Ледь не кожен адвокат чув історії про те, що після обшуків та виїмок виникають непереборні перешкоди стосовно повернення майна, комп’ютерної техніки та грошей правоохоронцями. Останні уникають спілкування з адвокатами, не розуміють прямих приписів суддів. І такі історії, наче День бабака, повторюються з року в рік. Проте цього разу ми натрапили на рішення Верховного Суду, яке розкрило деталі такого кейсу. І хоч як це дивно, до відповідного випадку має стосунок нинішній перший заступник генпрокурора Венедіктової Роман Говда.
Вдамося до прийому, поширеного в кіномистецтві, — розпочнімо з недавніх подій і поступово повертаймося в минуле. Як відомо, 29 липня 2020 року генеральний прокурор Ірина Венедіктова призначила на посаду першого заступника генерального прокурора Романа Говду. Цей офіцер правосуддя має досить неоднозначну репутацію. З одного боку, всі визнають його професіоналізм. З іншого — він постійно фігурував у досить сумнівних процесах, наприклад, мав бізнес-зв’язки з донькою колишнього генпрокурора Шокіна або підписав підозру своєму колезі Віталію Каську за надуманим складом злочину.
Попередньо Говда, як і всі співробітники органів прокуратури, мав пройти атестацію, започатковану генпрокурором Рябошапкою в 2019–2020 роках. Але очищення Говда не проходив — попрохав про звільнення за власним бажанням. Тому Рябошапка звільнив його наприкінці 2019 року.
Уже після звільнення самого Рябошапки та призначення Венедіктової у березні 2020 року розпочався зворотній процес. Нова генпрокурорка почала повертати «зашкварених» прокурорів через підконтрольну їй «адміністративну комісію». Одним із найяскравіших випадків є повернення Романа Михайловича Говди.
Громадськість звертала увагу на ці випадки. Проте Венедіктова, не маючи власного досвіду роботи в органах кримінальної юстиції, оточувала себе маститими та впливовими прокурорами. Чого тільки варте призначення радником одіозного тричі генпрокурора Святослава Піскуна. Проте тоді ми й гадки не мали, що Говда замішаний в оборудці, яка вражає уяву навіть обізнаних представників громадянського суспільства.
Група прокурорів разом зі слідчими «влипли» в історію, яка має стати ілюстративною. І, сподіваюся, така практика правоохоронців і «офіцерів правосуддя» перестане дивувати своєю нахабністю. Співробітники столичної прокуратури під керівництвом Говди завдали державі збитків на суму більш як 8 млн грн. Непрямо, просто створивши умови для зникнення величезної кількості готівки, яку потім замінили фальшивими купюрами. Йдеться про підміну 136 тис. дол.
Спочатку про типовість схеми, якою тоді вирішили скористуватися прокурори та слідчі. Схеми, що працює як швейцарський годинник на руці генпрокурора Венедіктової.
Пояснюю елементарно за етапами оборудки, як це працює. Слідчі за санкціями прокурорів проводять обшуки у підприємців. Далі вилучають майно, техніку та готівку, які довго не повертають із надуманих причин. Правоохоронці чекають, поки «жертва» (підприємець, у якого проводили обшук) прийде «домовлятися» (дати хабара). «Жертва» платить данину і забирає майно. Або не платить і нічого не забирає. Все просто. Комерційна основа. Ринкові відносини. Прокурорський капіталізм у простому виразі.
Але в цій історії щось пішло не так. Точніше, з одного боку, прокурори та слідчі задовольнили власні апетити за рахунок «жертв», які не прийшли домовлятися. З іншого — до дисциплінарної відповідальності таки притягли декількох правоохоронців і прокурорів.
«Жертви», не вважаючи за обов’язок платити данину, почали штурмувати прокурорський Еверест на вулиці Предславинській через суди. І про цей випадок Роман Говда точно не хотів би згадувати, адже зрештою це призвело до збитків на суму 8 млн грн із кишень платників податків.
Тепер про саму історію в деяких яскравих деталях. Працівники столичної прокуратури провели обшуки в Одесі 2017 року, вилучивши майно (гроші та інші цінності). Дозволу на вилучення цього майна суд не надавав. Згодом особи, у яких було проведено обшуки, почали вимагати у столичної прокуратури повернути вилучене майно, зокрема і гроші. Прокуратура саботувала повернення майна та коштів, допоки не отримала ухвали суду щодо необхідності зареєструвати провадження за статтею «невиконання судового рішення». Гроші згодом все-таки повернули. Однак з’ясувалося, що частина грошей — 136 тис. дол. — підроблені, а процедуру їх зберігання порушено.
Адвокати потерпілих зверталися не лише до суду, а й до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП), що запросто «відмазала» прокурора міста Києва Говду, котрий входив до групи прокурорів у цьому провадженні. Тобто він знав і розумів усе від початку й до кінця, адже скаржники неодноразово зверталися до прокуратури із клопотанням щодо повернення майна. Троє працівників прокуратури тоді отримали дисциплінарні стягнення, але продовжили працювати далі. З деталями рішення КДКП щодо Романа Говди та інших можна ознайомитися за посиланням. Зрештою, саме такі вибіркові рішення КДКП і змусили тоді нового генпрокурора Рябошапку тимчасово припинити функціонування комісії через зміну в профільному законодавстві. Та це вже інша історія.
Тепер ознайомимося із цитатами з офіційних документів, а саме постанови Верховного Суду:
«Під час обшуку працівниками прокуратури міста Києва у позивачів було вилучено їх особисте майно (грошові кошти та офісна техніка), яке не повернуто в повному обсязі станом на день звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди».
«Згідно вищезазначеного висновку встановлено факт проведення співробітниками прокуратури міста Києва по кримінальному провадженню № 42017100000001071 незаконного обшуку в порушення вимог КПК, безпідставного і протиправного за відсутності підстав вилучення у позивачів їх майна, в тому числі грошових коштів на суму 547 тис. доларів США, 36 тис. євро та 5 млн 135 тис. 00 грн, а також у зв’язку із недбалим ставленням слідчих до обов’язку належного зберігання речових доказів — факту втрати грошових коштів позивачів. Крім того, встановлено, що зазначені грошові кошти та інше майно без правових підстав утримувались і були залишені без нагляду з 07 вересня 2017 року по 08 вересня 2017 року, та не здано в порушення вимог статті 100 КПК на депозитний рахунок з метою забезпечення їх схоронності, а після надходження рішення суду від 26 грудня 2018 року про їх повернення власникам не виконувалось. Також було зазначено, що в ході обшуку власники вилучених грошових коштів, представник ради адвокатів регіону звертали увагу та наполягали на обов’язковості відео фіксації вилучення значної кількості грошових коштів, конкретизації серій та номерів банкнот у протоколі, однак слідчі протиправно відмовили у цьому».
«При перерахунку грошових коштів, незаконно вилучених під час обшуку, і перевірки купюр доларів на їх справжність, власники коштів встановили, що 136 тис. доларів США мають явні ознаки підробки та не є тими, що були у неї під час обшуку і були в них незаконно вилучені».
Верховний Суд тоді поставив крапку в цій історії. Виїмка є незаконною. Не було забезпечено збереження коштів. Гроші точно підмінили.
В результаті Верховний Суд прийняв рішення стягнути на користь трьох потерпілих близько 8,7 млн грн. Отже, держава за рахунок бюджету має відшкодувати мільйони, які «зникли» внаслідок незаконних дій працівників столичної прокуратури, яку на той час очолював Роман Говда.
Але тут є ще один важливий нюанс. Під час ухвалення Конституції України 1996 року туди записано норму, яка передбачала відокремлення функції слідства від прокуратури і створення нового слідчого органу. Таких спроб було три, і 2017 року нарешті було обрано керівництво новоствореного Державного бюро розслідувань. Цей орган правопорядку мав би розслідувати такі злочини, як описана вище ситуація з підміною купюр. І як гадаєте, кому відійшло ДБР під час розподілу повноважень щодо контролю з боку Офісу генпрокурора після повторного заходу Говди на Різницьку (адреса будівлі Офісу генпрокурора. — О.Л.)?
Звісно ж, Венедіктова закріпила у своєму наказі контроль за Департаментом організації і процесуального керівництва досудовими розслідуваннями органів ДБР за… Романом Говдою.
Скріншот із розподілом обов’язків
Інакше кажучи, Говда може мати пряму зацікавленість у «блокуванні» розслідування, де «суто випадково» замінили 136 тис. дол. на фальшиві. Та якби навіть Говду не призначили чи не віддали йому контроль за ДБР, хтось повернувся би назад у минуле, аби з’ясувати, куди ділися кошти?
Підсумую історію в контексті таких кейсів. Коли суди ухвалюють рішення щодо повернення коштів, держава зобов’язується поновити майно та кошти, втрачені через дії правоохоронців, прокурорів, суддів. Більше про це написано в Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Згідно з офіційним вебсайтом Державної казначейської служби, а саме інформацією про судові рішення, за видатками в контексті «Заходів щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» станом на 5 жовтня 2020 року держава винна майже 4,8 млрд грн за 50 842 судовими рішеннями.
Згідно з іншим рядком, а саме «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду…», станом на 5 жовтня 2020 року за 537 судовими рішенням борг становить 302 млн грн.
Проте в бюджеті 2020 року на «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями…» передбачено лише 50 млн грн, а на «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», — 600 млн грн. Отже, держава здійснює виплати в межах 600 млн грн — із загальної суми боргу в 4,7 млрд грн. І 50 млн грн — із загальної суми боргу в 302 млн грн. Тому для погашення боргу державою перед фізичними та юридичними особами за першим напрямом необхідно близько восьми років, а за другим — понад п’ять років.
Висновки невтішні, адже державі байдуже до відшкодування шкоди за діяння власних репрезентантів (слідчих, прокурорів, судів тощо), які своїми незаконними «рухами тіла» створюють проблеми громадянам і юридичним особам. У такий спосіб злочинці в погонах і мантіях заганяють державу в боргову яму, а ті, хто створює проблеми, уникають будь-якої відповідальності, ба більше — отримують підвищення, як Роман Говда.
P.S. У цьому тексті ми не звинувачуємо Говду та його підлеглих у вчиненні кримінального правопорушення, проте вказуємо на слабкі місця й безконтрольність органів правопорядку та правосуддя, коли ними керують недоброчесні персони.