Проблем у міліції накопичилося багато, та вже незабаром міністру Юрію Луценку ставитимуть запитання і вимагатимуть розкриття злочинів. Система розкриття злочинів, доцільна організація цього процесу мають стати головною темою для вивчення, висновків і прийняття рішень новим керівником МВС. Сподіваюся, нотатки пенсіонера МВС можуть стати в пригоді. Досвід автора, котрий претендує на розуміння проблем, налічує сім років роботи опером у райвідділі, десять років у структурі УБОЗ: опер, заступник начальника «бандитського» відділу, два роки в.о. начальника БОЗ у м. Іллічівську, два роки — в аналітичному підрозділі. Юрист, на пенсії — із грудня 2002 року. Ішов з упевненістю, що маразм як основний принцип діяльності міліції переміг остаточно.
Показуха
Склалося враження, що в МВС повно людей, які створюють видимість власної потрібності. Швидше за все, це вони вигадали так звані відпрацювання і операції. Операції «зброя», «вибухівка», «мігрант», «корупціонер», по боротьбі з організованою злочинністю тощо. Як за радянських часів, коли тільки в райкомі знали, в який час колгоспникам потрібно сіяти, орати й саджати. В управління, відділи (на місцях) спускалися керівні вказівки та форма звітності. На місцях усе кидали: нерозкриті вбивства, розбої, крадіжки. Вводився посилений варіант несення служби, офіційно з 9 до 20.00, а насправді — і до 24. Сонні офіцери писали об’ємні плани (маленький план — поганий план). Усі форми та методи зазначалися, всі сили та засоби задіювалися. І наради, наради, наради. Всі, хто писав ці плани споконвічно, знали, що в кращому випадку їх виконають на 10 відсотків. Якби підрозділи УКР і технічні підрозділи раптом почали виконувати всі завдання, зазначені в планах, то черга на їх реалізацію виросла б на роки наперед.
Практично всі розуміли, що результат не потрібен, потрібна показуха. Адже злочинець, хоч би це був охоронець зброї, вибухівки, член організованого злочинного угруповання (ОЗУ), не сидить удома з набором доказів, чекаючи на «операцію». Його вину потрібно доводити, а для цього необхідно потай від фігуранта, у межах Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» піддивитися, підслухати, дізнатися, утілити все це у форму законних доказів, порушити кримінальну справу, провести необхідні слідчі дії, допити, обшуки, експертизи. Щоб одержати процесуальне «добро» на різноманітні дії з напрацьованими матеріалами, потрібно звертатися до прокурора, судді.
Зазначений вище закон на оперативне «відпрацювання» підозрюваного у злочині визначає термін в один рік. А якщо йдеться про ОЗУ, то й року може не вистачити. А міністр давав команду подолати явище за два тижні. «Зліплені» кримінальні справи під вигуки «давай-давай» мали відповідні перспективи в судах.
Одне з останніх моїх «відпрацювань» по лінії ОЗУ, літо 2002 року. Традиційна атмосфера: ніякої роботи на результат, робота на показуху. Всі пишуть «космічні» плани. Якби члени ОЗУ тоді прочитали наші плани, то відразу здалися б. Наради. Звітність за 60-ма пунктами. Дуже багато пунктів щодо оперативного господарства. Нашим негласним помічникам роздали тисячу завдань по боротьбі з ОЗУ (вони для того й існують, щоб повідомляти про будь-який кримінал), пошукові служби вжили безліч різних заходів: здійснено сотні обшуків, порушено десятки кримінальних справ. Тема відпрацювання — організована злочинність, за яку закон передбачає суворі заходи покарання, і навряд чи хтось доводитиме, що за цими злочинами доречним є запобіжний захід — підписка про невиїзд. Так, у цій звітності був зрадницький пункт: заарештовані. Цифру цю я запам’ятав — 11 осіб. Ось і вся ефективність і результативність цієї гучної «операції». Запам’яталося, що серед 11 заарештованих членів ОЗУ була група голодних колгоспників, які вкрали щось із врожаю. Не виключено, що ніхто з них на лаву підсудних не потрапив...
З організованою злочинністю боролися всі служби міліції від дільничного до ДАІ. Боролися і сільські райвідділи, на території яких залишилися три-чотири конаючих підприємства і де корисливі «злочинні» плани «членів ОЗУ» спрямовані насамперед на тамування голоду.
Ще один «винахід» МВС — організація роботи «у взаємодії з іншими службами». Не можна було планувати роботу, не можна було доповідати про результати без цієї крилатої фрази.
Кожен, хто розкривав злочин, завжди прагнув обмежити кількість осіб, яким відомі сутність планованих дій і особи, щодо яких вживатимуться заходи. Колеги з одного відділу, котрі сидять в одному кабінеті, не завжди знають, що й коли проводитиметься. А вказівки зверху зобов’язують поінформувати ледь не всі служби. Організація заходів за участю тих, хто традиційно працює над серйозними розробками (управління кримінального розшуку, технарі), викликає труднощі, а тут іще треба задіяти тих, хто... не потрібен. Тому в планах є пункти для справи і є пункти для начальства. Та все це відволікає і знижує ефективність роботи.
Шкода від цих «відпрацювань» і «взаємодії» очевидна. Кожна служба має без кампанійщини планомірно займатися питаннями своєї компетенції. Плани мають відбивати реальну необхідність і, що найважливіше, — реальні можливості та сили, які має той, хто написав план. Найчастіше наодинці з планом залишається опер із руками, ногами, іноді — зі світлою головою.
На передовій
Можливості будь-якого оперативного підрозділу визначаються не лише наявністю кадрів, які можуть оцінити кваліфікацію діяння, а й наявністю транспортних, технічних можливостей, налагодженою системою взаємодії з пошуковими службами, інформаційними базами даних. Особливо це стосується системи УБОЗ.
Погляньте на будинки та кабінети УБОЗ, із гарними меблями та комп’ютерами. А в практичних відділах немає навіть службового транспорту. Не те що швидкісного, пристосованого, радіофікованого, із закритою системою зв’язку, немає взагалі жодного.
Нині керівнику МВС журналісти ставлять запитання про тортури в міліції. Один із засобів відходу від гегемонії «щиросердечного зізнання» — кваліфіковане документування. Не бив? — подивися «кіно», не загрожував? — послухай запис.
Тому є варіант роботи «як завжди». Опери розкриватимуть злочини, не виходячи з кабінету, опитуватимуть кримінальних типів, «працюватимуть» із підозрюваним: «розколеться» — буде розкрито, «не розколеться» — буде розкрито справу в прокуратурі щодо перевищення влади співробітниками міліції. А щоб вибратися з кабінету, потрібен транспорт, бензин.
Сьогодні від першої особи МВС вимагають по максимуму. «Назустріч людям» — це коли система перестане кричати: «давай-давай». Потрібні «показники», бо здійснюється операція, відпрацювання, бо можуть зняти міністра (начальника), бо прийшов новий міністр (начальник), бо йде виборча кампанія. А транспорту немає, техніки немає, липові показники звітності про те, чого немає — коли паперів у планах і довідках «про здійснену роботу» більше, ніж у кримінальних справах, а ці справи усе-таки потрібно розкривати, отут і виходить на перше місце, як знаряддя пролетаріату, — каменюка, знаряддя опера — кулак.
УБОЗ
З часів створення служби вона майже постійно перебуває в режимі реформ. У Закон «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю» із 1993 року внесено 14 змін. Створена структура центрального підпорядкування і найкращі професіонали, звільнені від рутини заяв, розпочали реальну боротьбу з «братвою», яка підім’яла під себе майже всіх підприємців країни. «6 відділ», УБОЗ швидко перетворився на реальну силу насамперед тому, що «саджав» багатьох, зокрема впливових постатей організованої братви. Останні називали УБОЗ «бєзпрєдєльщиками».
Не всім це сподобалося. Були приклади ігнорування думок начальників УМВС. На зустрічі з президентом Л.Кравчуком вони попросили повернути «відщепенців» на грішну землю. «На численні прохання трудящих» підрозділи УБОЗ підпорядкували начальникам обласних УМВС, при цьому начальник УБОЗ став заступником начальника обласного УМВС. Збереглося і підпорядкування главку УБОЗ. Та на практиці Київ далеко. Управління, створене як спеціальне по боротьбі з організованою злочинністю, стало просто управлінням, що підпорядковується не лише начальнику УМВС, його заступникам, а й штабу. В усіх планах УМВС знайшлися пункти для виконання УБОЗ, багато з яких не мають відношення до боротьби з організованою злочинністю.
Було ще одне важливе рішення, що ліквідувало незалежність і оперативність «спеціального» управління: слідчих, які входили до структури УБОЗ, перевели до складу слідчого управління. Так, у складі слідчого управління є відділ, що спеціалізується на справах із ознаками організованості, але розміщені вони зазвичай у інших будинках, підпорядковуються начальнику слідчого управління. Тому справді необхідна взаємодія зі слідчим у таких умовах неможлива. Звичайна процедура доповіді матеріалів для порушення кримінальної справи перетворюється на тривалий диспут. Слідчі перевантажені, матеріали справ «сирі», крилата фраза для відфутболювання матеріалів: «немає ознак організованості». Обивателі можуть подумати, що лише під час розслідування всебічного, повного й об’єктивного можна встановити наявність або відсутність у діях винних цих самих ознак. На практиці око слідчого керівника або слідчого подібне до ясновидющого. Бачить наперед.
Статистика зараховує УБОЗ лише справи з кваліфікацією організованості. Відомчий наказ Головного слідчого управління забороняє порушення кримінальних справ без шуканих ознак, ніби відкидаючи можливість установити такі ознаки слідчим шляхом.
Начальник УБОЗ, несучи відповідальність за боротьбу з організованою злочинністю, не має у структурі управління слідчого підрозділу! Співробітники УБОЗ можуть лише збирати матеріали, не знаючи, в чиї руки вони потраплять. Варіанти передачі матеріалів: слідче управління, якщо слідство побачить ознаки організованості; територіальне слідство районного відділу, де навантаження на слідчого вище, а кваліфікація — нижча. При цьому, якщо матеріали багатоепізодні, цілком можливий «футбол» по райвідділах.
«Оперативність» із прийняттям матеріалів для порушення кримінальної справи може займати кілька діб. І це на стадії реалізації, коли необхідні термінові одночасні обшуки, затримки, виїмки, неможливі без порушеної кримінальної справи.
Логіка виведення слідства з УБОЗ грунтувалася на виключенні тиску на слідчого. Насправді комусь хотілося зробити безпорадними підрозділи УБОЗ. Незалежно від того, в якій структурі працює слідчий МВС, його права захищені нормами КПК.
Щоб начальник УБОЗ був відповідальним, він має бути озброєний. Йому необхідно мати можливість впливати на всі стадії руху матеріалів до суду. Слідчі підрозділи потрібно повернути до структури УБОЗ. Начальник УБОЗ повинен мати можливість впливати на добір кандидатур у слідство.
Матеріали, напрацьовані оперативними підрозділами, мають розглядатися слідчими УБОЗ. Перебуваючи в одній структурі та в одних стінах, слідчий може знайомитися з такими матеріалами на найперших стадіях, консультувати, підказувати. Це реальна взаємодія, що зумовить вищу якість збирання й оцінювання доказів.
Необхідно скасувати вказівку Головного слідчого управління про заборону порушення кримінальних справ без ознак організованості. Адже ці ознаки можуть бути виявлені на пізніших стадіях слідства. Критерієм оцінки уваги УБОЗ до тих чи інших персон мають бути не процесуальні ознаки організованості, а значущість фігурантів, підвищена небезпека злочину для суспільства.
Виходячи з критеріїв, що існують в УБОЗ, вигідніше займатися групою, у якій теж є лідер, розподіл ролей серед її учасників та інші ознаки організованої групи, хоча ці ознаки організованості в суді залишилися тільки тому, що у членів групи не знайшлося коштів на пристойних адвокатів. Водночас невелика група, яка вчинила, наприклад, звичайний розбій або крадіжку, може залишитися поза увагою УБОЗ, хоча постаті в ній відомі, мають вплив, корупційні зв’язки тощо. Така справа потрапить у територіальний орган, де й розслідуватиметься до стану повної невинності іменитих осіб.
На «землі» у слідчого немає прямих можливостей силами «Сокола» забезпечити охорону потерпілих, свідків, організувати супровід справи оперативниками УБОЗ. Крім того, завантаженість, текучка.
Кому вигідна така «організація» роботи? Громадянам країни абсолютно байдуже, з якою кваліфікацією притягнуто бандитів до кримінальної відповідальності і чи є в їхніх діях ознаки організованості. Якщо бандит «сидить», отже, є результат.
А кому ще потрібно, щоб організовані бандити сиділи тільки за «організованою» статтею? Адже різниця у санкціях мінімальна, хіба принципово: від 5 до 10 чи від 7 до 12 років. Та ще за традицій нашого правосуддя: «п’ятнадцять років вищої міри умовно і звільнити з-під варти в залі суду».
Вічна й нудна тема відсутності або недостатності доказів. Злиденні правоохоронці в суді дискутуватимуть про наявність доказів, а «братва» зі своїми коштами смиренно чекатиме своєї долі? Судова практика зміниться лише тому, що прийшла чесна влада? Мало віриться.
Підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю, МВС і СБУ час перестати констатувати феноменальну гуманність окремих судів стосовно лідерів ОЗУ. Потрібно зрозуміти, що це явище, і шляхом збирання доказів йому необхідно дати правову оцінку та виявити його злочинну сутність.
16 лютого 1998 року відбулося засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президенті. На ньому констатували, що 1997 року правоохоронні органи спрямували до судів 4345 кримінальних справ на організовані злочинні угруповання і що за ними засуджено аж 642 осіб. Якби комітет оголосив, скільки з них одержали реальне покарання, а скільки умовне, картина вийшла б іще більш гнітючою. Доповідач стверджував, що «існує сотня прикладів більш ніж ліберального підходу при вирішенні справ. У якого може бути лише одна відома присутнім мотивація...»
Мотивація відома. Як казав Президент В.Ющенко в період виборчої кампанії: покажіть мені суд, де я можу домогтися справедливого рішення? Цю «мотивацію» МВС і СБУ потрібно доводити і притягати винних до кримінальної відповідальності. Без надзвичайностей законодавча база дозволяє документувати і судів, і прокурорів, і міліціонерів. Та цей напрям потребує набагато вищого правового й оперативного рівня документування. Відповідальність вище.
Звітність
Юрій Віталійович може ввійти в історію через своє рішення скоротити кількість форм звітності від 84 до 15. Відразу виникають запитання: чому 15, а не 10 чи 20?
Що ж до боротьби зі злочинністю, здавалося б: учинено, розкрито, затримано, заарештовано, перебувають на підписці. Про результати, крім цих проміжних цифр, треба дізнаватися у суді. Кінцевий результат: засуджено, із них до реальної міри покарання, умовної.
Залишається оперативне «господарство». Це — секретне діловодство. Про це можна писати нескінченно. А можна ставитися простіше і без трепету. Оперативно-пошукова діяльність — лише інструмент для боротьби зі злочинністю. Тоді як у нас ця діяльність зведена в самоціль. Навіщо главку або міністерству знати, скільки в нас цього господарства, скільки разів ми турбували його і скільки ми йому дали завдань? Реалізованість повідомлень «господарства» — одиниці відсотків. Висновки керівництва, зокрема під час відпрацювань: турбувати якнайчастіше. Навіщо?
Пропускна спроможність інформації визначається кількістю годин на добу в опера. Якщо стоїть завдання підвищити ефективність або краще — реанімувати інститут «шпигунів» (у гарному значенні цього слова), то жодні команди, контроль тут не допоможуть.
Треба виховати опера, який би розумів необхідність оперативно-розшукової діяльності й одержував від неї реальну користь у боротьбі з цією злочинністю. Що за дурість: «...у тебе план, ти в наступному місяці маєш «набути».
Опер має сам вирішувати, коли і з якою метою поповнювати кількість своїх «конфіденційних співробітників». Міністр і начальник мають вимагати результат у розкритті справ, а не вникати, якими шляхами він буде отриманий. Не хочеш працювати головою, бий ноги.
«Планове набуття» дає приголомшливі результати. Ті, хто має можливість ознайомитися з наслідками «планового господарювання», не дадуть збрехати, цитую напам’ять 50% народженого в результаті: «Вася, живе.., вживає наркотики і постійно хоче що-небудь украсти». І цей Василь живе на сторінках секретного діловодства роками. У кращому випадку це свята правда. У гіршому, опер цю «інформацію» списує прямо зі стелі.
Тому напрошується революційне рішення: оперативне господарство — на волю. Не скасовувати, потрібно переробити кілька наказів із «00», де акцентувати право оперативних підрозділів на таку діяльність. Передбачити доплати операм, які з допомогою «конфіденційного» співробітництва розкривають злочини. Підвищити стимулювання і самих помічників міліції. І ніякого планування для «галочки». Є проблема, є інструмент. Липова статистика інструменту не потрібна.
Якщо ліквідувати інститут статистики оперативно-пошукової діяльності — це мінус іще три форми звітності. І ще кільком сотням офіцерів у системі МВС можна знайти застосування з більшою користю для Справи.
Міністру слід стати профі екстерном. Гадаю, йому це під силу. Ті люди, котрі залишилися в міліції, багато на що здатні. Потрібно лише організувати та забезпечити доцільну організацію роботи. І ще, не потрібно портретів міністра в кабінетах начальників.