Мабуть, ризикованішого робочого місця на Львівщині, ніж посада начальника обласного УМВС, немає. Читачі «ДТ» мають пам’ятати, як на початку спекотного літа 2003 року за «безвідповідальне ставлення до забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян» звільнили генерала міліції Василя Рябошапку. А вже 31 жовтня звільненого генерала на вулиці побили «невідомі».
Недовго протримався на цій посаді й наступний міліцейський кадр. Наприкінці листопада полковника Ігоря Адамчука також звільнили. Та не подумайте, що — за погану роботу. Якби й цей ставленик Києва виявився профнепридатним, то тоді довелося б сумніватися вже у кадровій прозірливості МВС України та адміністрації Президента. Ні, Адамчука звільнили через підвищення. До речі, нову роботу Адамчука — начальник Департаменту транспортної міліції України — озвучили лише на початку нинішнього тижня.
За що його підвищили, невідомо. Формально Адамчуку можна було «пришити» нездатність розкрити ту кількість гучних злочинів, що були скоєні в області за його керівництва УМВС. Досить згадати розбійницький напад на сім’ю ректора Львівської академії ветеринарної медицини (у результаті якого сам ректор отримав травми, а його дружину вбили), убивство місцевого «авторитету», а також двох працівників спецпідрозділу «Сокіл» у ході погано спланованої операції...
Голова Львівської обласної ради Михайло Сендак дотримується точки зору, відповідно до якої Адамчука прибрали за надто буквальне розуміння волі Президента, який переконаний, що в нашому краї правоохоронці поводилися безвідповідально: «Адамчук звільнив 16 (із 25) керівників райвідділів міліції. Він мені казав, що такої корумпованості міліції, як у Львівській області, він ніде не бачив».
Є навіть думка, що Адамчука прибрали, щоб він не зміг відзвітувати перед обласною радою з низки делікатних питань. Другого грудня обласні депутати, представники «НУ», хотіли довідатися, хто насправді здійснив погром у редакції газети «Молода Галичина» (видання в позитивному світлі відбиває діяльність податкової і СДПУ(о)), хуліганський напад на магазин російської книжки «Відкрите кафе» і обласний офіс Партії регіонів, мінування офісу СДПУ (о), знову ж таки — зухвале побиття попереднього начальника обласного УМВС Василя Рябошапки. З боку соціал-демократів ці «безчинства» асоціювали з «нашистами». «Нашій Україні» такі асоціації не подобалися. За деякими відомостями, скажімо, фотороботи «погромників» «Молодої Галичини» дивним чином збігалися з обличчями на відеоплівці МВС окремих учасників недавньої протестної акції СДПУ(о) під стінами обласної ради. А в одного з представників «НУ» навіть виникла паралель між «погромом» даної газети й підпалом рейхстагу. Та почути правду з вуст Адамчука депутатам не вдалося — його звільнили раніше, ніж відбулася ця сесія.
На згаданій сесії частина депутатського корпусу висловлювала невдоволення з приводу ймовірного призначення на пост головного міліціонера області О.Сала, який до того моменту був начальником УМВСУ на Львівській залізниці. Про те, що Київ має твердий намір виміняти Адамчука на Сала, депутатам повідав уповноважений комітету ВРУ по боротьбі з оргзлочинністю та корупцією Павло Барнацький. За словами Барнацького, план, щоб посаду начальника обласного управління МВС обійняв Сало, в адміністрації Президента розробили ще в квітні нинішнього року. У своєму неприйнятті Сала багато обласних депутатів, керувалися, головним чином, висновками, які мав комітет ВРУ по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Ю.Кармазін уже кілька років намагається звернути увагу вищих посадових осіб держави на «протизаконну діяльність» О.Сала. Зокрема, Кармазін як народний депутат у своєму запиті колишньому міністру внутрішніх справ Ю.Смирнову від третього лютого 2003 року вимагав звільнити Олега Сала з правоохоронних органів і притягти до відповідальності за цілу низку правопорушень і злочинів. Кармазін звинувачував Сала в «перевищенні службових повноважень», «зловживанні службовим становищем», «службовій підробці», «корупційних діяннях».
Олег Сало тривалий час трудився начальником УДАІ УМВСУ у Львівській області. За даними народних депутатів Кармазіна та Стретовича, він брав участь у незаконних виготовленні та видачі власникам приватних автомобілів спеціальних посвідчень. В одному з таких посвідчень значилося, що такий-то автомобіль «... використовується спецпідрозділом боротьби з тероризмом і захистом учасників кримінального судочинства управління СБУ у Львівській області як позаштатний автотранспорт». Зрозуміло, що такі папери давали власникам автотранспорту безперечні переваги й виконували роль своєрідних охоронних грамот. Під таким прикриттям територією України переганялися викрадені машини, які, між іншим, перебувають у розшуку Інтерполу.
У депутатському запиті Кармазіна від третього лютого 2003 року сказано, що проти О.Сала порушено п’ять кримінальних справ. Одну з них — 14 лютого 2002 року заступником генерального прокурора України Баганцом за фактом зловживання службовим становищем «посадовими особами УДАІ УМВСУ у Львівській області при реєстрації та придбанні УДАІ УМВС України у Львівській області восьми не розтаможених автомобілів іноземного виробництва». «За даною справою, — сказано в депутатському запиті, — проходить... Сало О.М. та його родичі».
У своєму депутатському запиті уже від 13 лютого 2003 року до того ж Смирнова Кармазін доводить до відома міністра МВС, що О.Сало має відношення ще до одного злочину. У грудні 2002 року в службовому сейфі командира Жовківського взводу окремого батальйону дорожньо-патрульної служби УДАІ УМВСУ у Львівській області, який несе службу в напрямі митниці «Рава-Руська», виявили 146 патронів до вогнепальної нарізної зброї різного калібру, що зберігалися незаконно. Цей прецедент документально зафіксований. Як стверджує депутат, начальник обласного УДАІ УМВСУ Олег Сало про це знав, але належних заходів своєчасно не вжив: він понад місяць приховував відповідні матеріали та не дав їм, як того вимагає чинне законодавство, належної оцінки. Приховання ж злочину фактично робить того, хто це робить, співучасником.
Замовчування факту незаконного зберігання боєприпасів його підлеглим із боку Сала Кармазін вважає невипадковим: «...в УДАІ УМВС України у Львівській області не перший рік діє злочинне угруповання з незаконної реєстрації нерозмитнених і крадених машин, контрабанди товарів, члени якого, використовуючи своє посадове становище й перевищуючи посадові повноваження, займаються службовою підробкою, без передбаченого законом дозволу зберігають цілі арсенали зброї в службових кабінетах і скоюють багато інших злочинів... Весь цей час УДАІ УМВС України у Львівській області очолює підполковник Сало О.М. І більшість злочинів і правопорушень так чи інакше скоєні з його участю».
20 серпня 2002 року на ім’я О.Сала підписаний... нагородний лист на вручення медалі «За сумлінну службу в прикордонних військах України». Кармазін пише депутатське звернення до глави Державного комітету прикордонних військ України М.Литвина. У ньому серед іншого повідомлялося, що О.Сало звання майора та підполковника отримав незаконно, що «окремі працівники» структури, якою керував Олег Сало, «неодноразово затримувалися за супровід контрабандних товарів, тобто за протиправні дії, які виконують прикордонні війська».
М.Литвин відреагував «на сигнал» адекватно. Держкомітет по справах охорони державного кордону України, як сказано у письмовому повідомленні у відповідь, провів детальну перевірку, і «факт фальсифікації нагородження... підтвердився». Медаль повернули назад. На цьому торжество справедливості себе вичерпало. «Можна навіть сказати», зазначив голова комітету ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович на виїзному засіданні цього органу, «що з кожною порушеною кримінальною справою за фактом незаконної реєстрації автомашин в очолюваному ним (Салом) підрозділі він піднімався по службі на сходинку вище».
4 квітня 2003 року О.Сала призначили заступником начальника, а 7 травня 2003-го — начальником УМВС України на Львівській залізниці. Останній епізод у трудовій біографії героя нашої розповіді Стретович, до речі, визначає як феномен. Оскільки Сало, мовляв, цю генеральську посаду зайняв, ні єдиного дня не виконуючи службових обов’язків заступника начальника УМВС України на Львівській залізниці.
Якось навіть не віриться, що настільки швидку кар’єру міг зробити правоохоронець, якого глава комітету ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією фактично звинувачує в причетності до тяжкого злочину: «У серпні 1998 року Жовківським МРЕВ УМВС України у Львівській області без присутності власника було знято автомашину марки «Мерседес». Як потім з’ясувалося, власника вбили за три дні до цього, а автомашину зняв з обліку один із підозрюваних у скоєнні вбивства».
Хоч як там було, а 15 грудня керівному складу Львівського обласного управління МВСУ як новий начальник представлений Олег Михайлович Сало. Якщо все сказане панами Кармазіним і Стретовичем відповідає істині, то як, питається, Салу вдалося зайняти крісло начальника обласного УМВСУ? Не інакше, як у нього мали б знайтися могутні покровителі...
На прес-конференції в грудні минулого року, яку дали депутати обласної ради від фракції «Наша Україна», голова фракції Олег Канівець сказав, що призначення Сала на посаду начальника обласного УМВСУ зміцнило позиції СДПУ(о) в області. Зробити такий висновок «нашеукраїнцям» допомогла хоча б та обставина, що О.Сало, як зазначив на цій самій прес-конференції Михайло Ваврін, є членом фракції «Соціальна справедливість» в обласній раді. А ядро цієї фракції становлять представники СДПУ(о).
P. S. Даний матеріал мав з’явитися давно. Проте редакція хотіла, щоб головний персонаж цієї статті зміг висловити свою точку зору на описані події. Отже, Олег Сало ситуацію навколо своєї кар’єри бачить таким чином: «Давним-давно я вже міг подати в суд, але не хочу опускатися низько... Якщо я почну виправдовуватися, отже, я винний. Мене перевіряли й Генпрокуратура, і Міністерство внутрішніх справ, внутрішня безпека. Підтверджень по жодному факту немає. А ті факти, по яких відкривалися кримінальні справи, я сам особисто виявляв. А потім уже певні працівники перекручували факти, і, шукаючи захисту в народних депутатів, представляли, ніби я скоїв ці злочини. Якби були хоча б підстави для відкриття кримінальної справи, ніхто б на цю посаду мене не призначав. А мені інкримінують п’ять кримінальних справ. Не знаю, звідки вони їх узяли!»