«Справа сплячого адвоката», яка продовжилася на початку цього місяця, виникла ще 1983 року. Тоді, на слуханні справи 27-річного Кельвіна Бурдіна, звинувачуваного в убивстві своєї коханки, було незаперечно доведено: призначений судом адвокат майже повністю проспав слухання справи. Виразне хропіння, зафіксоване під час допиту свідків, поставлені не до шмиги запитання й цілковита відсутність прагнення довести невинність свого підзахисного (чи бодай поставити під сумнів його винність) стали, з легкої руки журналістів, надбанням громадськості. Бурдіна звинуватили в убивстві на підставі власного зізнання, зробленого в поліції після арешту. Пізніше він відмовився від своїх слів, стверджуючи, що вбивство вчинив його спільник. Проте суд засудив його до страти.
Численні апеляції, які відтоді подавав засуджений, реального результату не мали. І тепер, як видно, уже не матимуть, бо Верховний суд США практично одностайно проголосував за відхилення слухання апеляції з цієї справи. Рішення ухвалили після розгляду апеляції в справі Бєль проти Кона, в якій смертний вирок заперечувався на тій підставі, що адвокат не потрудився надати жодного свідка захисту й навіть не виступив із заключною промовою. Тоді Верховний суд вісьмома голосами проти одного залишив смертний вирок у силі, не побачивши в діях захисту (вірніше, у відсутності будь-яких дій з його боку) порушення прав звинувачуваного.
Майже таку саму одностайність судді виявили й у випадку зі «справою сплячого адвоката». Його сон, як було сказано у висновку, зовсім не свідчить про порушення права звинувачуваного на захист, тому справедливість вироку перегляду не потребує.
В американській пресі останнім часом дедалі частіше лунають твердження, що до страти засуджують зовсім не найжорстокіших злочинців, а невдах, котрі не змогли найняти собі хорошого адвоката. Малозабезпечені (особливо небілі), випадково потрапивши під підозру, набагато більше ризикують бути засудженими до страти, ніж навіть піймані на місці злочину зі зброєю в руках, але з солідним рахунком у банку. Проте надії на зміну існуючого становища виявилися повністю похованими останніми рішеннями Верховного суду.
До речі, минулого місяця цей самий орган американського правосуддя ухвалив ще більш спірні постанови знов-таки стосовно перегляду вироків про страту. Тоді розглядалися апеляції зі справ засуджених до страти, в яких було діагностовано недоумство. Верховний суд відхилив апеляції, заявивши, що недоумство занадто легко симулювати. Зокрема, в одному з випадків діагноз було поставлено на тій підставі, що коефіцієнт інтелектуального розвитку під час проходження присудженим повторного тесту виявився нижчим від первісного.
Можливо, певна логіка в подібній постанові є. Адже симулювати професіоналізм і посадову ретельність значно складніше. І громадським захисникам це відомо краще, ніж будь-кому.
за матеріалами International Herald Tribune