Тендітного вигляду, з сумними очима жінка-юрист розповідає Миколі Вересню та глядачам програми «Без табу» свою історію. Від її слів стає моторошно. Невже таке можливе? А якщо це правда, то в якій країні ми живемо? Та... облишмо емоції, перейдімо на сувору і суху мову документів.
14 серпня 1997 року Кадацьку Назакет Ісламеддін кизи, 1962 року народження, яка працювала в Харкові приватним нотаріусом, затримали працівники міліції й помістили в ізолятор тимчасового утримання. 16 серпня її заарештовано і пред’явлено обвинувачення за ст.172 КК України (нотаріальне завірення фальсифікованого доручення на придбання квартири). 21 серпня поміщено в слідчий ізолятор. 10 серпня 1998 року постановою прокуратури області запобіжний захід змінено.
Рік у СІЗО, який слід він залишив у житті жінки?
Після затримання та припровадження у міське управління міліції, як випливає із заяв Кадацької, у кабінеті начальника карного розшуку М.Черьомухіна її почали бити. У ніч із 15 на 16 серпня в ізоляторі тимчасового утримання (ІТУ) працівники міліції неодноразово її гвалтували. У ніч із 16 на 17 серпня привели в кабінет начальника ІТУ, поклали на тапчан, догола роздягли, а потім кілька людей здійснювали з нею статеві акти в збоченій формі. Один із працівників міліції, за словами Кадацької, ввів їй у піхву осколок пляшки, після чого вона знепритомніла. Після переведення в СІЗО, приблизно у вересні-жовтні, її водили спочатку в лазню, а потім в окрему камеру, де також гвалтували в збоченій формі. 2 жовтня 1997 року прокуратура Харківські області порушила кримінальну справу. Кілька людей заявили про застосування до них недозволених методів із боку працівників міліції. Згодом дехто відмовився від своїх свідчень. Назакет Кадацька ось уже кілька років намагається довести — це було.
Із висновку судово-медичної експертної комісії:
У санчастині СІЗО УМВСУ Н.Кадацьку оглядали з 21 лютого по 10 грудня 1997 року. У цей період у неї було діагностовано гіпертонічну хворобу, вегето-судинну дистонію за гіпертонічним типом, маткову кровотечу. З 7 по 14 вересня 1998 року і з 22 вересня по 13 жовтня 1998 року вона — на лікуванні в лікарні №17. Виявлено маткову кровотечу, хронічний інфекційно-алергійний енцефаліт на тлі наслідків черепно-мозкової травми. Під час огляду Н.Кадацької з участю консультантів-гінекологів у неї виявлено рубець, що відповідає цифрі 7 на циферблаті годинника. Значна протяжність цього ушкодження не типова для оперативного лікування (хірургічних медичних маніпуляцій). Це ушкодження утворилося, найімовірніше, на місці загоєння різаної рани і могло з’явитися при порізі гострим предметом, наприклад, скляним осколком пляшки.
Опісля один із підписантів цього документа заявив, що підписував не читаючи, що в нього інша думка щодо цього висновку. 29 квітня 1998 року кримінальну справу було припинено на підставі ст.6 п.2 КПК України (у зв’язку з відсутністю в діях працівників правоохоронних органів складу злочину). Кілька разів ухвалу про припинення кримінальної справи скасовували. 24 березня 2000 року кримінальну справу знову припинено.
Ситуацію коментує Олег Годуєв, начальник слідчого відділу прокуратури області:
— 1997 року слідчий відділ узяв до провадження кримінальну справу. По ній проходило кілька осіб. Це були навмисне убивство й інші тяжкі злочини проти особистості. У процесі розслідування один із обвинувачуваних розповів, що його знайомий, теж обвинувачуваний у цій справі, після того, як було скоєно убивство дружини останнього (хочу відразу застерегти, що трупа не знайшли), попросив його через знайомого нотаріуса оформити доручення на право розпоряджатися майном покійної. Цей обвинувачуваний звернувся до Кадацької, яка за 300 доларів оформила таке доручення за відсутності потерпілої. За його словами, у цьому дорученні він власноручно поставив підпис замість довірителя. Ми почали перевірку з цього питання. Було вилучено документацію в четвертій державній нотаріальній конторі і з’ясовано, що 17 листопада 1995 року Кадацька справді оформила таке доручення. Хоча з жовтня 1995 року потерпіла, від імені якої написано доручення, була безвісти зниклою. Провокацій, інсинуацій, пошуків способів опорочити Кадацьку як нотаріуса не було. Її притягли до кримінальної відповідальності за одержання хабара, зловживання посадовим становищем, посадову підробку. Було обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Її заарештували. Інших обвинувачуваних у цій справі затримали раніше. Зі скаргами на застосування до них недозволених методів спочатку зверталися окремі обвинувачувані у цій справі. Оскільки вони та їхні адвокати активно писали такі скарги, ухвалили рішення перевірити докази. Всіх обвинувачуваних оглянули. Кадацьку оглянули 20 серпня. За висновками судових медиків, жодних тілесних ушкоджень не виявлено. 21 серпня її помістили в СІЗО (оглядалася медкомісією), там теж не зафіксовано тілесних ушкоджень. 10 серпня 1998 року прокуратура Харківської області Кадацьку звільнила. Слідство на цей час завершили. Вперше вона звернулася зі скаргою на побиття 22 грудня 1998 року. Спочатку взагалі не йшлося про згвалтування та збочення, на яких вона зараз акцентує. Звідки взагалі з’явилася ця версія про згвалтування? Адвоката ми допитали у ході слідства, і вона дала свідчення, що до неї звернувся колишній співмешканець Кадацької з пропозицією вигадати версію про згвалтування, щоб очорнити правоохоронні органи. Адвокат відмовилася. У кримінальній справі це є. Допитувалися працівники міліції, слідчого ізолятора, працівники прокуратури, котрі розслідували цю справу. Було допитано осіб, які утримувалися з Кадацькою в одній камері. Даних про те, що Кадацька скаржилася, у матеріалах допитів не містилося. Ніхто не бачив на тілі слідів побоїв. Ще один важливий момент — Кадацька, маючи право в судовому порядку оскаржити ухвалу про припинення справи, цього не зробила.
Коментує ситуацію Сергій ГУСАРОВ, начальник УМВС у Харківській області:
— Після показу телепередачі «Без табу» я ознайомився з матеріалами у справі Кадацької. Події, про які йшлося на телеканалі «1+1», — чотирирічної давності. Тоді мене ще не було в Харкові, тому не можу давати оцінку правомірності дій працівників міліції. Прокуратура вела слідство, перевіряла факти, вам краще звернутися туди. Чи трапляються випадки застосування працівниками міліції недозволених методів у роботі сьогодні? На жаль, трапляються. Це видно зі скарг громадян, підозрюваних у злочинах. У такому разі проводимо внутрішнє розслідування. Якщо факти підтверджуються, рішення приймаємо однозначне, залежно від серйозності наслідків, — аж до звільнення чи передання справ у прокуратуру.
Від редакції: За даними управління МВС у Харківській області, за 10 місяців нинішнього року надійшла 461 заява від громадян області на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ. Підтвердилося 17 матеріалів. У них значаться: порушення під час припровадження громадян в органи внутрішніх справ, необгрунтовані затримання, недозволені методи отримання свідчень. Після того, як інспекція з особового складу провела службове розслідування, 11 чоловік звільнили з ОВС, 23 — притягнули до суворої дисциплінарної відповідальності.
Опинившись на свободі, Назакет, за її словами, довго не могла оговтатися — слабкість, постійні головні болі. Давало про себе знати і серце, адже в СІЗО вона постійно думала, як там малолітній син. Трохи оговтавшись, Наза почала шукати допомоги.
Народний депутат України Олексій Лисогорський зіштовхнувся з проблемами Кадацької наприкінці 1998 року. Тоді він працював у комітеті ВР із питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. У фрагментах зйомок фільму «Дах будинку» він розповідає:
— Вона зустріла мене і попросила допомогти. Спочатку, прочитавши її звернення, я не повірив, що таке могло статися, що такі дії могли робити працівники нашої міліції. Але було названо конкретні прізвища. Я звернувся з цим до Юрія Кармазіна, голови комітету ВР по боротьбі з організованою злочинністю. Він сказав, щоб я зайнявся цим питанням. Я звертався в прокуратуру Харкова, Генеральну прокуратуру України, писав депутатські звернення і... одержував відписки. Тоді змушений був звернутися із депутатським запитом. За нього проголосували 148 депутатів. Його підписав голова Верховної Ради і надіслав на розгляд. Однак позитивних результатів і цього разу не було. Я зрозумів: щось не спрацьовує в цій системі, хтось намагається покрити вчинене. Тоді я вже був глибоко переконаний: усе, що написала Назакет Кадацька, правда, тому вирішив піти на прийом до генерального прокурора України. Однак того дня його не було, і я потрапив до заступника генерального прокурора Винокурова. Показав усі документи, розповів, що відбувається з цієї кримінальної справи, і попросив негайно втрутитися. На що отримав приблизно таку відповідь: «Коли ув’язнений потрапляє в камеру, то відразу починає обмовляти слідчого, прокуратуру». Після першої розмови я засумнівався: чи написане — правда? Та чим більше я заглиблювався у цю справу, чим більше отримував відповідей від прокуратури й працівників міліції, тим більше помічав фальш.
Інна Сухорукова, член міжнародної Гельсінської федерації, член Харківської правозахисної групи:
— Кадацька до нас не зверталася, хоча про цей випадок ми знали. Взагалі такого роду звертань багато — із Донецької, Харківської областей, Криму. Ми видали книгу «Проти катування», де опублікували відомі нам випадки. Зараз у Харкові слухається справа інваліда третьої групи Серватинського. Він звернувся до нас зі скаргою, що з нього вибили свідчення, застосовуючи катування, б’ючи. Побої зафіксували одразу після виходу з ізолятора тимчасового утримання. Ми отримали довідку із СІЗО, що лікування його там неможливе. У ситуації з Кадацькою — вона лежала в лікарні, а ніхто її не звільняв. Таких прикладів багато. Справа за судом, та суди не приймають ухвали, процеси все відкладаються, і це триває безкінечно.
Мабуть, уперше відкрито і жорстко про неправомірні дії харківської міліції журналісти заговорили ще років десять тому. І як результат — 1993 року Карлівський суд Полтавської області засудив редактора тодішньої газети «Ориентир» Олександра Волосова на 4,5 року позбавлення волі. На такий самий термін йому заборонили проводити журналістську діяльність. Із в’язниці Олександра звільнили через рік, після протестів журналістів, громадськості США, Ізраїлю, Німеччини. Серед потерпілих у справі Волосова проходили Микола Черьомухін і Геннадій Китайник (прізвисько Горбатий). Незабаром Г.Китайника за іншою справою було засуджено на 9 років. Сьогодні для передання в суд в обласній прокуратурі готується нова справа. Китайник обвинувачується в замовному убивстві, серед допитуваних був і М.Черьомухін. Начальник слідчого відділу облпрокуратури відмовився говорити на цю тему, пославшись на те, що не уповноважений на цю розмову. У справі О.Волосова Черьомухін був старшим уповноваженим по боротьбі з організованою злочинністю, у справі Назакет Кадацької — начальником карного розшуку.
Після показу телепередачі «Без табу» на каналі «1+1», де Назакет Кадацька, розповідаючи про звірства працівників міліції, назвала і прізвище Миколи Черьомухіна, група депутатів Харківської міськради почала збирати підписи під зверненням у профільний комітет з депутатської етики та правопорядку, вимагаючи з’ясувати, наскільки правда те, що прозвучало в ефірі, оскільки це ставить під удар усю міськраду. Сьогодні Микола Черьомухін — депутат Харківської міськради.
Що стосується справи самої Кадацької, то після виходу із СІЗО її проблеми не скінчилися. У ході попереднього слідства працівники прокуратури Харківської області в неї вилучили: печатку приватного нотаріуса і свідоцтво про право займатися нотаріальною діяльністю. Постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Харківської області К.Туркова Назакет Кадацьку усунуто з посади приватного нотаріуса. Щоправда, Червонозаводський районний суд Харкова ухвалу слідчого визнав незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Однак прокуратура в порядку нагляду винесла протест. І президія обласного суду скасувала ухвалу районного суду. Після звернення у Верховний суд України надійшла ухвала — у скарзі відмовити.
«ДТ» Назакет Кадацька заявила, що після виходу в ефір передачі «Без табу» ніхто з керівників до неї не звертався. Сама вона чекає рішення суду у кримінальній справі, готує документи в Страсбурзький суд і хоче одного — щоб у цій справі нарешті розібралися.