналі, прошитому і скріпленому печаткою. Свої підписи в ньому ставлять родичі, які придбали ліки, і медсестра, яка перевірила їхню наявність. Цей журнал знаходиться у старшої медсестри. Щоранку вона збирає в медсестер використану тару від препаратів і звіряє їхню наявність із журналом. Порожня тара від ліків віддається родичам хворого або зберігається до моменту виписки хворого з відділення».
То як же все відбувалося насправді? Є непоодинокі свідчення родичів пацієнтів відділення, з яких випливає, що в жодному журналі вони не розписувались і ніякої використаної тари (навіть на вимогу!) не отримували. Очевидно, до цього моменту слід було б поставитися прискіпливіше. За словами Валентина Пахаєвого — начальника відділу захисту майнових та інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави обласної прокуратури, перевірити якимось іншим чином, чи здавали ліки в аптеки, практично неможливо — касовий апарат фіксує тільки ціну.
Певним підтвердженням об’єктивності перевірки та справедливості своїх висновків в обласній прокуратурі вважають те, що та ж таки Тетяна Андреєва більше не пише скарг. Отже, з висновками згодна. В обласній прокуратурі також запевняють, що вона відмовилася давати свідчення міліції, яка шукала копромат на старшу медичну сестру. Справді, кілька місяців тому йшлося про те, ніби вона має нерухомість (будинки, машина), яка не відповідає рівню доходів її сім’ї. І це таки годилося б перевірити (як і відповідність вартості майна рівню доходів головного лікаря). Але чому Андреєва повинна тут свідчити? Тому, що першою написала заяву і почала говорити про безчинства?
Тетяна, до речі, не згодна з висновками перевірки, а не пише скарг тому, що й досі не вирішила проблеми зі здоров’ям чоловіка. За її словами, ще тоді, коли він перебував у реанімації, головний лікар Микола Шевчук просив її припинити скандал в обмін на дозвіл двічі відвідувати Сергія… У матеріалах перевірки є припущення, що її чоловік, перебуваючи в реанімації після проведеної операції, фізично не міг спілкуватися з дружиною. Тетяна ж стверджує, що він міг говорити ледь чутно, пошепки. Кому вірити?
Тож чи була і залишається реанімація обласної лікарні місцем смерті для тих, хто ще міг би жити, досі напевне невідомо. Бо матеріали прокурорської перевірки аж ніяк не можна назвати переконливими.