Служба у 20-му аварійно-рятувальному батальйоні МНС, дислокованому на Вінниччині, на сьогодні, мабуть, стала небезпечнішою, ніж у гарячих точках. І не тому, що пряме призначення бійців частини — робота в районі стихійних лих. Як стверджують працівники військової прокуратури Вінницького гарнізону, за останніх три роки офіційно не було зареєстровано жодного випадку каліцтв чи смертей при виконанні бійцями своїх безпосередніх обов’язків. Смерть строковиків спричиняли інші обставини.
Офіційна причина загибелі рядового Іванова 2001 року — нещасний випадок. Солдат помер на очах товаришів по службі. Того дня в частині проводилося розчищення території від повалених дерев. За словами очевидців, усе сталося за лічені секунди — зрубаний стовбур, що нахилився в один бік, несподівано завалився в другий. Бійцю, який опинився на місці падіння дерева, проломило череп. Як повідомив помічник військового прокурора Вінницького гарнізону майор юстиції Валерій Бахур, подальша перевірка підтвердила очевидність нещасного випадку. У порушенні кримінальної справи стосовно командування частини було відмовлено: всіх технічних норм з охорони праці військових дотримано. Нібито навіть каски на голови їм видали...
Володю Крижанівського, призваного на службу восени 2002 року, привезли помирати у військово-медичний центр ВПС 17 лютого 2003 року. Начальник відділення інтенсивної терапії та реанімації Лідія Хлєбовська запевняє, що хворий прибув на лікування майже в непритомному стані. Цей випадок був четвертим за її 20-річну медпрактику. Володя помер через три дні від двостороннього запалення легенів. Іншим військовослужбовцям частини пощастило — вони занедужали пізніше, тому заходи, вжиті лікарями медцентру, виявилися своєчасними. Що ж прикувало практично весь взвод солдатів до лікарняного ліжка?
Товариші по службі в листі до Володиної матері розповіли, що в ті дні всі сили частини було кинуто на будівництво сауни. Її відкриття неодмінно мало відбутися до 23 лютого. Свідки стверджують: на роботи гнали всіх, незважаючи ні на стан здоров’я, ні на те, що розпашілі після лазні солдати довбали лопатами землю в 19-градусний мороз! Є й інша інформація: у казармі насправді працював один котел замість трьох наявних — економили. Мокрим, дуже змерзлим солдатам доводилося не тільки натягувати на себе по дві ковдри, а й накидати зверху бушлати.
Однак командування частини не хоче брати на себе відповідальність за смерть Крижанівського і запевняє слідство, що масова захворюваність пов’язана з несумлінним добором на призовній комісії і халатністю капітана медслужби санчастини. Таке формулювання, схоже, цілком улаштовує військову прокуратуру, яка й не намагається вникнути в усі подробиці справи.
Володимир Милашевський, лікар медпункту цієї військової частини, просто шокований звинуваченнями на свою адресу:
— Напередодні, 16 лютого, я заступив на чергування. Того ж дня до мене зі скаргами на стан здоров’я звернувся рядовий Тимофєєв, і, оглянувши його, я прийняв рішення про госпіталізацію у військово-медичний центр. Коли я повернувся в частину, мені повідомили про погане самопочуття рядового Синиці. При його госпіталізації виникли проблеми: санітарна машина частини зламалася, мені довелося за свій кошт викликати таксі — зволікати не можна було, стан здоров’я хлопця погіршувався. Щойно я з’явився в частину, а це був уже ранок 17-го, відразу ж отримав завдання від командира везти 16 бійців на станцію переливання крові для здавання крові. Прибули в частину вже надвечір. Моє чергування завершилося. Про стан здоров’я Крижанівського мені ніхто нічого не доповідав, я не оглядав його в ці дні. У медпункті лежали сім чоловік — Крижанівського серед них не було. Як я дізнався наступного дня, Володя перебував на постільному режимі в казармі за розпорядженням чергового фельдшера.
Яке право мала «медпрацівниця» на свій страх і ризик проводити діагностику і призначати таблетки, якщо у неї за плечима тільки гуманітарний диплом і чотиримісячні курси сестер милосердя? І чи так уже необхідно було командирові частини призначати на посаду фельдшера працівника, який не має спеціальної медичної освіти, якщо на ринку праці вдосталь висококваліфікованого персоналу?
Минув рік, а винних у смерті солдата фактично немає, хоча справу з військового суду направили на дорозслідування. У діях командування військової частини слідчі військової прокуратури криміналу не знайшли.
На території військової частини є пилорамний цех. Кажуть, після смерті Крижанівського тут виготовили труну. Але батьки померлого відмовилися її брати. Виріб нібито знадобився через рік — за загадкових обставин загинув рядовий Морозовський.
Причина смерті загалом сумнівів не викликає: солдата травмувало дерево, падаючи. А що стосується обставин — інформація суперечлива. Попередній висновок слідства такий: 5 березня два військовослужбовці батальйону були направлені заготовляти віники для прибирання території. У лісництві в цей час проходила планова заготівля деревини. Василь Морозовський занадто близько підійшов до щойно спиляного дуба, який почав падати. Пильщик, побачивши хлопця в небезпечному місці, намагався його попередити, але солдата, який кинувся втікати, зачепило кінцем стовбура. Робітник лісогосподарства власним автомобілем завіз постраждалого в районну лікарню, але отримані ним травми виявилися несумісними з життям.
Через дві години після події на місце прибула група слідчих на чолі з військовим прокурором Вінницького гарнізону полковником юстиції Олександром Сургучовим. Із ночі 5 березня в частині працювала і столична комісія МНС. Слідчі прокуратури, уповноважені давати офіційну інформацію, повідомили, що мають письмові свідчення військової частини про те, що допомога солдатів-строковиків робітнику лісництва мала постійний характер. Їх залучали до рубання лісу, догляду за домашньою худобою. Нібито й того дня, за наказом командира частини, два солдати вирушили допомогти ліснику. У частину повернувся тільки один.
Як повідомив слідчий військової прокуратури Вінницького гарнізону старший лейтенант юстиції Михайло Середенко, за фактом смерті солдата порушено справу за ст. 272 ч.2 «Порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою, що спричинили загибель людей». Ведеться розслідування.
Чи не забагато фатальних подій для однієї військової частини? Адже смерть одного солдата в мирний час — це вже НП. А тут що не рік — НП.
У розмовах тет-а-тет захисники законності нарікають на об’єктивні труднощі у збиранні доказів: складно буде продовжувати службу в тій же частині, якщо підлеглий надумає піти проти командира. Погони дорогі не тільки в моральному сенсі. Тому формулювання нещасних випадків «через необережність самих загиблих» влаштовують усіх. Окрім згорьованих матерів, чиїх синів більше немає. Адже вони не заспокояться доти, доки винних у смерті їхніх дітей не буде заслужено покарано. Адже відправляли вони своїх хлопців на службу в аварійно-рятувальний батальйон МНС, а не на лісоповал.