Звертається громадянин України у відділ реєстрації актів громадянського стану з проханням внести зміни національності в акт громадянського стану — у свідоцтво про народження чи у свідоцтво про шлюб. У зв’язку з тим, наприклад, що в нього записана національність за національністю одного з батьків, а тепер громадянин захотів, щоб національність була записана за національністю другого з батьків. Або просто раніше не звертав на це уваги, а тепер звернув.
Причини можуть бути різні, але для конкретної людини завжди дуже важливі, а головне — закон не забороняє таких дій.
У ст.11 Закону України «Про національні меншини в Україні» прямо так і записано: «Громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати національність». Більше того, «примус громадян хоч би в якій формі до відмови від своєї національності не допускається». Закон, щоправда, ще 1992 р., але чинний, та й у новому законопроекті така норма збережена.
Є ще один закон — Кодекс про шлюб і сім’ю України, V розділ якого продовжує діяти на підставі п.1 ч.2 Заключних положень нового Сімейного кодексу України. Ст. 161 КоШС передбачає порядок виправлення помилок і внесення змін у записи актів громадянського стану.
Закон є, але відділи РАГС вносити зміни категорично відмовляються, посилаючись на постанову Верховної Ради № 3423-XII від 02.09.1993 р. про нову редакцію Положення про паспорт громадянина України, в якому не передбачене внесення в паспорт відомостей про національність; Указ Президента України №70/99 від 27.01.1999 р., яким припиняється дія Указу Президента України № 24 від 31.12.1991 р. «Про порядок зміни громадянами України національності».
Що ж це за законодавчі акти, які працівники Міністерства юстиції ставлять вище за закони України?
Постанова Верховної Ради № 3423-XII про нову редакцію Положення про паспорт громадянина України стосується лише паспорта і заповнення паспорта. Указ Президента України №70/99 від 27.01.99 р. скасовує указ №24 від 31.12.91 р., в якому визначався порядок зміни національності органами внутрішніх справ. Схоже, що ці законодавчі акти мають дуже непрямий стосунок до прохання нашого громадянина.
Мабуть, ще й для того, щоб працівники обласних і районних управлінь юстиції почувалися комфортно, порушуючи закони України, міністр юстиції підписує наказ №86/5 від 26.09.2002 р., яким вводиться в дію Положення про порядок зміни... актових записів громадянського стану, в якому пунктом 2.12 не передбачається внесення змін національності. Не забороняється, але просто не згадується взагалі таке словосполучення «зміна національності».
Але ж в Україні безліч людей перебуває у змішаних шлюбах, та й хіба мало які можуть виникнути ситуації?
Вже зазначалося, що пленум Верховного суду України вважає для себе можливим скасувати рішення Конституційного суду України (йдеться про вільний вибір захисника в карному судочинстві), а вся юридична й політична громадськість сприйняла як належне відверте порушення закону Верховним судом. І немає нічого дивного в тому, що інші юридичні структури також вважають для себе можливим ексклюзивне (гадаю, тут це слово найбільш доречне) прочитання законів.
Тож у цьому контексті цілком адекватні відповіді юристів — працівників управлінь юстиції в Харківській області: «Тому (дивіться вище) громадяни України втратили можливість підтвердити свою національність, а також вирішити питання її зміни».
А Державний комітет у справах національностей і міграції на мій запит не жахнувся з приводу такої, принаймні дивної, проблеми, а порадив звернутися в Міністерство юстиції, до компетенції якого належить це питання.
Звісно, можна й потрібно вирішувати такі питання в судах. Але це буде лише продовженням цієї сумної історії.