Фахівці стверджують, що крадіжки історико-культурних цінностей становлять не більш як 0,2% від загальної кількості майнових злочинів. За статистикою це лише незначна частка правопорушень, а з погляду збереження культурної спадщини — непоправні втрати. Існує думка, що з України найцінніше уже вивезено. Проте національна скарбниця святинь і раритетів зовсім не збідніла — про це свідчить подія в Кіровоградській області...
Співробітники Управління по боротьбі з організованою злочинністю регіону затримали організовану злочинну групу, яка здійснювала крадіжки раритетів із музеїв і антикварних магазинів європейських країн. Міліція вилучила понад 25 безцінних предметів, викрадених в Україні, Росії, Польщі, Франції, Італії і Швейцарії.
Затримавши першого підозрюваного, оперативники виявили під сидінням його автомобіля оригінал картини Івана Айвазовського «Морський вид», викрадений улітку 2005 року з Одеського художнього музею. Пізніше було затримано його напарника. Усього зловмисники скоїли понад 20 крадіжок у згаданих країнах. На квартирі затриманих і їхніх родичів були знайдені унікальні предмети історії культури багатьох держав, зокрема золоті і срібні ордени і медалі, старовинні картини і годинники, бронзові і порцелянові вази та статуетки...
Встановлено причетність групи до викрадення із Севастопольського художнього музею картини художника Василя Полєнова «Монастир над рікою», яка оцінюється на ринках Європи в суму не менше як 100 тисяч дол.
За оперативною інформацією правоохоронних органів, багато крадіжок злочинці скоювали під замовлення для продажу на тіньовому ринку. Збували експонати в одному з міст СНД, віддаючи твори мистецтва за ціною, що становила всього 5% їхньої реальної вартості.
Нині з’ясовується місце перебування інших викрадених експонатів і перевіряється причетність затриманих до скоєння подібних злочинів.
Чи потрібен єдиний реєстр?
Сьогодні в Україні розслідуванням розкрадань культурних цінностей займається відділ розкриття майнових злочинів Департаменту карного розшуку.
Колектив, з огляду на кількість таких справ, невеликий — усього дев’ять осіб. Крім того, в УВС кожної області є оперативні працівники, закріплені за цією лінією. Розкрадання культурних цінностей вважаються злочинами загальнокримінальної спрямованості, тому особливої спеціалізації немає — ними займаються оперативники, які розкривають крадіжки і розбої.
Немає і спеціальної статті кримінальної відповідальності за крадіжку творів мистецтва. Ці злочини підпадають під статтю 185 Кримінального кодексу, а міра покарання залежить від частини статті — залежно від завданої шкоди. Злочинців засуджують на невеликий термін, зазвичай не більше п’яти років. Побутова квартирна крадіжка і викрадення творів мистецтва за законом фактично рівні.
Коментує начальник відділу Департаменту карного розшуку МВС України Володимир Гусак:
— Головна наша проблема на державному рівні — створення єдиного державного реєстру культурних цінностей. Ще 1998 року було прийнято відповідну постанову Кабінету міністрів України №18-88 про створення реєстру, але вона досі не виконується.
Необхідно сфотографувати всі цінності, які знаходяться у Міністерстві культури в музеях, щоб був облік, створити каталог. Окрім державних зібрань, передбачене внесення до нього і творів мистецтва з приватних колекцій (виключно за згодою власників). Сподіваємося, що чесні колекціонери підуть нам назустріч.
Було досягнуто згоди з керівництвом Київського патріархату, котрий схвалив ідею створення каталогу і маркування ікон. Що стосується храмів Московського патріархату, то проблем бути не повинно — у Росії давно вже створені каталоги предметів культури в церквах, наприклад, у Нижньому Новгороді це давно практикується. Усе впирається у відсутність фінансування, хоча, за нашими підрахунками, витрати будуть незначними. У нас є база викраденого антикваріату, фахівці легко адаптують її під єдиний реєстр. Є програмне забезпечення, цифрова фототехніка, ми згодні виділити фахівців. Усе упирається в Міністерство культури...
Створення єдиного реєстру творів мистецтва — делікатний предмет. Цікавий досвід сусідніх держав, наприклад, у Білорусі до 70-х років крадіжки в церквах узагалі не реєструвалися або кваліфікувалися як дрібне розкрадання. Лише після упорядкування експертами-мистецтвознавцями каталогів історико-культурних цінностей такі крадіжки кваліфікувати як розкрадання в особливо великих розмірах. Після набуття Білоруссю незалежності були створені нові каталоги, оскільки до 1990 року в країні було понад 500 культових установ, а зараз їх більш як дві тисячі. Нині до єдиного реєстру має доступ дуже обмежене коло осіб, оскільки свого часу в результаті доступності списку цінностей, які знаходяться в костьолах Гродненської області, відбулася серія крадіжок.
У Росії зараз знаходяться в розшуку 50 тисяч картин та інших предметів старовини. Зловмисники крадуть їх під замовлення, нерідко варварськи поводячись з унікальними творами. Проте становище російських оперативних працівників дещо інше — там існують спеціалізовані відділи в МВС і на місцях.
За останні два роки понад 580 музеїв РФ розірвали договори на охорону з МВС Російської Федерації. У Костромській області були пограбовані усі церкви без сигналізації. Російський карний розшук налагодив оперативні контакти зі службами Західної Європи, у результаті чого з Фінляндії повернуто картину художника Зарубіна, а з Литви — 28 ікон.
В Україні за останні роки скоєно близько трьох тисяч крадіжок культурних цінностей — розкрито лише 40% із них. Усі цінні предмети, викрадені в нашій країні, виставлені у розшук Інтерполу — там є повний перелік із зображенням викраденого, у тому числі булава Богдана Хмельницького, топази, викрадені у Києві в 90-х роках, картини з Чернігівської колекції...
Завдяки сприянню Інтерполу до нас повернулися лише дві картини з Полтавської колекції, які було виставлено на аукціоні у Великобританії. Зловмисника затримали, ним виявився наш співвітчизник.
Останнім часом особливим попитом серед викрадачів користуються картини українських художників XX сторіччя. У храмах залишилися переважно ікони XVIII—XX сторіч, навіть XVII зустрічається рідко. Комерційна цінність таких ікон найчастіше невелика, і частіше викрадають хрести, дарохранильниці, будь-який церковний посуд, виготовлений із дорогоцінних металів.
Приватні колекції грабують переважно випадково, 70—80% предметів старовини зникають у результаті квартирних крадіжок. Зазвичай це ікони невеликого розміру, писані майстрами в монастирях. Найціннішими з них вважають ікони старообрядників, які мешкають в Одеській області.
Найбільш «гучні» справи — пограбування 2000 року Корецького монастиря в Рівненській області, звідки було викрадено три дуже цінні ікони, і крадіжка з Чернігівського художнього музею 1997 року, де було викрадено 13 картин на суму 3 млн. дол. Усі ці твори мистецтва дотепер не вдалося повернути...
На Крісті і Сотбі українських раритетів немає...
Статистика свідчить, що найчастіше крадене збувають за рубежем — у приватні колекції або антикварні магазини. Останні, якщо турбуються про свою репутацію, перевіряють покупки в розшуку — викрадене чи ні?
Провозять крадене примітивним методом — у тайниках вагонів і автомобілів, іноді дипломатичною поштою.
Для законного вивозу з України раритету потрібен дозвіл Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей, яка дає свою експертну оцінку. За цими документами твори мистецтва можна продавати за рубежем.
Мисливці за антикваріатом по своїх каналах збувають його скупникам краденого, а ті виготовляють фальшиві документи, котрі засвідчують легальність товару.
Чималу лепту в розвиток «тіньового» ринку антикваріату вносить і публіка, котра збирається в дарницькому парку Перемоги, біля приміщення клубу колекціонерів. Ці скупники виставляють у парку свої колекції, обмінюються і продають експонати. Сюди потрапляють предмети старовини з усієї України.
За раритетами, викраденим у результаті квартирних крадіжок, лідирує Одеська область, за пограбуваннями музеїв — Київська, а за крадіжками картин — Миколаїв, Севастополь, Київ і Закарпаття.
Викрадені цінності звичайно повертаються старим власникам за рішенням суду.
Товарами, конфіскованими на митниці, найчастіше займається Львівське СБУ, яке співпрацює з карним розшуком. Два роки тому фахівцям удалося врятувати велику колекцію католицьких ікон у Чернівцях, вона була передана в музей і зараз знаходиться на реставрації, оскільки власника слідством не встановлено.
На великих міжнародних аукціонах, таких як Крісті чи Сотбі, викрадені з України раритети з’являються вкрай рідко. Лише якось «засвітились» альбоми й атласи, украдені зі Львівської бібліотеки, але навіть Інтерпол не зміг допомогти прояснити їхню подальшу долю.
Якщо з-за кордону в Україну приїжджає унікальна колекція творів мистецтва, «подивитися» експозицію навідуються багато служб — СБУ і карний розшук. Шукають крадене, перевіряють охорону, придивляються до відвідувачів.
Розповідає Володимир Гусак:
— Зійшов сніг і, хоча експедиції ще не виїхали, незабаром розпочнуться розкопки. Для нас це найгарячіша пора року. У парку Перемоги, де збираються скупники старожитностей, багато предметів, добутих нелегалами. Серед них трапляється навіть скіфське золото. Проконтролювати цей процес практично неможливо, оскільки в нас повно «чорних археологів». Вони проводять розкопки по-варварськи. Наприклад, у Криму, уздовж дороги від Бахчисарая до Сімферополя, знаходяться кургани. Прямо по їхньому центру все розрито бульдозером. За законом наприкінці літа кожен археолог повинен здати звіт — що, де і скільки він викопав, а знахідки передати у своє відомство. Є і правила торгівлі предметами антикваріату. Але відповідальності за порушення цих правил не передбачено. Існує стаття 298, частина 3 Кримінального кодексу «Знищення і руйнація пам’яток історії і культури з метою пошуку рухомих об’єктів», але щоб притягти до відповідальності зловмисника, потрібно схопити його на гарячому, а на сьогоднішній день ми навіть не знаємо — скільки осіб одержало дозвіл на право проведення розкопок цього літа?
Федеральне бюро розслідувань оголосило десять найгучніших злочинів у сфері мистецтва. Крадене оцінюється фахівцями у 600 млн. дол. До цього списку потрапила діоритова статуя Ентимени і майже п’ять тисяч циліндричних печаток, украдених із місць археологічних розкопок. Друге місце у списку ФБР посідає крадіжка картин у 1990 році з музею Ізабелли Стюарт Гарднер у Бостоні, яка оцінюються у 300 млн. дол. У руки грабіжників потрапили, зокрема, три картини пензля Рембрандта й одна — Моне. З десятка найгучніших злочинів удалося розкрити лише один, що у поліції забрало п’ять років. Серед розшукуваних картин значаться шедеври Рембрандта, Ренуара, Да Вінчі, Сезанна, Ван Гога та інших відомих художників. Вони були вкрадені з різних музеїв світу за останні десять років. Викрадені в результаті 10 найгучніших злочинів твори мистецтва оцінюються фахівцями у 600 мільйонів доларів.