У середині минулого тижні відомому парламентарію і потенційному главі ЦВК Сергієві Кивалову доповіли вкрай неприємну новину: деякі випускники Одеської національної юридичної академії засумнівалися в законності його перебування на посаді ректора зазначеного вузу. Причому не просто засумнівалися — зареєстрували в Приморському райсуді Одеси два багатосторінкові позови. Так, мовляв, і так: у ролі почесного керівника академії пана Кивалова знаємо, але охоплюють сильні сумніви щодо законності виконання Сергієм Васильовичем посадових обов’язків ректора вузу. Тому і просимо високий суд неупереджено встановити: чи мав право народний депутат України С.Кивалов протягом багатьох років виконувати також обов’язки ректора державної академії, підміняючи на цій посаді «на громадських засадах» по черзі професорів Анатолія Панькова і Юрія Полянського, призначених у різний час Міністерством освіти і науки виконувати обов’язки ректора цього вузу? У тому числі засвідчувати своїм підписом справжність дипломів випускників вузу? А якщо — ні, милостиво просимо винести вердикт про видачу нам «установлених чинним законодавством дипломів стандартного зразка». Завірених тією ж гербовою печаткою, але іншим, належним підписом...
Такий ось позначився конфлікт інтересів. Молоді юристи Денис Стадніченко і Надія Сафранкова, котрих збираються підтримати й інші випускники вузу, намагаються на законних підставах захистити своє конституційне право на освіту і, зокрема, поміняти на «стандартні» свої нинішні, мабуть, «підмочені» у правовому сенсі з чужої вини документи. А керівництво академії та міністерства, опинившись в епіцентрі скандалу, завмерло в очікуванні: чи вдасться запобігти обміну тисяч документів? Адже той факт, що пан Кивалов не є керівником Одеської національної юридичної академії і «в трудових відносинах з учбовим закладом не перебуває», установлений рішенням Апеляційного суду м. Києва ще 18 жовтня 2002 р. «Щодо повноважень президента юридичної академії, — вказується в згаданому судовому рішенні, — то вони встановлені пп. 4.30—4.31.10 Статуту Одеської національної юридичної академії і не передбачають будь-яких функцій по здійсненню керівництва цим учбовим закладом». До всього іншого, існують серйозні побоювання і з приводу значних грошових витрат із відшкодування морального збитку, завданого, як говориться в одному з позовів, «діями відповідачів, які порушили право на освіту, оскільки факт здобуття мною вищої освіти не є підтвердженим належним легітимним документом». Щоправда, слід зауважити, перші з позивачів-випускників заявили помірні претензії стосовно своїх кривдників — державної адміністрації академії, нині очолюваної Ю.Полянським, і почесного ректора (президента) вузу С.Кивалова. Про стягнення з кожного за передбаченим законом мінімумом — 1025 гривень...
Тим часом терміново вживаються превентивні заходи і прибічниками багатоцільових сумісництв у парламенті. На цьому благодатному грунті народилася, зокрема, законодавча ініціатива — внести ряд поправок у Закон України «Про вищу освіту». «При підготовці змін, — уточнив нещодавно суть деяких добрих намірів перший заступник міністра освіти й науки Віталій Журавський, — буде приділено особливу увагу тим фактам, які виявлено в Одеській національній юридичній академії при видачі дипломів...» Деякі опоненти заступника міністра, щоправда, заперечують: а може, слід було б не закон пристосовувати до примх чиновників (узаконювати незаконне), а навпаки — жорстко викорінювати порушення законності, притягуючи правових нігілістів до відповідальності? З цього приводу, звісно, у керівників сфери освіти, у тому числі міністра освіти й науки України Василя Кременя, а також колишнього заступника генпрокурора (нині — голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президенті України) Тетяни Корнякової, є твердо вироблені підходи: так, не заперечують обоє, перевірками встановлено, що С.Кивалов діє на посаді президента Одеської національної юридичної академії «на громадських засадах». Так, «обсяг повноважень президента академії не збігається з колом повноважень керівника вузу, передбачених ст.32 Закону України «Про вищу освіту». Так, відсутні у пана Кивалова, зокрема, повноваження на підписання документів про освіту. Ну і що? Адже «претензії та зауваження» з цього приводу теж відсутні...
Чи варто дивуватися, що такі реагування держчиновників на запити членів парламенту декого розчаровують, інші подають позови в суд, намагаючись захистити свої права. Ось, наприклад, група громадян у складі 37 суддів Апеляційного суду Донецької області, зневірившись у пошуках справедливості в Державній судовій адміністрації й інших юридичних відомствах України, звернулася зі скаргою в неблизький Європейський суд у правах людини. У той самий Страсбург, не знайшовши справедливості у вітчизняних судах, за словами відомого правознавця, члена Вищої ради юстиції Олександра Нечипоренка, змушені звернутися й інші українські служителі Феміди, переконані в недійсності рішень такого конституційного органу, як Вища рада юстиції України, що очолює той же С.Кивалов і на тих же «громадських засадах». Ось що заявив в інтерв’ю «ДТ» один із адресантів позову на адресу Європейського суду Михайло Бородін, ще недавно заступник голови Апеляційного суду Харківської області: «На цей крайній крок я змушений піти через творене правове свавілля наді мною як представником судової гілки влади. Річ у тім, що я, як суддя, прийняв, керуючись вимогами закону, одне важливе рішення, яке не сподобалося деяким депутатам. Хочу зауважити, що Верховним судом України воно досі не скасовано, зате мене звільнили від займаної посади. Причому рішення про це було прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, без попередньої на те згоди Ради суддів України, що було порушенням насамперед із боку керівника Вищої ради юстиції України пана Кивалова. Не можу також не зауважити, що очолює він цей конституційний орган, а також здійснює керівництво Одеською юридичною академією, на моє глибоке переконання, незаконно. Оскільки замість роботи на постійній основі виконує державні посадові обов’язки на «громадських засадах». Гадаю, вже однієї цієї обставини досить, щоб рішення і документи, котрі підписуються «подвійним сумісником», були визнані в суді нелегітимними, недійсними».
…Втім, почекаємо початку слухань одеських справ із приводу «законності сидіння на трьох кріслах». Дізнаємося, кому ще, окрім ректора державного вузу, не забороняється залишати круті вензелі в академічних дипломах? Дізнаємося рішення парламенту про формування нового складу Центральної виборчої комісії. Адже не виключено, що комусь за усталеною традицією захочеться очолити і цей державний орган «на громадських засадах», не припиняючи трудитися на благо країни на колишніх відповідальних ділянках постійної та громадської роботи. Чи будуть дійсними, легітимними в такому разі і рішення ЦВК? Ет, чи варто звертати увагу на таку дрібницю, як правова легітимність! Давайте погодимося: адже головним аргументом у нашій країні залишається, як і раніше, людина на потрібному місці. Своя людина!