Незвичайну кримінальну справу порушено нещодавно Чернігівською міською прокуратурою за ст. 206 КК України (хуліганство). Сьогодні нікого не здивуєш, коли журналіст виступає у ролі відповідача: кожний, хто пише на конфліктну тему, готовий до того, що відстоювати свою позицію йому доведеться в суді. Проте цього разу все відбувається навпаки. Місцеве телерадіоагентство «Новий Чернігів» доклало чимало зусиль, щоб обрушити каральний меч Феміди на свого кривдника. Точніше, кривдницю. Провина її полягає в тому, що вона штовхнула телеоператора. Внаслідок чого в напівпрофесіональної відеокамери «Панасонік» був пошкоджений мікрофон.
Історія ця має свою передісторію. Опустити її не можна, оскільки вся суть того, що сталося, не в події, а в причинах, не в ситуації, а в контексті.
На зламі тисячоліття Чернігівщина вступила, говорячи словами Освальда Шпенглера, у фазу занепаду. Ось кілька цитат із книги, яку неможливо назвати виданням опозиційним: відповідальний редактор її — глава Чернігівської облдерж-адміністрації, кандидат економічних наук Микола Петрович Бутко.
«Економічна криза стала причиною значного падіння обсягів промислового виробництва в Чернігівській області».
«Тваринництво Чернігівщини перебуває в кризовому стані».
«На тлі досить напруженої загальноукраїнської демографічної ситуації на Чернігівщині вона набула кризового характеру. Смертність у сільській місцевості вища, ніж в африканській Сьєрра-Леоне, яка «лідирує» за цим показником у світі — 25,6%. Народжуваність менша, ніж у Німеччині, — 10% (один із найнижчих показників у світі)».
Це були фрагменти з книги «Чернігівщина: природа, населення, господарство (комплексне географічне дослідження)», Ніжин, 2000 рік.
І стиль, і зміст вищевикладеного найбільше відповідають жанру, колись популярному в Японії, але який у нас не прижився: передсмертній записці керівника. Середньовічний сегун, напевно, дописав би до цього щось на кшталт: «Мій Імператоре! Прошу вибачити мене за загибель людей та руйнацію ввіреного мені краю». І це були б останні ієрогліфи, які б вивів його пензлик. Микола Петрович Бутко на запитання, чи не відчуває він особистої відповідальності за те, що коїться, і чи не думає він у зв’язку з цим звільнити посаду, яку обіймає, відповідає по-одеському просто: «Не дочекаєтеся!» (Магнітофонний запис прес-конференції, де пролунали ці слова, ми вирішили зберегти на пам’ять. Дуже вже колоритно вони пролунали).
Міський же глава Віталій Анатолійович Косих до подібних інтонацій у полеміці з опонентами не опускається. У нього інший стиль: мовчання. Імідж йому створює відомча преса: газета, радіо, телебачення. Позиція їх з усіх питань, де зацікавленою особою виступає міська влада, цілком передбачена.
Так вийшло, що дощовим літнім днем неабияке число жителів Чернігова — учасників санкціонованого і законного мітингу — захотіли почути особисто від мера відповіді на кілька малоприємних запитань із приводу нових тарифів на житлово-комунальні послуги. Порівнявши доходи земляків із витратами, чисто по-людськи зрозуміти їхнє бажання можна. Навіть за старих тарифів заборгованість населення з комунальних виплат досягла значних розмірів. Для багатьох погасити нагромаджений борг у тисячу й більше гривень було неможливо. Адже статок працюючих у Чернігові не набагато відрізняється від статку безробітних. Вищим керівництвом області було в ті дні офіційно оголошено, що зменшення астрономічної заборгованості по заробітній платі стосується головним чином співробітників бюджетних організацій і зовсім не стосується зайнятих у сфері матеріального виробництва. Тих, на кому тримається добробут краю. Їм роботодавці не доплатили на той час понад 140 мільйонів гривень.
Маніфестанти мокли біля стін міськради цілком даремно: мер до них так і не вийшов. Можливо, якби привід для мітингу був менш животрепетним, а день менш дощовим, нічого б поганого і не сталося. Люди, які зібралися, зрозуміли б: своїм небажанням розмовляти з ними Віталій Анатолійович не хоче особисто їх образити. Він часто так чинить. Це його піарівська тактика: давати інтерв’ю тим, у чиїй лояльності впевнений. Відповідати на ті запитання, від яких не доводиться чекати підступу. Ось і ми, приміром, не отримали від нього коментарів із приводу деяких спірних дій міської влади: він переадресував нас через секретаря до іншого відомства.
Проте дощ і години марного чекання зробили свою справу. Люди завелися. І зважилися на крок недозволений. Перекрили спочатку вулицю Кирпоноса, а потім проспект Жовтневої революції, центральну міську магістраль, паралізувавши рух. Організатори мітингу, природно, були притягнуті до адміністративної відповідальності. Ось тут і сталася подія, згадана на початку цієї замітки. Після того, як рішення суду (не на користь маніфестантів) було оголошено, жінка не встановлених політичних поглядів образила оператора, що знімав процес, поштовхом і словом. Понад усе дісталося відеокамері «Панасонік»: не те, щоб вона зовсім зламалася, але звук писати перестала. Міліція від порушення кримінальної справи з цього приводу відмовилася. Телевізійники наполягали на тому, щоб впіймати і відчутно покарати кривдницю. Міська прокуратура зажадала матеріали відмови на предмет вивчення його законності. І процес, як-то кажуть, пішов. Папірець до папірця — утворилася солідна товста канцелярська праця.
Огляд місця події. Огляд касети, витягнутої з постраждалої камери (удалося встановити, що жінка була у світло-синій сукні, а ось хто вона — з’ясувати на момент написання цих рядків не вдалося; також стало зрозуміло, що вже після горезвісного поштовху тим самим «Панасоніком» продовжували зйомку). Довідка по прикметах підозрюваної. Дослідження попереднього позивача (телекомпанії) і організаторів мітингу на предмет виявлення давньої взаємної ворожнечі (з’ясувалося, що близько року тому між ними вже мав місце дрібний конфлікт, який виявився чистим непорозумінням і до даної справи не мав ніякого відношення).
Місяць нанизувався на місяць. Спухали і беззвучно лопалися, як мильні бульбашки, не стаючи скандалами, справи, яких не порівняєш за важливістю з історією замовклого мікрофона. А розслідування з приводу пошкодженої камери тривало. І ось нещодавно міською прокуратурою був зроблений крок, що остаточно переводить цей випадок із розряду подій у розряд злочинів. Кримінальну справу за статтею 206 (із перспективою перекваліфікації її в суді на іншу статтю, що припускає серйознішу міру відповідальності) таки було порушено. Напевно, не було би сенсу писати про цю дрібницю. Якби не одна обставина. На подальшому слідчому і судовому розвитку інциденту наполягає потерпіла сторона — «Новий Чернігів». По суті, телерадіо- агентству «Новий Чернігів» (відомчому засобові масової інформації цієї самої міськради, із пікетування якої все й розпочалося) від розшуку й осудження жінки, яка штовхнула оператора, — крім моральної шкоди, ніякої користі.
Навряд чи симпатії більшості жителів міста будуть на боці позивача. Ризикнемо в зв’язку з цим висловити припущення, що видається цілком логічним: схоже, єдиною зацікавленою в доведенні справи до суду стороною є місцева влада. У даному випадку її цікавить зовсім не справедливість. Не помста за переляк оператора. І навіть не моральна і матеріальна сатисфакція. Інтерес її полягає в створенні прецеденту. Прецеденту притягнення до кримінальної відповідальності людини, яка виразила привселюдно (нехай і в неприпустимій формі) свою незгоду з нею. Та й привід для створення його є. Заради цього відриваються від серйозних нерозкритих злочинів прокурорські й міліцейські сили. Ідуть місяці наполегливої праці. Раді б помилитися, але, здається, використання правоохоронних структур як «останнього доказу королів» стає стилем місцевого керівництва.
Нагадаємо, конфлікт між міськрадою і жителями Чернігова виник через підвищення житлово- комунальних тарифів. А постановою Кабінету міністрів України №1559 від 18 жовтня 2000 року Чернігівщина — відповідно до ініціативи обл-держадміністрації — стає полігоном економічного експерименту з удосконалення механізму надання населенню пільг і субсидій. Як повідомив нам адвокат С.Полубень, юридична основа експерименту небездоганна: уже були випадки звернення ущемлених у праві на субсидію громадян до колег. Люди збираються відстоювати свої інтереси. Фінансова ж суть того, що відбувається, зрозуміла: максимально скоротити гарантовану державою допомогу тим, хто не має засобів до існування. Вже підраховані астрономічні суми економії, що очікується. Навряд чи подібні заходи викличуть масовий ентузіазм. Цілком можливо, що прецедент, подібний вищеописаному, теж носить дослідний, так би мовити, експериментальний характер.