Державна служба охорони при МВС України звернулась до судових органів з позовом про спростування відомостей, що завдають шкоди діловій репутації і не відповідають дійсності та стягнення з АУБ 1 млн. гривень моральної шкоди.
Такі дії ДСО пояснити можна лише одним — намаганням здійснити тиск на Асоціацію українських банків, щоб звести нанівець діяльність АУБ, спрямовану на захист прав та законних інтересів комерційних банків, усунути асоціацію з переговорного процесу щодо визначення вартості охоронних послуг в банківській системі. Саме своєчасне втручання АУБ на прохання її членів у процес безпідставного збільшення підрозділами ДСО вартості охоронних послуг дозволило зупинити згадані дії охоронців, зберегти для комерційних банків значні кошти.
Звернувшись із позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, ДСО, посилаючись на безпідставне обвинувачення її в монополізмі, наголошувала, що згадані «недостовірні» відомості про неї були поширені шляхом надіслання асоціацією листів Президенту України, прем’єр-міністру України, іншим найвищим посадовцям держави. Це, на думку ДСО, призвело до відмови частини банків продовжувати з нею договірні відносини, ініціювання асоціацією шляхом звернення до вищих державних органів влади за поданням впливової політичної партії (невідомо якої — примітка прес-служби АУБ) комплексної перевірки діяльності ДСО, а також того, що з подачі АУБ Національний банк України вніс до парламенту законопроект про озброєння охоронців комерційних банків автоматичною та напівавтоматичною зброєю.
Рішенням від 13 червня ц.р. Дніпровський районний суд м. Києва, незважаючи на посилання представників асоціації на відсутність у ДСО матеріального права на задоволення позовних вимог, визнав поширені асоціацію відомості недостовірними та такими, що порочать ділову репутацію ДСО. Суд також зобов’язав АУБ офіційно вибачитися перед охоронцями, незважаючи, зокрема, на те, що перший керівник ДСО В. Шаповал в інтерв’ю, надрукованому в Українській Інвестиційній Газеті від 26.11.02 р. № 47(374) визнав: «Сейчас нас вполне справедливо обвиняют в том, что мы одновременно являемся монополистом на рынке услуг безопасности и контролируем частные охранные предприятия» (мова оригіналу).
Залишаючи за собою право оскаржити рішення Дніпровського районного суду м. Києва до Апеляційного суду, президент Асоціації українських банків зауважив, що АУБ і надалі буде дієво захищати права та законні інтереси комерційних банків у стосунках з ДСО. Про це повідомила прес-служба Асоціації українських банків.
Війна тарифів
Стерегти банківський сектор Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ почала займатися з першого дня своєї організації — із 1993 року. І хоча її існування досі повною мірою не врегульовано законодавчо, відносини ДСО з банками (принаймні публічні) розкривали перед обома сторонами широкі перспективи.
Взаємини зіпсувалися 2001 року. Цей період, із легкої руки експертів, одержав назву «тарифна війна». Саме тоді вийшов указ Президента про умови грошового забезпечення осіб рядового й командного складу й оплати праці співробітників органів внутрішніх справ. Він передбачав виплату надбавок до зарплати тільки особам, котрі утримуються коштом державного бюджету. Маючи статус госпрозрахункової організації при МВС, ДСО скористалася цим указом (хоча він не мав до неї як до суб’єкта підприємницької діяльності ніякого стосунку) — запропонувала банкам збільшити тарифи на послуги щодо їх охорони вдвічі.
Цей крок банки сприйняли в багнети. Не те щоб банкіри не мали коштів на охорону власної безпеки. Власників банків обурила необгрунтована законодавчо, ультимативна тарифна політика Держслужби охорони. Так, банкам пропонувалося протягом 30 днів переоформити договори вже за новими цінами. При цьому в разі відмови з банків буде знято охорону й подано позов на відшкодування втрат від недоотриманих доходів ДСО за новими тарифами. Як наслідок — деякі банки залишилися на кілька днів без охорони (приміром, у Львівській області ДСО зняла охорону з банків на дві доби).
На численні прохання своїх членів владнати конфлікт спробувала Асоціація українських банків. З участю її фахівців, банкірів і співробітників ДСО було створено погоджувальну раду, яка допомогла сторонам знайти компроміс. Зокрема, погодинні тарифи охорони вдалося знизити з 12 до 7—9 грн. (залежно від регіону). Проте деякі банки, вважаючи невигідним віддавати майже п’яту частину прибутку на охорону, відмовилися від послуг структур МВС.
Перемир’я, досягнуте АУБ й ДСО, теж було недовгим. Почалися судові розгляди про правомірність дій обох сторін. Банкіри звернулися по допомогу в Антимонопольний комітет України, який, провівши в лютому—березні 2002 року позапланові перевірки підрозділів ДСО, зафіксував порушення антимонопольного законодавства низкою підрозділів цієї служби. І все-таки конфлікт не вичерпано — судові розгляди тривають.
Ініціатива за лідерами
На сьогоднішній день експерти відзначають дедалі вищу довіру українців до вітчизняних комерційних банків. Так, за станом на 1 січня 2003 року населення України поклало на депозити комбанків близько 19 млрд. грн. Поточні залишки коштів клієнтів у банківських касах перевищують 2 млрд. грн., а вартість основних фондів і нематеріальних активів банківської системи сягнула 4,5 млрд. грн. Словом, комерційні банки процвітають. Заручившись «фінансовою підтримкою» населення, банкіри спробували нейтралізувати протистояння з державною службою охорони в законодавчій площині. Створити більш сприятливі умови для себе вони збиралися спочатку з допомогою законів «Про зброю» і «Про охоронну діяльність». Але, зіштовхнувшись із внутрішнім протистоянням щодо цих документів у парламентському середовищі, банкіри вирішили зайти з тилу.
За підтримки глави Нацбанку Сергія Тігіпка комерційні банки запропонували законодавчо закріпити за банківськими структурами право на використання зброї в рамках змін до Закону «Про банки й банківську діяльність». Зокрема, передбачається дозволити банківським установам користуватися вогнепальною зброєю при охороні грошей і майна клієнтів. Навіщо? Щоб ліквідувати монопольне становище ДСО в сфері охоронних послуг, що сприятиме розвитку конкуренції в охоронній сфері. Наголошується й відсутність потреби в додаткових бюджетних коштах. Водночас дозвіл самостійно вибирати собі озброєну охорону, на думку банкірів, приведе до зменшення статті видатків банків на охорону, у зв’язку з чим збільшується сума валового оподаткування банку — тобто коштів, які безпосередньо надходять у державний бюджет.
Автори законопроекту вважають, що без ухвалення цих змін ринок послуг озброєної охорони залишатиметься монополізованим однією структурою — Державною службою охорони при МВС. Це дозволить ДСО безперешкодно нав’язувати неконтрольовану тарифну політику, адже за останні два роки вона тричі збільшувала тарифи на свої послуги.
МВС не в захваті
Сьогодні послугами Держслужби охорони при МВС користуються близько 5,5 тисячі кредитно-фінансових установ. 2002 року ДСО заробила на їх фізичній охороні 84,4 млн. грн. (це 14,3% валового доходу ДСО).
В МВС вважають, що видавати зброю охоронцям банку без ухвалення законів «Про зброю» та «Про охоронну діяльність» передчасно. Крім законодавчих нюансів міліція прогнозує також інші проблеми, зокрема складності, пов’язані з охороною непрофесіоналами, а також наступні ініціативи щодо озброєння власної охорони, із якими можуть виступити не тільки банки, а й інші суб’єкти господарської діяльності. Це, на думку МВС, значно ускладнить контроль над ринком зброї.
До речі, у ДСО щиро здивовані бажанням банків мати власну зброю. Так, у Держслужбі охорони вважають: на ринку цілком вистачає суб’єктів господарської діяльності, щоб задовольнити попит на охоронні послуги. В Україні озброєну охорону надають принаймні п’ять структур. Серед них — підрозділи міліції, внутрішні війська та Збройні сили.
Одержання банками права на власну озброєну охорону створює для держави, на думку ДСО, цілу низку труднощів, зокрема й фінансових. Оскільки держава буде змушена нести додаткові видатки на підтримку апарату з контролю над нерозповсюдженням зброї, відзначають у міліції. Схоже, МВС також лобіює власні інтереси на законодавчому рівні, зокрема при розгляді змін до Закону «Про Національний банк України». Так, у березні 2003 року комітет Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності рекомендував депутатам ухвалити розроблені авторами законопроекту поправки, у яких ідеться про залучення Міністерства внутрішніх справ до порядку встановлення вимог до систем і організації охорони банківських установ.
Водночас багато експертів ставляться до цих поправок критично. Аналітики відзначають, що автори законопроекту ігнорують норми чинного законодавства, зокрема Закон «Про міліцію». У документі не передбачено, що до компетенції правоохоронних органів належить установлення вимог щодо організації охорони банків. Не передбачено й спільне затвердження рішень нормативних актів НБУ й МВС.
Виступає проти й Асоціація українських банків. На думку її президента Олександра Сугоняка, уже саме поняття «спільна компетенція» — нонсенс у вітчизняному законодавстві, оскільки запропоновані зміни спрямовано на законодавче закріплення монополії ДСО на ринку охоронних послуг. До речі, думку комерційних банків поділяє і Нацбанк.
Доживемо — побачимо
Усе-таки прогнозоване ухвалення Верховної Радою поправок до Закону «Про банки та банківську діяльність» має змінити розстановку сил на ринку послуг охорони. Експерти стверджують, що «потягнути» утримання власної охорони зможуть далеко не всі українські банки. Адже крім придбання зброї, обладнання спеціальних місць для її зберігання та регулярної атестації персоналу, банкам доведеться витрачатися й на утримання власних груп швидкого реагування. І саме їм доведеться впритул працювати зі структурами міліції. Та з огляду на впертість, із якою банкіри йдуть до законодавчого втілення своїх бажань, можна не сумніватися: вони вже прорахували вигоду від наявності власної охорони.
Досвід країн Східної та Західної Європи (зокрема Росії і Казахстану) свідчить, що повноцінне конкурентне середовище на ринку охоронних послуг приносить обопільну вигоду його суб’єктам. У багатьох країнах світу комерційні банки мають право на створення власної відомчої охорони, озброєної вогнепальною зброєю. До речі, досвід використання власної охорони різноманітними фірмами (приміром, підприємствами залізниці, зв’язку, електроенергетики, Національним банком, Ощадбанком) говорить про її можливу ефективність і в банківській сфері.
Тож єдиний порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення й використання вогнепальної зброї та боєприпасів до нього для банків, розроблений Національним банком і узгоджений із Міністерством внутрішніх справ, повинен дати поштовх розвитку цього ринку й у нас. Та хоч як розвиватиметься ситуація, схоже, вітчизняним комерційним банкам і Державній службі доведеться ще довго займатися єдиною справою — збереженням матеріальних цінностей держави та її громадян.